Селянські виступи в Західній Україні у першій половині

XIX ст. Селянські протести проти феодальної експлуатації в За

хідній Україні відбувались у формі: судових процесів між се

лянськими громадами та панами, подання скарг уряду на зло

вживання панів, відмови виконувати несправедливі з точки зо

ру селян феодальні повинності, відмови сплачувати податки,

втечі в гори, потрави панських посівів, підпалів панської влас

ності, самовільного вирубування панських лісів та самовільного

використання інших угідь, повстань. Основними вимогами се

лян були: ліквідація панщини, збільшення їхніх земельних на

ділів, передання угідь у власність сільських громад, ліквідація

монопольних прав панства та його втручання в життя сільських

громад та окремих селян.

У Прикарпатті продовжувалась традиція збройної антифео

дальної боротьби у формі руху опришків. Особливого розмаху

рух опришків набув у 1810–1825 рр. Найвідомішими ватажками

опришків у цей час були Оженюк, Якимчук, Штолюк, Бойчук,

Мельничук. Для боротьби з опришками австрійська влада поча

ла використовувати війська, загони гірських стрільців, прикор

донні підрозділи. Ці заходи призвели до послаблення руху оп

ришків і його поступової ліквідації до початку 1840 х років.

Відбувались стихійні виступи в селах Східної Галичини. Так,

із 1817 р. селяни сіл Бучани, Хлопи та інших відмовились від

давати натуральний податок поміщикам. А коли у 1819 р. про

ти них кинули каральний загін, то селяни, озброївшись знаряд

дями праці, розбили його. Після цього селяни оголосили себе

вільними, погромили панські маєтки, вирубали панський ліс.

Лише військовим з’єднанням вдалося придушити цей виступ.

Значні селянські заворушення відбувались у Східній Гали

чині також у 1820, 1822 і 1824–1826 рр. Найчастіше селяни

відмовлялися відробляти панщину і проголошували себе віль

ними.

Великого розмаху набуло заворушення селян у 1838 р. на

Чортківщині, яке охопило 38 громад. Селяни відмовились вико

нувати панщину, обрали власні представницькі органи, розпра

вилися з адміністрацією і надіслали до уряду петицію, в якій

обґрунтовували свої дії зловживаннями з боку панства та адмі

123

ністрації. Цей виступ вдалося придушити за допомогою військ

лише у вересні 1838 р. Великі повстанські виступи відбувались

у Галичині також у 1846 р., коли ними було охоплено до 150 сіл.

У 1843–1844 рр. спалахнуло повстання у Русько Довгопіль

ському районі Північної Буковини. Причиною цього повстання

стала заборона селянам користуватись лісами, які відтепер ого

лошувалися виключною власністю поміщиків. У відповідь, во

сени 1843 р. 22 селянські громади захопили спірні лісові ділян

ки, переобрали сільську старшину і відмовились виконувати

феодальні повинності. Цей виступ очолили Лук’ян Кобилиця,

І. Гапиця, М. Повідаш та С. Степанчук. Проти повстанців уряд

використав армію, яка придушила цей виступ та заарештувала

його ватажків.

Найбільші виступи селян у Закарпатті відбувались у 1820,

1826, 1831, 1836, 1840 Та у 1846 рр. У 20–40 х роках XIX ст. Ве

ликого розмаху у Закарпатті набув рух опришків, яких трива

лий час очолювали С. Товта і Й. Кокоша. Особливо значного

розмаху набули заворушення селян у 1831 р., які дістали назву

“холерних бунтів”. Їх приводом стало різке зубожіння селян,

а безпосереднім поштовхом — епідемія холери, яка особливо

відчутно позначилась на селянстві. Карантинні заходи уряду

(обмеження пересування між населеними пунктами) були ви

тлумачені селянами як засіб їх остаточного винищення, і тому

селянство піднялось на боротьбу, яку владі вдалось придушити

за допомогою значних військових підрозділів.