193). Зокрема, загинули м. Ірчан, г. Косинка, м. Зеров,

М. Семенко та багато інших талановитих українських пись

менників. А тих, хто залишився, змусили писати “ідейно пра

вильні” твори.

У музиці високим рівнем позначена діяльність композиторів

Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, М. Вериківського, В. Ко

сенка, К. Данькевича, П. Козицького.

Образотворче мистецтво було представлено творчістю учнів

М. Бойчука (яких невдовзі репресували), Ф. Кричевського,

Г. Світлицького, О. Шовкуненка, а також молодшого поколін

ня митців, до якого належали Петрицький, Дерегус та інші.

Театральне життя розвивалось завдяки таким корифеям, як

П. Саксаганський, М. Садовський, О. Сердюк, Н. Ужвій та

А. Бучма.

У кінематографі з кінця 1920 х років відбувся перехід до зву

кового кіно. У цей час в Україні працювали такі кінорежисери,

як О. Довженко, І. Кавалеридзе, І. Савченко та інші. Протягом

1929–1937 рр. в Україні було знято 180 фільмів.

269

Церковна політика. Не оминула зміна політичного курсу і

церковне життя, оскільки радянська влада розглядала Церкву як

головного ідеологічного конкурента. З 1927 р. почалось широко

масштабне закриття культових споруд (лише у 1928 р. близько

100), арешт церковних діячів та активних віруючих. У 1930 р.

ліквідували УАПЦ. Репресій зазнали також представники інших

напрямів православ’я (із лояльними щодо влади включно), про

тестантське, римо католицьке та інше духовенство. Репресії по

єднувалися з шаленою антирелігійною пропагандою та розколом

самих церков. З 1929 р. заборонили всі види діяльності церков

них установ, крім богослужіння. Особливого розмаху антирелі

гійна політика радянської влади набула у 1930 х роках. ІІІ п’яти

річку навіть було оголошено п’ятирічкою боротьби з релігією.

Західноукраїнські землі

у 1921–1938 рр.

Західноукраїнські землі у складі Польщі

Польща у 1918–1920 рр. захопила Закерзоння, Галичину,

Волинь, Західне Полісся та Західне Поділля. На цих землях

проживало близько 6 млн українців.

Західноукраїнські землі, що опинились під владою Польщі

(так звані східні креси, або Польща Б), були перетворені на аг

рарну та сировинну базу для етнічних польських земель і на них

переселялися польські колоністи (осадники), які отримували тут

найкращі землі, податкові та інші пільги. До кінця 1930 х років

у Західну Україну переселилося близько 300 тис. поляків.

У сфері культури політика Польщі передбачала розкол укра

їнців на окремі групи (лемки, бойки, галичани, волиняни). Га

личину і Волинь поділили так званим Сокальським кордоном,

аби посилити розкол українців. Проте українці не припинили

боротьби за свої права. В 1921 р. у Львові був заснований Укра

їнський таємний (катакомбний) університет. Він мав філософ

ське, правниче та медичне відділення, 54 кафедри, 1258 студен

тів. Його ректором був В. Щурат, а з поміж викладачів варто

270

виокремити історика Крип’якевича, психолога Балея, хіміка

Голіцинського, правника Левицького. Цей університет проісну

вав до 1925 р., до його ліквідації польською владою. У

1922–1925 рр. у Львові також діяла Українська таємна висока

політехнічна школа. У 1928 р. Львівську греко католицьку се

мінарію було перетворено на Богословську академію. Продов

жувало діяльність Наукове товариство ім. Т. Шевченка, до

складу якого входило 200 науковців, зокрема літературознавці

М. Возняк, В. Гнатюк, історики І. Крип’якевич, С. Томашів

ський, фольклорист Ф. Колесса, а його почесними членами бу

ли А. Ейнштейн, М. Планк та А. Йоффе.

Українці також почали активно створювати політичні пар

тії. За своєю спрямованістю вони поділялись на:

1) пропольські (Українська католицька партія, Волинське

українське об’єднання), які виступали за збереження польської

влади;

2) центристські (Українське національно демократичне

об’єднання — УНДО). УНДО — одна з небагатьох легальних ук

раїнських партій. Створена у 1925 р. Очолював спочатку Д. Ле

вицький, потім В. Мудрий. УНДО виступала за досягнення ук

раїнцями автономії (а в майбутньому і незалежності), але мир

ним шляхом;

3) соціалістичні: Українська радикальна партія, переймено

вана у 1926 р. на Українську соціалістично радикальну партію

(УСРП) та Українська соціал демократична партія (УСДРП). Ці

партії діяли легально і робили великий акцент на забезпеченні

інтересів працюючих та впровадження широких демократич

них свобод;

4) комуністичні: Комуністична партія Східної Галичини, пе

рейменована на Комуністичну партію Західної України (КПЗУ).

Виникла у 1919 р. і проіснувала до 1938 р. Це була нелегальна

партія, яка виступала за приєднання Західної України до

УРСР. У 1937 р. виступила з критикою репресій у СРСР, і тому

Комінтерн у 1938 р. закрив її;

5) націоналістичні: боролися за незалежність України всіма

засобами (ідеологи Донцов, Андрієвський, Сциборський). Цей

напрям започаткувала створена у 1920 р. Українська військова

організація (УВО), яку очолив Є. Коновалець. У 1929 р. на її ба

зі виникла Організація українських націоналістів (ОУН), яка

271

невдовзі стала найвпливовішою серед українських політичних

партій. Її очолював Коновалець, а після його вбивства агентом

НКВС у 1938 р. ОУН очолив А. Мельник. У 1940 р. частина чле

нів ОУН на чолі із С. Бандерою виступила проти політики Мель

ника, і це призвело до розпаду ОУН на ОУН (бандерівців) та

ОУН (мельниківців). Українські націоналісти вдавалися до

терактів проти представників польської влади, у відповідь на

що польська влада проводила масові репресії проти українсько

го населення, які дістали назву пацифікації (у перекладі —

“умиротворення”). У 1934 р. для арештованих українців поля

ки створили концтабір в Березі Картузькій. У 1934 р. відбувся

також процес над членами ОУН у Варшаві (Бандера, Лебідь,

Карпинець), яких засудили до довічного ув’язнення.

Окрім політичних, у Галичині в міжвоєнний період віднови

ли свою діяльність також українські молодіжні та культурно

просвітні організації. Вже у 1921 р. було відновлено “Пласт”,

“Сокіл” та “Луг” (колишня “Січ”). Діяли українські культурні

товариства “Рідна хата” (на Холмщині і Підляшші), товариство

“Рідна школа” (100 тис. членів, створило приватну мережу ук

раїнських шкіл і мало на 1938 р. 40 гімназій, ліцеїв та ПТУ).

Найбільшою серед них була “Просвіта”, в якій налічувалось