356 Млн пудів зерна із врожаю 1932 р. У червні–жовтні 1932 р.

вдалося заготовити 136 млн пудів хліба з колгоспів і 20 млн з

радгоспів. В Україну для негайного виконання плану хлібозаго

тівель надіслали спеціальну хлібозаготівельну комісію на чолі

з Молотовим, яку було наділено надзвичайними повноваження

ми. Водночас повідомлялося про зниження плану до 282 млн пу

дів. 5 листопада 1932 р. Молотов розіслав директиву на місця

про репресії і нещадну розправу із злочинними елементами

у правліннях колгоспів. Загони НКВС діставали право оточувати

села, що не виконували хлібозаготівельний план, і прирікати їх

на вимирання — всіх, хто намагався втікати з таких сіл, розстрі

лювали, а решта вмирала у самих селах (так звана практика

“чорних дощок”). Не було можливості також і для втечі із самої

України в інші регіони СРСР не охоплені голодом, оскільки

22 січня 1933 р. Сталін видав спеціальну директиву про пере

хоплення втікачів з України та Кубані (де також лютував голод).

Окрім загонів НКВС, збір хліба проводили створені при МТС так

звані буксирні бригади, які складалися переважно з присланих з

266

Росії робітників. Вони забирали в селян будь які харчі. З 1 лис

топада 1932 р. по 1 лютого 1933 р. комісія Молотова додатково

“заготовила” в Україні 105 млн т зерна. Таким чином, Молотову

в цілому вдалося виконати поставлений план. Натомість з села

викачали практично все продовольство, і тому селян з осені

1932 р. охопив голодомор. Його пік припав на зиму 1932–1933

рр., а загалом він тривав до другої половини 1933 р. За різними

підрахунками, від голодомору 1932–1933 рр. в Україні померло

від 3,5 до 12 млн осіб, а ще 1,2–1,4 млн були депортовані. Фак

тично це була спланована державою акція, оскільки природно

кліматичні умови були сприятливі і зібраного в Україні у 1932 р.

врожаю цілком вистачало для прохарчування її населення, але

його повністю було забрано, чим держава прирекла селян на ви

мирання. Радянське керівництво відмовилось і від міжнародної

допомоги, заявивши, що в СРСР голоду немає. Все це робилося

для того, аби змусити селян вступати у колгоспи та беззаперечно

коритись вказівкам партійного керівництва. Ті, хто працював

у колгоспах, отримували за цю працю певні пайки, що давало

змогу вижити, тобто першим об’єктом голоду 1932–1933 рр. був

саме селянин власник, якого таким способом змушували вступа

ти у колгосп. Через це події в українському селі 1932–1933 рр.

дістали назву голодомору (тобто штучного голоду). Вибір засобу

впливу виявився дієвим — до 1937 р. колективізація в Україні

закінчилась. У колгоспи вступило 97 % селянських господарств.

У зв’язку з цим держава пом’якшила свою політику щодо села.

Розвиток культури в усрр у 1930'х рр.

Припинення українізації. Після посилення позицій Сталіна

у вищому партійно державному керівництві він перестав відчу

вати потребу у заграванні з національними партійними лідерами.

У 1927 р. Шумського за критику Кагановича звільнили з по

сади і вислали з України. Почалося звільнення його прибічників

на місцях. Продовженням цього наступу був розгром ВАПЛІТЕ

та ряду інших культурних організацій. З 1928 р. почалися широ

комасштабні репресії проти діячів науки та культури.

5 грудня 1932 р. Й. Сталін видав таємну інструкцію для пар

тійного керівництва на місцях, відповідно до якої “українізація”

267

мала бути негайно припинена. Ця дата вважається офіційним

кінцем “українізації”, хоча партійне керівництво протидіяло їй

постійно, а з кінця 1920 х років перейшло у широкомасштабний

наступ проти неї. Тому ця інструкція Сталіна просто підбила під

сумок, завершила давно розпочату справу. Натомість почалася

планомірна русифікація, насамперед у сфері культури.

Освіта. 1930 р. — введення загальнообов’язкової початкової

освіти (4 роки). У 1934 р. встановлено три типи загальноосвітніх

шкіл: початкові (4 роки), неповні середні (7 років), середні

(10 років). До кінця ІІ п’ятирічки завершено перехід до обов’яз

кової семирічної освіти.

У 1932/1933 навчальному році навчалося 98 % дітей віком

до 10 років, а 98 % випускників початкової школи продовжува

ли навчання. 80 % дітей навчалися в українських школах, але

їх кількість з 1933 р. постійно зменшувалась. З 1938 р. почалось

також закриття шкіл, у яких викладання велося мовами націо

нальних меншин.

За переписом 1939 р. в Україні письменними були 85,3 % насе

лення у віці до 50 років. Працювали 32 тис. шкіл і 700 технікумів.

Зросла кількість вищих навчальних закладів (з 19 у 1915 р. до

129 у 1938 р. ). Кількість студентів зросла з 27 тис. (1915) до

124 тис. (1938). Проте кількість і одних і других не відповідала

якості освіти, оскільки вона була заполітизована, була відсутня

свобода думки, винищувалися старі педагогічні кадри та викла

дачі вільнодумці.

Наука. Головний науковий центр — ВУАН (у 1936 р. перейме

нована на АН УРСР) з 1930 р. очолив О. О. Богомолець. На

1928 р. у науково дослідних установах працювало 37 тис. науков

ців. У 1931 р. на противагу ВУАН було створено Всеукраїнську

асоціацію марксистсько ленінських інститутів (ВУАМЛІН), яка

проіснувала до 1936 р. У січні 1934 р. були запроваджені науко

ві ступені кандидатів і докторів наук, але їх присвоєння здій

снювалось у Москві. З 1929 р. почались репресії проти україн

ських учених. Вони почалися з вищезгаданих судових процесів

(“Шахтинська справа”, “Спілка визволення України” тощо) та

постанови про припинення українізації 1932 р. На знак протес

ту проти такої політики 15 червня 1933 р. покінчив життя само

губством Хвильовий. Загалом репресії 1930 х років призвели до

винищення найкращих представників української науки та

268

культури, а тому цей період в її історії дістав назву “розстріля

не відродження”.

Та, незважаючи на вкрай несприятливі умови, українська

наука та культура у 1930 х роках продовжувала розвиватись.

Математик Крилов створив нову науку — нелінійну механі

ку. У Харківському фізико технічному інституті був створений

прискорювач елементарних часток, на якому вдалося здійснити

ядерну реакцію. Плідно працювали фізики Ландау (досліджу

вав термоядерний синтез) та Ліфшиць, а також хіміки (Брод

ський, Писаржевський та ін.).

У медицині особливе значення мала діяльність Богомольця,

Палладіна та Шмальгаузена, в генетиці Холодного, Юр’єва та

Сапєгіна, в офтальмології — Філатова.

Літературознавство та історична наука зазнали особливо ве

ликих втрат від репресій 1930 х років. Зокрема, була повністю

знищена історична школа М. Грушевського.

Продовжували літературну творчість П. Тичина, М. Риль

ський, М. Бажан, В. Сосюра, П. Панч, Ю. Яновський, О. Дов

женко, М. Куліш, І. Ле, З. Тулуб, Ю. Смолич, А. Головко,

І. Микитенко, О. Корнійчук, О. Вишня. У 1934 р. була створе

на Спілка письменників України (з 217 її членів знищили