1907–1917 Рр. Зокрема, це питання неодноразово порушувало

ся під час засідань IV Державної думи (1912–1917). Причому

його ставили як депутати українці, так і депутати від лібе

ральних російських партій, зокрема кадети. Група демокра

тично налаштованих російських академіків (О. Шахматов,

Ф. Корш, П. Фортунатов, В. Заленський та ін.) у 1908 р. скла

ла спеціальну записку, в якій наголошувалось, що українська

мова є цілком самостійною і не повинно створюватися пере

шкод для її використання. Але російська влада до самої рево

люції 1917 р. продовжувала русифікаторську політику щодо

України.

Український національний рух у 1907–1913 рр. Період Сто

липінської реакції негативно позначився на розвитку україн

ського національного руху. Були втрачені можливості для ле

гальної діяльності українських культурно освітніх організацій

та політичних партій, закривались українські друкарні та пері

одичні видання, переслідувались діячі української культури.

Українські політичні партії з початком репресій втратили біль

188

шість своїх активних членів, які або були заарештовані владою,

або емігрували. Чимало осіб задля уникнення репресій припи

нили членство в партіях. Лише з 1911–1912 рр. відбулось деяке

пожвавлення діяльності політичних партій. Воно було пов’яза

не з певним послабленням репресій після вбивства Столипіна та

у зв’язку з кампанією з виборів до IV Державної думи. Здобут

ком українського руху в цей період було входження у нього

представників окремих полонізованих дворянських родів

(В. Липинський, М. Тишкевич та ін.), що нагадувало включен

ня до українського руху на межі 50–60 х років XIX ст. групи

хлопоманів на чолі з В. Антоновичем.

Репресії змусили українських політиків шукати шляхи до

порозуміння та виробляти нову тактику. Наслідком цих пошу

ків стало створення у Києві 8 вересня 1908 р. позаполітичного

об’єднання — Товариства українських поступовців (ТУП). До

складу ТУП увійшли лідери більшості українських політичних

партій (М. Міхновський, В. Винниченко, С. Петлюра, С. Єфре

мов, Є. Чикаленко та ін.). Одним з його лідерів був також

М. Грушевський, а офіційним керівником І. Шраг. ТУП склада

лось із численних місцевих осередків (громад), які діяли у біль

шості міст України, а також у Москві та Санкт Петербурзі.

У Києві діяв центральний керівний орган ТУП — Рада, склад

якої щорічно переобирався. Неофіційним друкованим органом

ТУП була газета “Рада” та часопис “Українське життя”. Голов

ними напрямами діяльності ТУП були: консолідація україн

ських політичних сил, сприяння розвитку української культу

ри та кооперативного руху. Кінцева мета ТУП полягала у вста

новленні в Російській імперії республіки, прийняття

конституції та надання Україні національно територіальної ав

тономії у складі демократичної Росії.

Треба також зазначити, що посилення репресій проти укра

їнської культури призвело до наростання серед українських по

літиків Підросійської України антиросійських настроїв, які хо

ча і не стали домінуючими, але свідчили про радикалізацію ук

раїнського політичного руху. Так, у 1913 р. Д. Донцов видав

брошуру “Сучасне політичне становище української нації і наші

завдання”, в якій він висунув “ідею сепарації” — заклик до ук

раїнців у майбутньому конфлікті між Німеччиною та Росією

виступити проти останньої і відокремитись від Росії.

189

Західна Україна

у другій половині XIX — на початку XX ст.

Політична система та адміністративний устрій. Після пораз

ки революції 1848–1849 рр. в Австрійській імперії перемогла

реакція, яка тривала до середини 1860 х років і призвела до за

стою в усіх сферах життя, що посилило відставання Австрії від

провідних країн Європи. Наслідком такої політики стали пораз

ки Австрійської імперії у війнах із Сардинським (1859) та Прус

ським (1866) королівствами. Загроза остаточного відсунення на

другорядні позиції та перетворення на об’єкт територіальних

зазіхань сусідів змусили правлячі кола Австрійської імперії

вдатися до проведення ліберальних реформ.