6 Годинного робочого дня для підлітків, зниження пенсійного

віку і збільшення пенсій.

Сільське господарство. Цій галузі також приділено значну

увагу. На вересневому пленумі ЦК КПРС (1953 ) було проголо

шено курс на реформування сільського господарства. Відміне

но “ножиці цін” та ліквідовано заготівлі, які були замінені на

закупівлю сільськогосподарської продукції. Задля стимулю

вання праці колгоспників їм дозволено видавати грошовий

аванс — 25 % коштів, виручених від реалізації продукції тва

ринництва. Було також списано заборгованість колгоспів щодо

обов’язкових поставок продукції тваринництва. Загальні капі

таловкладення у сільське господарство впродовж 1951–1960 рр.

зросли у 6 разів порівняно з попередньою п’ятирічкою. Все це

прискорило темпи зростання сільськогосподарського вироб

ництва, які впродовж 1954–1958 рр. становили 7% за рік. Вро

жайність зернових зросла з 10,2 центнера з гектара у 1950 р. до

19,9 у 1961 р., врожайність цукрових буряків за 1954–1958 рр.

303

зросла вдвічі, виробництво м’яса — більш ніж у 2 рази, вироб

ництво молока — у 3 рази. Сільське господарство в СРСР впер

ше за багато років стало рентабельним. Причиною такого

стрімкого зростання сільського господарства була також і дер

жавна політика, яка сприяла поліпшенню соціально економіч

ного та правового статусу селян. Так, колгоспники отримали

паспорти. У 1953 р. було знижено податок на присадибні ділян

ки колгоспників та скасовано податок з плодових дерев та

кущів. З 1956 р. введено щомісячну заробітну плату в колгос

пах. У 1964 р. введено державне пенсійне забезпечення для

колгоспників.

Але поряд із позитивними змінами зроблено і невиважені

кроки у сфері реформування сільського господарства, які

зрештою звели нанівець більшість здобутків. Так, на Пленумі

ЦК КПРС, який відбувся у лютому–березні 1954 р., було прий

нято рішення про освоєння цілинних земель (Казахстан) як

пріоритетного завдання у розвитку сільського господарства. Са

ме на розвиток аграрного комплексу цих територій вкладалась

основна маса державних інвестицій, призначених для сільсько

го господарства. З України на цілину почали надсилати сільсько

господарську техніку, кращі посівні матеріали, і найголовні

ше — українську сільську молодь (лише за 1954– 1955 рр. 93 тис.

осіб), що призвело до нестачі робочої сили у сільському господарс

тві України.

У 1955 р. було взято курс на збільшення посівів кукурудзи.

До початку 1960 х років посіви кукурудзи зайняли 20 % всіх

посівних площ, що призвело до скорочення посівів зернових

культур, які мали стратегічне значення.

У 1958 р., з метою надання колгоспам більшої господарської

самостійності, було реорганізовано МТС у РТС (ремонтно тех

нічні станції). Це означало, що колгоспи мали викупити техні

ку, яка перебувала на балансі МТС. Це призвело до банкрутства

більшості колгоспів. Лише у 1964 р. Держбанк списав заборго

ваність колгоспів, але на цей час більшість техніки була вже ви

куплена колгоспами і витрачених грошей ніхто їм не повернув.

Немалої шкоди сільському господарству було завдано також

постійними укрупненнями та розукрупненням колгоспів, спро

бою ліквідувати травопільну систему. Негативні наслідки мали

також неврожаї 1960, 1963 та 1965 рр.

304

Усі ці дії призвели до поступового занепаду сільського госпо

дарства. Темпи розвитку сільського господарства після 1958 р.

впали до 2–3 % на рік. Уперше у своїй історії СРСР почав імпор

тувати зерно. У тваринницькій галузі також почалося знижен

ня виробництва (показники виробленої тваринницької продукції

у 1965 р. становили 92 % від рівня 1958 р.). Незважаючи на це,

радянське керівництво у завданнях на семирічку (1959–1965)

запланувало нереальні темпи зростання сільськогосподарського

виробництва. Хрущов вимагав “за виробництвом м’яса, молока

і масла на душу населення наздогнати США”. Оскільки сільське

господарство ввійшло у кризову фазу, то воно не могло впора

тись зі встановленим планом. Натомість Підгорний, аби вислу

житись перед Хрущовим, на XX з’їзді КПУ у 1959 р. заявив, що

республіка виконає завдання семирічки в галузі сільського гос

подарства за 5 років, а чимало колгоспів та радгоспів і навіть ра

йонів — за ще коротші строки. Втілювались у життя подібні

постанови звичними волюнтаристськими методами. Наприк

лад, щоб збільшити виробництво м’яса, керівники деяких кол

госпів пустили під ніж більшість поголів’я худоби. Проте вико

нати поставлені перед сільським господарством завдання не

вдалось.

306

Розділ

Україна

у 1965–1985 рр.

Зміна союзного

та республіканського керівництв

14 жовтня 1964 р. частина вищого радянського керівництва

(Брежнєв, Суслов, Косигін) усунули Хрущова від влади. Прихід

до влади в СРСР Л. Брежнєва ознаменував повернення до репре

сивних методів управління, тому період його перебування при

владі (1964–1982) дістав назву епохи неосталінізму. Ці часи ха

рактеризувались відновленням переслідування інакомислячих,

посиленням русифікації та економічної експлуатації України.

Певною мірою цій політиці намагався протидіяти керівник

КПУ П. Шелест.

Шелест був ставлеником Хрущова, але під час усунення від

влади останнього не підтримав його. За це він зберіг за собою

посаду першого секретаря ЦК КПУ і в усьому намагався дотри

муватись лояльності щодо центру. Проте, залишаючись пере

конаним комуністом, він водночас намагався захищати інте

реси України. Це проявилось у захисті економічної самостій

ності республіки, у сприянні розвитку української культури

та розширенні сфери використання української мови тощо.

Все це було витлумачено кремлівським керівництвом як прояв

ухилу від лінії партії, почалася підготовка до усунення Шелес

та від влади. У березні 1972 р. на Пленумі ЦК КПРС Шелеста

було піддано різкій критиці за недоліки у справі “інтернаціо

нального виховання трудящих” та “примиренське ставлення

до проявів націоналізму”. У травні 1972 р. П. Шелеста звіль

нили з посади першого секретаря ЦК КПУ і це місце зайняв

В. Щербицький.

13

Щербицький був найближчим другом Брежнєва і слухняно

виконував усі його вказівки. Посилив переслідування націо

нально свідомої української інтелігенції та збільшив русифіка

цію освіти і культури. Він керував Україною до 1989 р.