Церковне життя в Україні у XIV — першій половині XVII ст.

У 1347 р. припинила свою діяльність Галицька митрополія, Пра

вославна Церква в Україні потрапила під контроль московських

митрополитів. Після кількох спроб відновлення самостійності у

1458 р. константинопольський патріарх остаточно дозволив ви

ділення Православної церкви Великого Князівства Литовського

в окрему митрополію і призначив київським митрополитом гре

ка Григорія. Під зверхністю київського митрополита було пра

вославне населення України, Білорусі та Литви. Кандидата

у митрополити обирало православне населення, а цей вибір схва

лював король і затверджував константинопольський патріарх.

45

З XIV ст. церковне життя України характеризувалось пос

тійним зростанням наступу Римо Католицької церкви і нама

ганням всіляко підпорядкувати Риму Православну церкву. Ці

процеси особливо посилились після Люблінської унії.

Православне духовенство, втративши підтримку світських

можновладців і зазнаючи постійних утисків з боку влади, зне

вірилось у своїх силах і почало шукати допомоги ззовні. У

1590 р. православні українські єпископи Кирило Терлецький

та Іпатій Потій стали ініціаторами переговорів з Римом з метою

об’єднання (унії) Православної та Римо Католицької церков.

До 1594 р. було завершено розроблення проекту унії. Після

тривалої підготовки у 1596 р. у м. Берестя (сучасний Брест у Бі

лорусі) відбувся Церковний Собор, на якому було проголошено

Берестейську церковну унію — об’єднання Православної та Ри

мо Католицької церков. Фактично цей Собор призвів до ство

рення підпорядкованої Папі Греко Католицької або Уніатської

церкви. Одні дослідники (переважно російські) засуджують цю

подію, називаючи її зрадою. Натомість українські та закордон

ні вчені, які підходять до цієї події з меншою упередженістю,

доводять, що унія відбулась за ініціативи самого українського

православного духовенства, яке цим хотіло отримати в особі

Папи захисника перед польським духовенством та магнатами,

а також перейняти прогресивнішу та організованішу церковну

структуру, очищену від вад, які накопичила перед цим Римо

Католицька церква, але змогла позбутися у процесі боротьби

з протестантами. Натомість Православна церква в той час пере

бувала в стані занепаду. Однак замість подолання конфронтації

на релігійному ґрунті Берестейська унія не лише не усунула

церковного розколу, а й призвела до виникнення нової Церкви.

Митрополит Гедеон Балабан, князь Костянтин Острозький,

більшість нижчого духовенства та мирян залишилися вірними

православ’ю. Почалась тривала боротьба між прибічниками

унії та православними.

У 1608 р. помер Костянтин Острозький. Його донька Анна

Алоїза (вихована єзуїтами) була вже католичкою. Вона закрила

Острозьку академію і почала переслідування православних.

Значну роль у захисті прав православних відіграли право

славні братства. Але головною силою у боротьбі за права право

славних стало козацтво, особливо за Петра Сагайдачного. Під

46

час приїзду патріарха константинопольського у 1620 р. він до

мігся висвячення православних ієрархів і цим відновив Право

славну церкву в Україні. Після Сагайдачного наступні кошові і

гетьмани запорозьких козаків продовжили курс на захист прав

православ’я. Під їх тиском у 1632 р. новий король Владислав IV

визнав рівність вір, православним було повернуто Софійський

собор, Києво Печерську лавру та багато інших культових спо

руд; відновлено православні єпископії у Луцьку, Львові та Пе

ремишлі. Важлива роль у відродженні Православної церкви

в Україні належала новому київському митрополиту Петру Мо

гилі (1632–1647). Він впорядкував православне богослужіння,

ліквідував симонію, сприяв підвищенню культурно освітнього

рівня духовенства.

48

Р о з д і л

Національно'визвольна

війна 1648–1657 рр. Україна

у другій половині XVII ст.

Національно'визвольна

війна (1648–1657)

Причини: посилення національно культурного та релігійно

го гноблення, козацтво опинилось, по суті, поза законом, злов

живання місцевої адміністрації, збільшення економічного ви

зиску населення.

Характер: національно визвольний (оскільки головним зав

данням було звільнення від іноземного гноблення), релігійний

(захист православної віри супроти наступу католицизму) та бур

жуазний (бо, по суті, відбувалась ліквідація феодальних відно

син і перехід до капіталізму).

Рушійні сили: козацтво і православна шляхта (організато

ри і найдієвіша сила), селянство (найчисельніша сила, але її

дії шкодили своєю стихійністю та анархізмом), православне

духовенство (як організуюча сила, ідеологи повстання), пра

вославні міщани (їх роль була незначною через малу чисель

ність).

Початок національно!визвольної війни (1648–1649). Сі

чень — 17 квітня 1648 р. — Хмельницький захопив Січ, де був

проголошений гетьманом. До квітня вів переговори з Кримом,

накопичував сили, розсилав по Україні своїх агентів для агіта

ції та збору інформації про сили поляків та їх розташування.

17 квітня 1648 р. Хмельницький вирушає із Січі в Україну.

В цей час в Україні перебувало польське військо на чолі з Ми

хайлом Потоцьким. Чисельна перевага була на боці поляків,

4

проте вони недооцінили Хмельницького. Проти Хмельницького

Михайло Потоцький послав свого сина Стефана, війська якого

Хмельницький під Жовтими Водами оточив і вщент розбив

5–6 травня.

Дізнавшись про Жовтоводську битву і про те, що на допомо

гу Хмельницькому йде кримський хан, М. Потоцький відсту

пає з Корсуня, але 16 травня потрапляє у засідку, і польські вій

ська зазнають повного розгрому.

До того ж 10 травня помер польський король Владислав IV, і

таким чином Польща водночас втратила і короля, і військо, і во

єначальників, тому поляки укладають із Хмельницьким напри

кінці травня 1648 р. перемир’я.

Літо 1648 р. — з обох сторін відбувається накопичення сил.

Хмельницький зупинився у Білій Церкві і тут збирає війська.

Було сформовано 16 козацьких полків (40 тис.) та ополчення

(50–60 тис.). Поляки збирають війська біля Львова (32 тис. по

ляків + 8 тис. німецьких найманців).