1990 Р. Він зменшився на 4%, то у 1991 р. — на 13 %.

Щоб якось нормалізувати ситуацію, нове радянське керів

ництво, яке у 1985 р. очолив М. Горбачов, вирішило вдатися до

радикальних заходів.

На квітневому (1985) пленумі ЦК КПРС М. Горбачов проголо

сив курс на прискорення соціально економічного розвитку

СРСР. Складовими цього “прискорення” були: використання до

сягнень НТР в усіх галузях економіки, стимулювання праці ро

бітників, удосконалення планування та зміцнення дисципліни.

На XXVII з’їзді КПРС (лютий 1986 р.) було затверджено програ

му “Основні напрямки економічного і соціального розвитку СРСР

на 1986–1990 рр. і на період до 2000 року”. Програма передбача

ла подальший розвиток “прискорення” в економіці шляхом під

вищення у 2–2,5 раза продуктивності праці та проведення техніч

ного переозброєння і структурної перебудови економіки.

30 червня 1987 р. ВР СРСР прийняла Закон “Про державне

підприємство”, за яким підприємства дістали самостійність

14

у плануванні виробничої діяльності, в укладенні договорів зі

своїми постачальниками та споживачами. Водночас створюва

лася система державного приймання готової продукції, аби під

вищити її якість. Перебудова управління економікою привела

до скорочення управлінського апарату на 80 тис. осіб, що дало

можливість зекономити 227 млн крб та передати окремі управ

лінські функції в економіці місцевим органам, що посилило

економічну самостійність України.

Спочатку ці заходи дали помітну віддачу. У 1985–1986 рр.

темпи приросту промислової продукції в Україні зросли з 3,5%

до 4,3 %, а в сільському господарстві приріст становив 3,5 %

проти 0,5% на початку 1980 х років.

Проте керівники на місцях всіляко перешкоджали впровад

женню реформ, переслідували новаторів. Впровадження новов

ведень часто обмежувалося самими обговореннями. І головне,

радянська економічна модель не могла співіснувати з ринковою

економікою, а лише перехід до останньої був єдино можливим

порятунком від економічної кризи.

Як наслідок, на кінець 1980 х років 3/4 промислової продук

ції України не відповідало світовим стандартам, практично вся

техніка, що вироблялася, була застарілих зразків, близько по

ловини підприємств стали нерентабельними. Понад 90 % під

приємств перебували у загальносоюзному підпорядкуванні. Ук

раїна залишалась сировинною базою СРСР. З 1988 р. припинив

ся позитивний ефект від економічних реформ, а з 1990 р.

почався різкий спад промислового виробництва.

Нерентабельним (внаслідок низьких закупівельних цін та

непродуманої політики) стало і сільське господарство, хоча і в цій

галузі робилися спроби реформ. Так, дозволялось створення фер

мерських господарств. Але і тут на заваді стали вищезгадані при

чини (опір місцевого керівництва, дріб’язкова регламентація,

підміна конкретних справ пустопорожніми розмовами тощо). Не

було правової бази для придбання землі у приватну власність,

особи, які бажали стати фермерами, не могли отримати гроші на

ведення господарства, у психології селян фермер сприймався як

експлуататор. На середину 1991 р. в Україні виникло лише 2 тис.

фермерських господарств, у яких працювало 5 тис. осіб.

Загальне погіршення економічної ситуації змусило республі

канське керівництво запровадити з 1 листопада 1990 р. продаж

315

продовольчих та промислових товарів за картками споживача

з купонами. 2 квітня 1991 р. удвічі підвищили роздрібні ціни,

а загалом упродовж 1991 р. ціни зросли (порівняно з їх рівнем у

1990 р.) у 8 разів, що призвело до різкого погіршення життя на

селення.

Економічна криза тісно пов’язана з кризою екологічною.

В Україні, яка становила менше 3 % території СРСР, було роз

міщено 25 % всього індустріального потенціалу Союзу. Вона

приймала на себе також чверть загальносоюзного обсягу забруд

нення від промислових підприємств. Характерними і пошире

ними явищами були ерозія та захімізація ґрунтів, практично

всі промислові підприємства давали шкідливі викиди в довкіл

ля. Штучні моря порушили природний баланс і призвели до об

міління Дніпра.

Найбільшою екологічною катастрофою була аварія на четвер

тому енергоблоці Чорнобильської АЕС 26 квітня 1986 р. Кіль

кість постраждалих становила 3,2 млн осіб (з них 1,2 млн — ді

ти), матеріальні втрати — 120–130 млрд доларів. Із зони радіо

активного забруднення було відселено близько 2 млн осіб.

З господарського обороту вилучено близько 200 тис. га земель.

Навколо Чорнобиля утворено 30 кілометрову зону відчуження,

на якій заборонено проживання та ведення господарства. Коло

сальні кошти довелось витрачати на захисні роботи навколо

ЧАЕС та забезпечення постраждалих внаслідок аварії.