47 Депутатів і випускала українською мовою газету “Рідна

справа”. Українська трудова громада ввійшла у Думі до складу

фракції трудовиків, яка виступала за скасування викупних пла

тежів, передачу землі селянам та покращання становища робіт

ників. Українська трудова громада також додавала до цих поло

жень вимогу припинення асиміляторської політики влади щодо

української мови та культури. Проте жодного закону, що мав би

практичне значення для української справи, Українська трудо

ва громада не виробила. До того ж ІІ Державна дума проіснува

ла недовго — 3 червня 1907 р. її розігнали.

Робітничий рух у 1905–1907 рр. Особливо гострий характер

у роки революції мав робітничий рух, який фактично вперше

перетворився на ключовий в антиурядовій боротьбі. Головні ро

бітничі виступи відбувалися поза межами України, оскільки

в Росії робітничий клас був чисельнішим, але й українські ро

бітники взяли активну участь у революції 1905–1907 рр. Голов

178

ні вимоги робітників на першому етапі революції були у соці

ально економічній сфері, а саме: встановлення 8 годинного ро

бочого дня, скорочення робочого дня для жінок та підлітків,

покращання умов праці, підвищення зарплати, легалізація

профспілок, укладення колективних трудових договорів, забо

рона самовільних звільнень працівників працедавцем тощо.

Основними формами робітничого руху були страйки, демон

страції та збройні виступи.

Вже 12 січня 1905 р. почався перший страйк робітників в Ук

раїні — на двох найбільших київських заводах — Південноро

сійському машинобудівному та на заводі Гретера і Криванека

(сучасний завод “Більшовик”). У січні 1905 р. страйки відбу

лись також на підприємствах Катеринослава, Харкова, Одеси,

Житомира, Єнакієвого, Юзівки та інших міст. У лютому робіт

ничі страйки охопили майже всю Україну. Загалом із січня по

березень 1905 р. страйки відбулися на 320 промислових підпри

ємствах України, і в них взяло участь понад 140 тис. осіб.

З травня 1905 р. робітничі страйки дедалі частіше почали набу

вати політичного характеру — окрім економічних, робітники

почали висувати на чільне місце і політичні вимоги. Підприєм

ці та влада, налякані політизацією робітничого руху, змушені

були піти на певні поступки робітникам у соціально економіч

ній сфері, аби відвернути їх від політичної боротьби — уповно

важені представники робітничих колективів увійшли до управ

лінського апарату підприємств, була підвищена зарплата, ска

совані незаконні штрафи, зменшена тривалість робочого дня,

відбулося покращання умов праці. Незважаючи на це, робітни

чий рух продовжував наростати.

Кульмінаційним моментом робітничого руху став загально

російський жовтневий політичний страйк. Його почали 6 жов

тня 1905 р. залізничники Москви, а з 15 жовтня страйк охопив

всю країну — було повністю паралізоване залізничне сполучен

ня, страйк охопив понад 2,5 тис. заводів та фабрик; страйкува

ло понад 2 млн робітників, до яких почали приєднуватися служ

бовці, вчителі, лікарі, інженери, студенти та інші групи насе

лення. В Україні страйкувало понад 120 тис. робітників,

головним чином залізничники. У Харкові та Катеринославі

10–12 жовтня з’явилися барикади та відбулися збройні сутички

з поліцією та військами. Головними вимогами цього страйку,

179

окрім економічних, були також і політичні — запровадження

демократичних прав і свобод, створення парламенту і рівно

правних виборів.

У процесі загальноросійського політичного страйку робітни

ки почали створювати власні органи самоуправління — ради ро

бітничих депутатів, до яких обирали прямим відкритим голосу

ванням. Ці ради початково виникли у Києві, Катеринославі,

Одесі, Миколаєві, Маріуполі, Юзівці, Кременчуці та Єнакієво

му, а до 1906 р. вони вже діяли у 50 містах та робітничих сели

щах України. Ради займалися підтриманням правопорядку

в населених пунктах, запроваджували робітничий контроль на

підприємствах, 8 годинний робочий день, контролювали ціни

у фабрично заводських крамницях, створювали каси взаємодо

помоги.

Поряд із радами виникали і професійні об’єднання робітни

ків (профспілки), першу з яких створили залізничники, а всьо

го до кінця 1905 р. вже нараховувалося близько 80 профспілок

(більшість з них була філіалами загальноросійських профспіл

кових об’єднань).

Імператор Микола ІІ змушений був піти на поступки страй

карям. 17 жовтня 1905 р. оприлюднили імператорський мані!

фест, який гарантував населенню свободу совісті, слова, друку,

зборів, недоторканність особи та приватного майна, а також

проголошував скликання загальноросійського парламенту —

Державної думи, яка ставала органом законодавчої влади, а чо

ловіче населення діставало виборче право. Фактично маніфест

означав обмеження монархічної влади (хоча і не було прийнято

конституцію), легалізацію політичних партій, профспілок та ін

ших об’єднань громадян, рівність конфесій та культур, остаточ

не скасування обмежень щодо друку мовами національних мен

шин. Як наслідок, ліберально налаштовані групи (буржуазія,

інтелігенція, чиновники, дворянство та підприємці, заможне

селянство) відійшли від революції, що послабило революційні

сили. Ліберальні та консервативні кола створили свої партії —

конституційно демократичну (кадети) та октябристів, які

включились у легальну парламентську роботу. Водночас реак

ційні сили посилили боротьбу проти революції. Вважаючи ці

поступки неприйнятними, вони бажали відновити існуючий до

революції лад.

180

Щоб запобігти спаду революції, РСДРП закликала робітни

ків почати в середині грудня 1905 р. ІІ загальноросійський

страйк, який мав перерости у збройне повстання з метою пова

лення самодержавства. Першими почали страйк 7 грудня понад

100 тис. робітників Москви. 8 грудня їх підтримало 110 тис. ро

бітників Петербурга. Цього ж дня до ІІ загальноросійського

страйку приєднались робітники Катеринослава. Водночас

у Москві з 8 грудня почалося збройне повстання, але 19 грудня

воно зазнало поразки. Незважаючи на поразку Московського

повстання, збройні виступи робітників відбулися в грудні

1905 р. і в містах України. Так, 12–13 грудня відбулися збройні

сутички і барикадні бої у Харкові та Катеринославі. В Олексан

дрівську повсталі робітники встановили свій контроль над час

тиною міста та два дні вели барикадні бої проти урядових

військ. Збройні сутички робітників із військами та поліцією

стались також у багатьох містах Донбасу. Особливу гостроту во

ни мали у м. Горлівка на Донбасі (16–17 грудня 1905 р.).

Але з 1906 р. робітничий рух пішов на спад. Це було викли

кано посиленням наступу реакції при одночасних поступках ро

бітникам, що відвернуло їх певну частину від участі в револю

ції. Поступова стабілізація економіки також обумовила послаб

лення робітничого руху. Якщо у 1905 р. в Україні у страйках

взяло участь 500 тис. робітників, то у 1906 р. — 100 тис., а у