Гетьманат (Українська держава)

Практично з перших днів німецького перебування в Україні

між німецьким військовим командуванням і Центральною Ра

дою почалися численні суперечки та непорозуміння. Вони поси

лювались відмінністю політичної орієнтації. Врешті решт,

24 квітня 1918 р. у штабі німецьких окупаційних військ в Ук

раїні (у Києві) відбулась таємна нарада німецького та австро

угорського військового командування окупаційними силами

в Україні з представниками від українського істеблішменту. На

ній було прийнято рішення про усунення Центральної Ради від

влади і встановлення в Україні монархічної форми правління.

На роль правителя України було висунуто Павла Скоропадсько

го. Він належав до старовинного українського козацького роду,

був великим землевласником, користувався підтримкою в армії

та був прибічником монархії. Саме завдяки цим рисам німецьке

військове командування і зробило ставку на нього.

28 квітня 1918 р. німецькі війська почали роззброєння

військ, вірних Центральній Раді, а 29 квітня було розпущено і

229

саму Центральну Раду. Водночас у Києві відбувся Всеукраїн

ський хліборобський з’їзд, на якому П. Скоропадського прого

лосили правителем України. Населення Києва, а тим більше пе

риферії, практично ніяк не зреагувало на ці події, оскільки було

розчароване політикою Центральної Ради. Члени Центральної

Ради після її розгону перейшли в опозицію або емігрували за

кордон. Нікого з них гетьман не знищував.

30 квітня 1918 р. П. Скоропадський видав звернення до насе

лення України, у якому заявлялося про зміну влади в країні,

П. Скоропадський оголошувався довічним правителем Украї

ни — гетьманом (ця посада мала бути спадковою в роді Скоро

падських), а держава дістала назву Гетьманат, або Українська

держава.

На відміну від своїх попередників, Скоропадський розвернув

значну державотворчу роботу. Одразу ж після свого приходу до

влади Скоропадський сформував уряд та систему місцевих орга

нів влади. Було створено також державну символіку: герб — ко

зак з мушкетом, прапор — синьо жовтий з золотим тризубом та

хрестом у центрі.

Була проведена значна реформаторська діяльність: 1) підго

товлено проект земельної реформи (приватне землеволодіння не

повинно перевищувати 25 десятин на особу, за винятком воло

дінь поміщиків — до 200 десятин і цукрових заводів — до 3 тис.,

держава мала викуповувати частину поміщицьких земель і на

діляти ними селян); 2) фінансова (створено Фінансову раду,

прийнято державний бюджет, введено національну грошову

одиницю — гривню); 3) військова (з червня почалось формуван

ня регулярної армії та флоту); 4) соціальна (із заможних селян

почалось створення окремої соціальної верстви — вільного ко

зацтва, яке мало стати головною соціальною опорою Гетьмана

ту); 5) освітня та у сфері культури (українізовано 5,4 тис. почат

кових шкіл, понад 150 гімназій, понад 20 вищих навчальних

закладів; вивчення української мови, літератури та історії ого

лошено обов’язковим у середній школі; створено Українську

Академію наук, Національну бібліотеку, Український драма

тичний театр, Державну драматичну школу, Український на

ціональний театр, ряд музеїв); 6) з червня 1918 р. почалося роз

роблення судової реформи (в липні прийнято закон про судові

палати та апеляційні суди, за яким створено 3 судові палати —

230

Київська, Одеська, Харківська; Генеральний Суд перетворено

на Державний Сенат, який складався з Адміністративного гене

рального суду, Цивільного генерального суду та Загального зіб

рання сенату; на місцях суддями призначали поміщиків, у чому

виявився консерватизм цієї реформи).

Важливим напрямом діяльності гетьманського уряду була

зовнішня політика. Так, уже навесні 1918 р. встановлено дипло

матичні контакти з 12 країнами. До кінця жовтня 1918 р. в Ук

раїні були відкриті дипломатичні місії 25 країн, водночас у кра

їнах Четверного союзу та в ряді нейтральних країн відкриті

дипломатичні представництва Української держави. Проте

Скоропадському так і не вдалося досягти порозуміння з Австро

Угорщиною та Румунією щодо встановлення кордону та не було

укладено дипломатичних угод з країнами Антанти, оскільки ос

танні розглядали Україну як союзницю ворожого блоку і тому

не бажали йти на переговори з нею.

Незважаючи на велику роботу, спрямовану на поліпшення

становища України і виводу її з кризи, Українська держава була

приреченою. По перше, вона цілком залежала від Німеччини.

Остання жорстоко експлуатувала Україну, чим налаштувала

проти гетьмана все українське населення і, крім того, ця країна

програла війну, що прирікало і сам Гетьманат. Водночас Скоро

падський зробив ставку на заможні верстви населення, нато

мість погіршилось становище більшої частини селянства та ро

бітників. Як наслідок, робітники почали вдаватись до масових

страйків, а селянство відмовлялося повертати награбоване у по

міщиків майно та відібрані землі. З літа 1918 р. в Україні поча

лись повстання проти гетьманської влади. Ці виступи були поси

лені більшовицькою агітацією. Тому 14 грудня 1918 р. П. Скоро

падський зрікся влади та емігрував з України до Німеччини.