Політика Росії та Австро!Угорщини в Західній Україні в ро!

ки Першої світової війни. Одразу після початку війни російська

влада закрила в Підросійській Україні всі україномовні періо

дичні видання та заборонила друк будь якої україномовної літе

ратури. Були також закриті всі українські культурно освітні

установи, зазнали репресій лідери українського руху. Так,

М. Грушевського, що восени 1914 р. повернувся у Підросійську

Україну, заарештували і вислали до Симбірська.

Після окупації російськими військами у 1914 р. частини за

хідноукраїнських земель тут було створено Галицько Буковин

ське генерал губернаторство. Його очолив найзатятіший росій

ський реакціонер та шовініст граф Г. Бобринський. Він заявив,

що цей регіон є споконвічно російським і лише тривале перебу

вання поза межами Росії призвело до виникнення в ньому від

мінностей від самої Росії, а тому треба зробити все для негайної

ліквідації цих відмінностей. На практиці це означало закриття

всіх українських культурно освітніх установ і періодичних ви

дань, переслідування лідерів українського національного руху,

насадження російської мови та культури. На чолі 330 церков

них парафій окупованих західноукраїнських земель були пос

тавлені російські священики. На всі державні посади також

призначалися лише росіяни або місцеві москвофіли. Росіяни

проводили масові депортації українського населення. Було за

слано вглиб Росії чимало лідерів українського руху та представ

ників греко католицького духовенства.

Австрійці після повернення на західноукраїнські землі восе

ни 1915 р. перейшли до більш ворожої політики щодо українців,

оскільки вважали, що вони підтримують Росію. Понад 30 тис.

українців запроторили до концтабору під Грацем. Вводилося об

меження на українське культурне життя, діяв військовий стан.

Після Брусиловського прориву в середині 1916 р. було від

новлено Галицько Буковинське генерал губернаторство (росій

ська політика щодо західноукраїнських земель принципово не

змінилась). Натомість чергові поразки змусили австро угорську

владу піти на певні поступки українцям. У 1917 р. звільнили

ув’язнених у концтаборі під Грацем українців, покращилося

становище українських військовополонених, дозволялося нада

214

вати їм допомогу з боку СВУ, яка також дістала широкі можли

вості для проведення агітаційної роботи.

Треба також відмітити, що в країнах блоку Антанти з почат

ком Першої світової війни також проводилися репресивні захо

ди щодо українських емігрантів, оскільки їх більшість була ви

хідцями із Західної України, що належала Австро Угорщині,

а тому їх розглядали як можливих шпигунів.

Ставлення до війни українських політичних партій та органі!

зацій. З початком війни у ставленні до неї українського суспільс

тва окреслилось дві позиції — проросійська та проавстрійська.

ТУП на початку Першої світової війни прийняло рішення

підтримати у війні Росію. С. Петлюра надрукував у часописі

“Українське життя” свою статтю “Війна і українці”. В ній він

закликав українців виконати свій громадянській обов’язок пе

ред Російською державою. Петлюра заявляв, що з початком вій

ни почалося примирення та консолідація всіх народів імперії.

За таких обставин пасивність українців може зміцнити думку

про те, що вони або зовсім не існують як окрема нація, або що

для них не може бути місця в Російській державі. Але під впли

вом посилення антиукраїнських тенденцій у російській політи

ці ставлення до Росії більшості українських політиків почало

змінюватись. Відповідно на Раді ТУП, що зібралася наприкінці

вересня 1914 р., було прийнято рішення про нейтралітет укра

їнців у війні, а позицію Петлюри засуджено.

Натомість більшість русифікованих українців, частина лібе

рально налаштованої української інтелігенції та російське насе

лення Наддніпрянщини зайняли проросійську позицію. У