1,2 Тис. І в них навчалось понад 710 тис. Учнів). Значну роль у роз

витку освіти відіграли такі визначні українські педагоги, як

В. Сухомлинський, В. Шаталов та ін. Проте їх новаторські мето

ди критикувалися. Відбувалось скорочення кількості україн

ських шкіл: з 1959 до 1979 р. їх кількість зменшилась на 8,7 тис.

і становила лише 28 % від загальної кількості, а в Криму та

на Донбасі не лишилось жодної школи з українською мовою нав

чання.

У 1984 р. було проведено освітню реформу, яка передбачала

перетворення 8 річних шкіл на 9 річні, а середніх — на 11 річ

ні. Запроваджувалось навчання дітей у загальноосвітній школі

з 6 років (за бажанням батьків). Програма ПТУ наближалась до

загальноосвітньої, і вони перетворювались на СПТУ.

Зростала кількість вищих навчальних закладів. У 1964 р. було

засновано Донецький, у 1972 р. — Сімферопольський, у 1985 р. —

Запорізький, а згодом — Прикарпатський та Волинський універ

ситети. Загалом кількість ВНЗ зросла зі 135 у 1960 р. до 146 у

1986 р., а кількість студентів за ці ж роки — з 417 тис. до 815 тис.

Однак на кінець 1960 х років Україна мала на 25 % менше студен

тів, ніж Росія. Значну частку студентів становили вихідці з країн

так званого соціалістичного табору. Суттєвим недоліком залиша

лась підготовка спеціалістів при вищих навчальних закладах без

проходження стаціонарного навчання.

Наука. Головним осередком наукових студій залишалась

АН УРСР. Чисельність науковців АН УРСР зросла з 4,4 тис.

осіб у 1961 р. до 15,3 тис. осіб на початку 1980 х років. У скла

ді АН УРСР було створено нові наукові підрозділи, зокрема:

310

інститути напівпровідників, радіотехнічних проблем, проблем

міцності матеріалів, металофізики, геофізики, хімії високомо

лекулярних сполук, кібернетики, ядерних досліджень тощо.

До найважливіших досягнень українських учених цього пе

ріоду належали: 1) розробки в галузі електрозварювання; 2) лі

такобудування (Київський завод ім. Антонова створив найбіль

ші у світі транспортні літаки, зокрема “Руслан”); 3) створення

фундаментальних історичних праць з історії та мовознавства

(26 томна “Історія міст і сіл УРСР”, “Археологія УРСР”, “Істо

рія української мови”, “Українська радянська енциклопедія”,

“Історія УРСР”); 4) селекційна діяльність (Миронівський інсти

тут селекції і насінництва пшениці під керівництвом академіка

В. Ремесла вивів перспективні сорти озимої та ярої пшениці);

5) Український науково дослідний конструкторсько техноло

гічний інститут надтвердих матеріалів АН УРСР у 1961 р. отри

мав перші штучні алмази; 6) Інститут кібернетики АН УРСР під

керівництвом В. Глушкова у 1960 р. створив цифрову машину

“Київ”, а також і перші радянські ЕОМ широкого профілю

(у 1961 р. ЕОМ “Дніпро”, у 1962 р. — “Промінь”, у 1964 р. —

“Мир”); 7) найсучасніші розробки в галузі ракетобудування та

військової промисловості велись у КБ “Південне”. Загалом уп

родовж 1970–1985 рр. у виробництво було впроваджено понад

13 тис. розробок українських учених.

Але значним недоліком було однобічне ставлення до науки,

більшість наукових напрямів фінансувалося за залишковим

принципом. Значної шкоди завдавала відсутність самостійності

АН УРСР. Остання підпорядковувалась Раді Міністрів УРСР та

АН СРСР, але особливо нещадним був контроль та фактичне ке

рівництво Академією з боку вищого партійного керівництва.

Переслідувались прогресивно мислячі вчені.

Особливого тиску з боку держави зазнали гуманітарні науки.

Так, у філософії безроздільно панував марксистсько ленінський

напрям, а всі інші заперечувались і не вивчались. В історії про

водилась ідея про Київську Русь як колиску трьох братніх наро

дів, про пізнє оформлення українського етносу та його залеж

ність від російської культури і постійне прагнення приєднатись

до Росії, замовчувалось або перекручувалось чимало історичних

фактів. Зазнав переслідувань історик М. Брайчевський за праці

“Коли і як виник Київ”, “Походження Русі” і особливо за працю

311

“Приєднання чи возз’єднання”, видану в Торонто у 1972 р.,

в якій критикувалась радянська оцінка Переяславської ради

1654 р. Переслідувались й інші українські історики (О. Апано

вич, Я. Дзира, О. Компан).

Література. Суперечливі процеси відбувались у тогочасній ук

раїнській літературі. З одного боку, під впливом “хрущовської від

лиги” з’явилась плеяда молодих українських письменників, які

почали відходити від канонів соцреалізму і створювали справжні

літературні шедеври. Ці діячі культури дістали назву “шістдесят

ників”. До них належали: поети Д. Павличко, Л. Костенко (роман

у віршах “Маруся Чурай”, поетична збірка “Неповторність”),

В. Симоненко (поетична збірка “Лебеді материнства”), М. Вінгра

новський, В. Стус (поезії “Зимові дерева”), І. Драч; прозаїки Є. Гу

цало, В. Дрозд, Г. Тютюнник, В. Шевчук, Ю. Щербак, В. Яворів

ський, поет і перекладач М. Лукаш, літературні критики І. Світ

личний, Г. Снєгірьов та Є. Сверстюк (есе “Собор у риштуванні”),

письменник фантаст О. Бердник. Значним доробком також від

значилась у цей період творчість письменників старшого поколін

ня: О. Гончар (роман “Собор”, “Тронка”), М. Стельмах (романи і

повісті “Правда і кривда”, “Чотири броди”, “Дума про тебе”),

П. Загребельний (історичний роман “Роксолана”), І. Білик (“Меч

Арея”), В. Земляк (“Лебедина зграя”), О. Чендей (“Березневий

сніг”), М. Руденко (роман “Вітер в обличчя”, фантастична повість

“Народжений блискавкою”, поетична збірка “Сто світил”) та ін.

З другого боку — українська література переживала важкі

часи. Були заборонені: роман О. Гончара “Собор” (1968), роман

В. Дрозда “Катастрофа” (1969), історична повість І. Білика

“Меч Арея” (1972), полемічна праця І. Дзюби “Інтернаціона

лізм чи русифікація?” (1965), збірка повістей та оповідань І.

Чендея “Березневий сніг” (1968). До 1979 р. не дозволялось ви

дання “Марусі Чурай” Л. Костенко, до 1981 р. — “Лебедів мате

ринства” В. Симоненка та інших творів. Багатьох діячів україн

ської літератури було піддано цькуванню (О. Гончар, І. Драч,

Л. Костенко) або запроторено у в’язницю чи у спеціальні психі

атричні заклади (В. Стус, І. Ратушинська, Г. Снєгірьов, М. Ру

денко та ін.), де чимало з них померло.

Образотворче мистецтво мало слугувати прославленню радян

ського ладу, а все, що не вписувалось у ці рамки, піддавалось

цькуванню. Так, зазнала переслідувань і була знищена таланови

312

та художниця А. Горська, створювались перешкоди для роботи

визначного скульптора та художника І. Гончара та багатьох

інших. Натомість в офіційному образотворчому мистецтві панів

ним був жанр соцреалізму, більшість робіт присвячувалась радян

ським вождям. Серед пам’яток скульптури та архітектури доміну

вали помпезні витвори з ідеологічним підтекстом та відсутністю

художнього смаку (наприклад, пам’ятник “Родина Мать” та Арка

дружби народів у Києві). Знищувались справжні шедеври (панно

А. Горської в Київському університеті, “Стіна пам’яті” художни

ків А. Рибачука та В. Мельниченка на Байковій горі у Києві).

Музика. Широковідомими стали твори композиторів Г. Май

бороди, С. Сабадаша, А. Філіпенка, Л. Дичко, І. Шамо, М. Ско

рика, Є. Станкевича та діяльність естрадних виконавців

Н. Яремчука, С. Ротару, В. Зінкевича.

Театр. Кількість театрів в Україні зросла впродовж 1965–

1985 рр. з 61 до 89. Режисери постановники: М. Шейко, І. Ра

вицький, В. Загорутко, В. Козьменко Делінде, А. Скибенко,

В. Афанасьєв, С. Сміян. Майстри сцени: Є. Мірошниченко,

О. Кусенко, А. Солов’яненко, Д. Гнатюк, А. Роговцева, А. Мок

ренко, В. Дальський, М. Стеф’юк та ін. Головними недоліками

театрального життя була відсутність зв’язку з реальними життє

вими проблемами, зв’язків з іноземними театрами, русифікація.

Кінематограф. В Україні існувало понад 30 тис. кінотеатрів і

пересувних кіноустановок, які щороку обслуговували близько

800 млн глядачів. Також зростала кількість телевізорів у насе

лення. Вся без винятку кінематографічна продукція жорстко

контролювалась. Проте і в цей складний період український кіне

матограф збагатився низкою нових досягнень. Це, зокрема, філь

ми режисерів В. Денисенка (“Сон”, “Високий перевал”, “Жен

ці”), С. Параджанова (“Тіні забутих предків”), Л. Бикова (“В бій

ідуть лише “старики”, “Ати бати, йшли солдати”), Л. Осики

(“Тривожний місяць вересень”), І. Миколайчука (“Вави

лон XX”), Ю. Іллєнка (“Білий птах з чорною відмітиною”), філь

ми за сценаріями І. Драча та Ю. Іллєнка (“Криниця для спраг

лих”, “Вечір напередодні Івана Купала”). Хоча деякі з цих філь

мів були заборонені до показу. Загалом за 1976–1986 рр.

українськими кіностудіями створено близько 200 художніх філь

мів, однак лише трохи більше половини з них були україномовні.

Всі ж закордонні фільми дублювалися лише російською мовою.

313

314

Розділ

Україна

у 1985–1991 рр.

Економічна та екологічна криза

На середину 1980 х років економічна криза стала очевидною

для більшості населення. Проводились необхідні ринкові ре

форми. Але вони були несумісні з радянською економічною мо

деллю. Ускладнювалось “оздоровлення економіки” (як тоді

модно було висловлюватись) диспропорцією її розвитку. Так

в Україні 2/3 промислового сектора економіки становила важка

промисловість, третина наукового потенціалу республіки пра

цювала на ВПК. Постійно падав національний доход на душу

населення (з 1970 р. по 1989 р. — на 10 %). Причому, якщо у