20 Жовтня 1860 р. Було видано Федеративну конституцію, від

повідно до якої передбачався поділ законодавчої влади між імпе

ратором, рейхстагом та провінційними сеймами. У 1867 р. з’яви

лася нова конституція, яка гарантувала демократичні права та

свободи, зокрема вона проголосила захист приватної власності,

рівність громадян, відкритість та змагальність судового процесу,

свободу слова, рівність культур, мов та релігій. Це сприяло нор

мальному розвитку культури та мов усіх національностей імпе

рії, а також прискорило перехід до капіталізму та ринкової еко

номіки. У 1868 р. Австрійська імперія надала широку автономію

Угорщині і перетворилася на дуалістичну Австро Угорську імпе

рію. В австрійській частині імперії залишились Галичина та Бу

ковина, а Закарпаття перейшло до угорської частини, що поси

лило мадяризацію населення. Недоліком політичної реформи

було те, що вибори до загальноімперського двопалатного парла

менту — рейхстагу та крайових сеймів здійснювалися за висо

ким майновим цензом, що позбавляло виборчих прав значну час

тину населення. Лише у 1907 р. було запроваджене загальне

пряме виборче право при таємному голосуванні.

У 1860 х роках було також проведено адміністративну ре

форму та розширено місцеве самоврядування. Для управління

містами замість призначуваних владою магістратів у 1870 р. бу

ли створені виборні міські ради як органи самоуправління. За

мість станового сейму з 1861 р. у Галичині та на Буковині поча

ли скликати регіональні органи самоврядування — крайові сей

190

ми, які діяли до 1914 р. і стали школою політичної боротьби для

західних українців. Вимогу поділу Галичини на польську та ук

раїнську провінції австрійська влада так і не задовольнила. Вод

ночас у 1849 р. від Галичини відокремили Буковину та виділи

ли її в окрему провінцію, провідні позиції у якій зайняли руму

ни. Закарпаття, яке під час революції 1848–1849 рр. стало

окремим автономним Ужгородським округом, у 1860 х роках

знову приєднали до Пожонського (Братиславського) намісниц

тва, провідні позиції в якому належали угорцям.

Чисельність та етнічний склад населення. Населення захід

ноукраїнських земель з кінця XVIII і до початку XX ст. зросло

у 3,5 раза і на 1910 р. сягнуло 8 млн осіб. Як і раніше, близько

70 % Населення Західної України становили українці. Окрім

українців, тут проживали чисельні групи представників інших

національностей. У Східній Галичині близько 23 % населення

становили поляки (у Західній Галичині вони взагалі були най

чисельнішою національною групою), у Північній Буковині —

близько 35 % населення становили румуни, а угорці на Закар

патті — 26 %. Частка євреїв у населенні різних районів Захід

ної України коливалась від 13 % до 15 %. Понад 85 % населен

ня Західної України на початку XX ст. проживало в селах.

Причому 90 % селян становили українці, натомість у містах

домінували поляки, євреї, румуни, німці та представники ін

ших національностей. Отже, в Західній Україні міста залиша

лись неукраїнськими і виступали засобом асиміляції україн

ців. Окрім цього, частка українців у населенні Західної Украї

ни постійно зменшувалася внаслідок переселення до регіону

представників інших національностей та міграцій самих укра

їнців — чимало з них виїздило на сезонні підробітки (до Німеч

чини, Італії, Росії, до інших регіонів Австро Угорщини), а та

кож емігрувало (до Канади, США, Бразилії та Аргентини). До

1914 р. із Західної України виїхали близько 1 млн українців.

Розвиток сільського господарства. Реформа 1848 р., незва

жаючи на збереження багатьох пережитків феодалізму, приско

рила розвиток капіталізму в сільському господарстві західноук

раїнських земель. Виробничі сили отримали можливість для ін

тенсивнішого розвитку, селяни стали особисто вільними, а їх

швидке розорення сприяло виникненню армії найманих робіт

ників.

191

Розвиток капіталізму в сільському господарстві Західної Ук

раїни відбувався так званим прусським шляхом. На практиці це

означало повільну еволюцію поміщицьких господарств у капі

талістичні, тривале збереження різних форм феодальної залеж

ності селян, подальше обезземелення та зубожіння селянства.

Так, якщо у середині 1840 х років у Східній Галичині бідняцькі

господарства (які мали до 5,75 га землі) становили 66,3 % всіх

селянських господарств, середняцькі (5,75–11,5 га) — 25,4 %,

а заможні (понад 11,5 га) — 8,3 %, то до кінця XIX ст. кількість

бідняцьких господарств зросла до 80 %, а середняцьких та за

можних зменшилась до 14,6 % та 5,1 % відповідно.

Значну допомогу українському селянству у зміцненні еконо

мічного становища надав кооперативний рух. Його засновника

ми були В. Нагірний та Є. Олесницький. Засноване за ініціати

ви В. Нагірного 1883 р. у Львові кооперативне торговельне то

вариство “Народна торгівля” до кінця XIX ст. створило

в Галичині та Буковині розгалужену мережу крамниць. Най

більше кооперативне об’єднання Галичини — Крайовий ревізій

ний союз станом на 1913 р. об’єднав близько 600 кооперативів,

а Руський ревізійний союз — 100 кооперативів. Загалом на