200 Танків. Після цього з 28 червня 1942 р. Почався генеральний

наступ німців на Півдні України (операція “Блау”). До кінця лип

ня 1942 р. німці просунулись на 200–400 км у глиб радянської те

риторії на фронті протяжністю 650 км і вийшли до Волги та Пів

нічного Кавказу. Із взяттям 22 липня м. Свердловська Вороши

ловградської (нині Луганської) області вся територія УРСР

опинилась під окупацією німців та їх союзників.

Окупаційний режим в Україні. Рух опору

Українські землі були поділені між Німеччиною та Румуні

єю. Останній передали Південно Західну частину України та

Чернівецьку область, з яких Румунія утворила власну зону оку

пації — так звану Трансністрію. Тут проводилася політика на

282

сильницької румунізації та викачування природних ресурсів і

сільськогосподарської продукції до Румунії.

Українські землі, що опинилися в зоні окупації Німеччини,

були поділені на три сектори: 1) східні прифронтові райони пере

дані під управління військового командування; 2) центральні об

ласті України утворили так званий Рейхскомісаріат Україна із

центром у Рівному, яким керував Е. Кох; 3) Західна Україна ут

ворила так званий Дистрикт Галичина з центром у Львові, який

входив до складу варшавського генерал губернаторства. На ук

раїнські землі почалося переселення німецьких колоністів, вод

ночас молодь з України вивозили на примусові роботи до Німеч

чини (було вивезено близько 2,5 млн осіб — так звані остарбайте

ри). Німці також почали відновлювати промислові підприємства

та зберегли колгоспи як ефективну систему експлуатації селян.

У населених пунктах запровадили воєнний стан. Вилучали та

вивозили до Німеччини матеріальні та культурні цінності. Жор

стоко визискувалось місцеве населення, яке всіляко дискримі

нувалось. Проводилися масові розстріли євреїв, а з початком

наступу радянських військ посилилися репресії і проти інших

груп населення. Усе це призвело до наростання в Україні Руху

опору, який мав два головні напрями: комуністичний та націо

налістичний. Обидва ці напрями існували у формі підпілля в міс

тах та у формі партизанських загонів у сільській місцевості. Під

пільники здійснювали диверсійну роботу, збирали розвіддані та

вели антинімецьку агітацію; а партизани здійснювали напади на

окремі німецькі підрозділи, захоплювали склади зі зброєю,

звільняли полонених, робили підриви комунікацій і транспорту.

Особливо потужним комуністичне підпілля було в Києві, Харко

ві, Одесі та містах Донбасу, а комуністичний партизанський

рух — у Східній та Північно Східній Україні (партизанські з’єд

нання Ковпака, Сабурова, Попудренка та ін.). Натомість націо

налістичне підпілля було представлене осередками ОУН, які ді

яли переважно в містах Західної України, а націоналістичний

партизанський рух — створеною в жовтні 1942 р. Українською

Повстанською Армією (УПА), яка діяла в Галичині, на Волині,

Поліссі та Правобережній Україні. Комуністичний Рух опору бо

ровся за відновлення радянської влади, а націоналістичний — за

звільнення України як від німецько фашистських окупантів,

так і від радянської влади. У 1943 р. в Західній Україні (пере

283

важно на Волині) почали діяльність також підрозділи польсько

го Руху опору (Армія Народова та Армія Крайова), які боролись

за відновлення незалежної польської держави та включення до її

складу також і західноукраїнських земель, а тому ці підрозділи

зайшли у конфлікт з українським націоналістичним Рухом опо

ру. Останній також боровся і з комуністичним підпіллям та пар

тизанами. 30 червня 1941 р. лідери ОУН навіть проголосили

у Львові відновлення незалежності України, але ця акція мала

тільки декларативний характер.

Перемога Червоної армії під Сталінградом

і початок звільнення України

19 листопада 1942 р.–2 лютого 1943 р. війська Південно За

хідного та Сталінградського фронтів здійснили контрнаступ

в районі Сталінграда і взяли в оточення 330 тис. німецьких, ру

мунських та італійських вояків під керівництвом генерал

фельдмаршала Паулюса. Був прорваний фронт, і стратегічна

ініціатива перейшла до РСЧА. Противника відкинули на

600–700 км. У ході цього контрнаступу почалось звільнення

України. 18 грудня 1942 р. 573 й полк 195 ї стрілецької дивізії

1 ї гвардійської армії Південно Західного фронту звільнив пер

ші населені пункти України (села Півнівка, Морозівка та Ми

кільське Міловського району Ворошиловградської (нині Луган

ської) області). Почалася битва за Донбас, але просування РСЧА

тимчасово зупинилося внаслідок концентрації німцями на цій

ділянці фронту 25 нових дивізій.

У середині лютого 1943 р. звільнено Харків, але контрудар нім

ців, який почався 19 лютого, призвів до залишення міста 16 берез

ня 1943 р. Після цього звільнення України призупинилось.

Курська битва.

Звільнення Лівобережної України

У квітні 1943 р. Німеччина розробила операцію “Цитадель”,

яка передбачала завдання танкових ударів по РСЧА в районі

Курської дуги, але завдяки розвідці ця інформація стала відома

284

радянському командуванню. Жуков запропонував створити

жорстку оборону, аби німецький наступ захлинувся, а потім пе

рейти у контрнаступ, що і було зроблено.

5 липня–23 серпня 1943 р. — Курська битва. З обох сторін

взяло участь 4 млн осіб (з них близько 1 млн — німецькі вій

ська), 69 тис. гармат та мінометів (з них у німців — 10 тис.),

10 тис. танків (у німців до 3 тис.), 12 тис. літаків (з них у нім

ців — 2 тис.). Спочатку наступали німці, а 12 липня перейшли

у контрнаступ радянські війська. 5 серпня звільнено Білгород, а

23 серпня — Харків. Значну допомогу діючій радянській армії

в ході Курської битви надали партизани та підпільники, які

постачали інформацію та провели в тилу у німців операцію

“Квартет” (масові диверсії на комунікаціях). Внаслідок перемо

ги в Курській битві стратегічна ініціатива остаточно перейшла

до РСЧА. Німці перейшли до стратегічної оборони. 11 серпня

Гітлер віддав наказ про створення “Східного валу” (система ук

ріплень, яка проходила по річках Дніпро та Молочна).

13 серпня–22 вересня 1943 р. — Донбаська наступальна опе

рація РСЧА (було прорвано німецьку лінію укріплень — так

званий Міус фронт, 8 вересня звільнено Сталіно (Донецьк), а

22 завершено звільнення всього Донбасу).

Водночас у серпні–вересні 1943 р. радянські війська (Воро

незький, Степовий, Південний та Південно Західний фронти

перетворені з 20 жовтня 1943 р. на 1, 2, 3 та 4 й Українські

фронти, якими командували Ватутін, Конєв, Малиновський,

Толбухін) здійснили ще ряд наступальних операцій (Ізюмсько

Барвінківську, Чернігівсько Прип’ятську, Пирятинсько Пере

яславську), внаслідок яких 20 вересня звільнено Суми, 21 ве

ресня Чернігів, а 23 вересня — Полтаву.