1907 Р. — лише 60 тис.

Селянський рух у 1905–1907 рр. На початку 1905 р. почався

також і селянський рух. Селяни вимагали передати їм помі

щицькі землі, скасувати викупні платежі та інші феодальні пе

режитки. Перший великий виступ українських селян відбувся

наприкінці лютого 1905 р. у Чернігівській губернії. Тут 3 тис.

повсталих селян із кількох повітів прибули у маєток Терещенка

(Хутір Михайлівський) і спалили його. Повстанці також захо

пили худобу, реманент та іншу власність Терещенка, а його зем

лі розпаювали між собою. Виступ супроводжувався актами ван

далізму — було знищено зібрання творів мистецтва у резиденції

Терещенка, а також обладнання та приміщення цукрового заво

ду (одного з найкращих в Україні).

До початку весни 1905 р. в Україні відбулося близько 140 се

лянських виступів, і їх кількість швидко зростала у міру набли

ження посівної кампанії, оскільки селяни прагнули ще перед

181

нею захопити поміщицькі землі та започаткувати на них своє

господарство. Тому до осені 1905 р. селянські заворушення охо

пили 64 із 94 повітів Підросійської України, а загальна кіль

кість селянських виступів сягнула 2 тис. Найбільшої гостроти

селянські виступи набули у Лівобережній Україні, де особливо

відчутним було малоземелля селян. Саме тут відбулись і най

більші селянські заворушення: окрім уже згаданого повстання

в районі Хутора Михайлівського, до них належали повстання

у селах Вихвост та Великі Сорочинці на Чернігівщині.

У с. Вихвост повсталі селяни у жовтні 1905 р. розгромили ма

єток та горілчаний завод місцевого поміщика й захопили помі

щицьке майно. Але після цього заможні селяни, побоюючись,

що біднота потім візьметься і за їхнє майно, а також намагаю

чись відвернути від себе репресії з боку влади, організували са

мосуд над ініціаторами цього виступу. 15 найактивніших селян

були підступно схоплені своїми заможними односельцями та за

мордовані.

Особливого драматизму набули події у с. Великі Сорочинці,

які сколихнули всю демократичну громадськість Російської ім

перії і були описані у творі В. Короленка “Сорочинська траге

дія”. Тут у грудні 1905 р. місцеві селяни не видали поліції свого

односельця Г. Безвіконного, що провадив у селі революційну

агітацію. Селяни навіть заарештували місцевого пристава та

вигнали із села інших представників влади. 18 грудня у Вели

ких Сорочинцах відбувся 5 тисячний мітинг, на якому селяни

обрали революційний орган влади — селянський комітет. Було

також прийнято рішення про відмову від сплати податків та від

дання новобранців у рекрути, закрито шинки й організовано за

гони самооборони. 19 грудня селяни відбили перший наступ ка

рателів. Проте 21 грудня до Великих Сорочинців прибув посиле

ний каральний підрозділ, який придушив опір повсталих

селян. Після цього всіх селян, зокрема і дітей, зігнали на цен

тральну площу Великих Сорочинців і чотири години змушува

ли стояти на колінах у снігу та дивитись, як катують керівників

повстання.

З 1906 р. селянський рух, так само, як і робітничий, пішов на

спад. У 1906–1907 рр. відбулось в 1,4 раза менше селянських

виступів, ніж у 1905 р. Спад селянського руху був обумовлений

скасуванням викупних платежів і початком Столипінської аг

182

рарної реформи, яка поліпшила становище селян, а також і

жорстокими розправами з повсталими селянами.

Революційні виступи в армії та на флоті. Найбільші виступи

в армії та на флоті в роки російської революції 1905–1907 рр.

відбулися саме в Україні. Першим найрезонанснішим виступом

було повстання матросів (більшість з яких були українцями) на

одному з найсучасніших на той час (спущений на воду у 1904 р.)

кораблів Чорноморського флоту — броненосці “Князь Потьом

кін Тавричеський”. Повстання почалось у відкритому морі

14 червня 1905 р. у відповідь на жорстоке поводження офіцерів

з командою корабля, а останнім поштовхом стало вбивство од

ним з офіцерів матроса Григорія Вакуленчука. Після цього мат

роси, керовані своїми товаришами українцями матросом Опа

насом Матюшенком та офіцером Олександром Коваленком

(член РУП, один із небагатьох офіцерів, що підтримав повстан

ня), роззброїли офіцерів та встановили контроль над кораблем.

15 червня “Потьомкін” прийшов в Одесу, але місцеве револю

ційне керівництво попросило повсталих матросів залишити

Одесу, аби уникнути нагнітання ситуації в місті. Тому наступ

ного дня “Потьомкін”, поповнивши припаси, знову вийшов

у море. Проти повсталого корабля кинули всю чорноморську ес

кадру, але екіпажі кораблів відмовилися відкривати вогонь по

своїх, і “Потьомкін” пройшов крізь бойові порядки кораблів,

вигравши таким чином “німий бій”. Після цього “Потьомкін”

ще деякий час курсував у Чорному морі, а коли на кораблі скін

чилися продукти харчування, команда корабля прийняла рі

шення здатися Румунії. 25 червня 1905 р. “Потьомкін” здався

румунській владі у порту Констанца.

Другим великим виступом на флоті було повстання матросів

у Севастополі 11–16 листопада 1905 р. Першим повстала команда

крейсера “Очаків”, а невдовзі до неї приєднались команди ще 12

кораблів Чорноморського флоту. Повстанці обрали революційне

командування, яке очолив лейтенант П. Шмідт. Повстанці вста

новили свій контроль над портовою частиною міста і вислали уль

тиматум Миколі ІІ з вимогою негайного скликання Установчих

зборів. Проте виступ мав локальний характер. 16 листопада до

Севастополя підтягнули вірні уряду війська. Незважаючи на

мужній опір, після 13 годинного бою повстання придушили.

П. Шмідта та трьох його помічників стратили.

183

18 листопада 1905 р. відбувся виступ саперного полку в Києві

під керівництвом 20 річного підпоручика Б. Жаданівського. До

1 тис. повсталих солдатів приєдналось понад 4 тис. робітників.

Колона повстанців рушила до центру міста. На Галицькій площі

(нині площа Перемоги) по них відкрили вогонь з верхніх поверхів

будинків вірні уряду війська. Робітники почали тікати і зім’яли

ряди повсталих саперів, що призвело до значних втрат і швидко

го придушення цього виступу. З обох сторін було вбито 250 осіб.

Усього впродовж 1905 р. на території України у революцій

них виступах взяли участь понад 15 тис. солдатів та матросів. У

1906–1907 рр. революційні виступи в армії та на флоті тривали,

зокрема — відбувались виступи у гарнізонах Харкова, Черніго

ва, Умані, Черкас та інших міст України. Але революційні вис

тупи у військах, так само як і виступи робітників і селян, з

1906 р. різко пішли на спад.

Загалом до середини 1907 р. владі вдалося придушити основ

ні центри революційного руху. Була закрита більшість револю

ційних видань, заарештовані головні революційні лідери,

у більшості губерній оголосили воєнний стан, поступово скасу

вали поступки, зроблені на початку революції. 3 червня 1907 р.

розігнали ІІ Державну думу. Ця подія означала здійснення ім

ператором Миколою ІІ державного перевороту, оскільки, згідно

з маніфестом 17 жовтня 1905 р., він не міг змінювати систему

управління без згоди парламенту і до того ж порушив гарантова

ні цим же маніфестом права та свободи громадян.

Отже, революція 1905–1907 рр. зазнала поразки. Проте во

на сприяла піднесенню національної свідомості та революцій

них настроїв. Оскільки ж поразка революції призвела до того,

що причини, які її зумовили, не були усунені, то питання но

вого революційного виступу залишилось справою часу і як по

казали наступні події — нової революції довелось чекати не

довго.

Підросійська Україна у 1907–1914 рр.

Соціально!економічний розвиток України у 1907–1913 рр.

Період реакції, який настав у Російській імперії після приду

шення революції 1905–1907 рр., був пов’язаний із П. А. Сто

184

липіним, який у 1907–1911 рр. фактично керував Російською

імперією.

П. Столипін (1862–1911) походив зі старовинного російсько

го дворянського роду, здобув гарну освіту. В роки революції

1905–1907 рр. був самарським губернатором і відзначився

у придушенні революційних виступів. Завдяки своїм здібнос

тям у квітні 1906 р. призначений міністром внутрішніх справ,

а в липні 1906 р. — прем’єр міністром. Переконаний монархіст,

абсолютну монархію вважав найкращим та єдино правильним

політичним ладом для Росії. Тому всю свою діяльність присвя

тив проведенню реформ, які б поліпшили соціально економічне

становище Росії, але не вели до зміни політичного ладу, а спри

яли б його зміцненню.

З метою запобігання новій революції влада повинна була здо

бути підтримку найчисельнішої суспільної верстви — селянс

тва. З цією метою серед селян треба було створити значний про

шарок заможних власників, які б стали опорою монархії. Вод

ночас це дозволило б зняти не лише соціальні протиріччя,

а й прискорити економічний розвиток імперії. Саме тому Столи

пін головним своїм завданням у соціально економічній сфері

визначив проведення аграрної реформи.

Аграрна реформа була започаткована указом від 9 листопада