3 Тис. Бібліотек. На Буковині було створено 216 початкових

україномовних шкіл, 1 учительську семінарію, 2 гімназії з ук

раїнською мовою викладання і 2 німецько українські, а також

кафедру української літератури у Чернівецькому університе

ті. Натомість у Закарпатті вся освіта була переведена на угор

ську мову.

Історія. В. Б. Антонович став засновником Київської істо

ричної школи. Своїм учням він пропонував досліджувати істо

рію окремих регіонів, тому заснована ним історична школа діс

тала також назву обласницької. Антонович продовжив наукове

доповнення концепції історії України, розробленої Максимови

чем, і створив завершену схему історії України: додержавний

період — Київська Русь — Галицько Волинська держава — Ли

товсько Руська держава — період козаччини. Антонович науко

во обґрунтував українську належність Київської Русі та знач

ний вплив руського (українського) елементу на розвиток Вели

кого князівства Литовського, внаслідок чого він іменував цю

державу Литовсько Руською. З 1870 р. і до своєї смерті (1908)

він викладав історію в Київському університеті.

Окрім Антоновича та його учнів, в Україні в другій половині

XIX ст. плідно працювали й інші історики, а саме — М. І. Кос

203

томаров (вивчав історію козацтва), І. В. Лучицький (вів дослід

ження історії західноєвропейських країн епохи Середньовіччя

та Нового часу), О. Я. Єфименко (перша жінка, що стала докто

ром історичних наук в Російській імперії, вивчала українську

середньовічну історію), Ф. Вовк (археолог, антрополог) та інші.

Зусиллями українських істориків того часу значно доповнено

картину історичного минулого України, відкрито і залучено до

наукового обігу значний масив джерел і пам’яток археології.

Археолог В. Хвойка у 1893 р. відкрив Трипільську культуру.

В західноукраїнських землях у цей час плідно працював дослід

ник української соціально економічної історії епохи феодаліз

му В. Барвінський, розпочав наукову кар’єру найавторитетні

ший фахівець з історії Галицько Волинської держави І. Крип’я

кевич. Вивченню української історії приділяв велику увагу

також І. Франко.

Філологія та літературознавство. Українські філологи вив

чали як українську, так і західноєвропейські мови, фольклор та

літературу. Причому ці дослідження мали порівняльний харак

тер. Професор Київського університету М. П. Дашкевич довів,

що українські думи виникли на основі давньоруських билин,

що свідчить про тяглість українського культурного розвитку

від часів Київської Русі до епохи козацтва і про українську на

лежність самої Київської Русі; а також довів зв’язок сюжетних

ліній українського фольклору з фольклором інших європей

ських народів. П. Житецький також вивчав український фоль

клор та пам’ятки писемності. Професор Харківського універси

тету О. Потебня вивчав історичний розвиток української мови

та літератури, розпочав створення словника української мови.

О. Потебня також створив оригінальну концепцію, пов’язану

з філософським трактуванням мови. А. Кримський започатку

вав вивчення східних мов в Україні. Значний внесок у вивчення

українського фольклору та пам’яток літератури зробив росій

ський вчений, який жив і працював у Києві, М. Петров. У За

хідній Україні найбільшим дослідником історії української мо

ви, літератури та фольклору був І. Франко.

Філософія. Українські філософи тяжіли до християнства та

виступали спадкоємцями та продовжувачами традицій україн

ської філософської думки XVII–XVIII ст. Це особливо яскраво

позначилось на творчості Ф. Кістяківського та П. Юркевича,

204

який розробив оригінальну філософську концепцію, що дістала

назву “філософії серця”. Таким чином засвідчувалась тяглість і

безперервність наукових студій в Україні.

На початку XX ст. сформувалась Київська філософська шко

ла, до якої належали М. Бердяєв, Л. Шестов та ін.

Природничі та точні науки. Наприкінці XIX ст. потужного

імпульсу для розвитку в Україні отримали природничі та точні

науки, що було обумовлено нагальними запитами суспільства і

відповідало загальносвітовим тенденціям у розвитку науки.

Причому українські вчені здійснили важливі відкриття, що

вплинули на розвиток цих наук у загальносвітовому контексті.

Професор Харківського університету М. Бекетов заснував

нову науку — фізичну хімію. У Київському університеті працю

вали відомий геолог К. Феофілактов, географи А. Краснов та

В. Докучаєв. Українські вчені ботаніки С. Навашин та В. Лип

ський одними з перших зробили докладний науковий опис фло

ри Середньої Азії, Індонезії та Північної Африки.

Професор Одеського університету І. Мечников став засновни

ком порівняльної патології, еволюційної ембріології та мікробіо

логії, створив теорію утворення багатоклітинних організмів з од

ноклітинних та вчення про імунітет. Разом із М. Гамалією у