17 Жовтня 1905 р., який, зокрема, легалізував діяльність полі

тичних партій та громадських організацій.

Власне український національний рух спирався головно на

підтримку нечисленної національно свідомої української інте

лігенції та студентства. Центрами українського національного

руху стали Київ, Чернігів, Полтава та Харків. Головними на

прямами українського національного руху були заходи щодо

українізації освіти, налагодження видавництва книг та періо

дики українською мовою, відкриття культурно просвітніх това

риств. Таким чином, і цього разу український національний рух

не спромігся вийти за рамки сфери освіти і культури, а отже, і

не вів боротьби за політичну незалежність України.

У серпні 1905 р. була відновлена автономія університетів.

Використовуючи це, українські викладачі та студенти домогли

ся запровадження в Харківському та Одеському університетах

українознавчих кафедр і читання окремих спецкурсів україн

ською мовою. Водночас почалося переведення на українську мо

ву викладання у початковій та середній школі. Перша школа

176

з українською мовою навчання була створена за ініціативи відо

мого історика М. Аркаса у с. Богданівна на Миколаївщині. Че

рез два роки її закрила влада. Така ж доля, після поразки рево

люції, спіткала й інші україномовні школи й курси української

історії та літератури в університетах.

Почалося створення україномовної періодики. Перша украї

номовна газета (“Хлібороб”) з’явилася в листопаді 1905 р. в Луб

нах, а в грудні 1905 р. почалось видання першої щоденної укра

їномовної газети “Громадська думка” у Києві. Загалом до почат

ку 1906 р. в Україні видавалося 18 україномовних газет і

журналів (“Рада”, “Рідний край”, “Дзвін”, “Громадська думка”,

“Українська хата”, “Вільна Україна” та ін.).

У роки першої російської революції в Наддніпрянщині за

зразком Західної України почали виникати “Просвіти”, які зай

малися розвитком української освіти та культури. Але, на від

міну від Галичини, в Підросійській Україні “Просвіти” не мали

єдиного керівного органу і кожна з них мала окремий статут та

програму. Перша “Просвіта” була заснована 30 жовтня 1905 р.

в Одесі, а до 1907 р. в Україні діяло вже 35 “Просвіт”. В їх робо

ті брали активну участь визначні діячі української науки та

культури. Так, у роботі Київської просвіти брали участь

Б. Грінченко, Л. Косач (Леся Українка), М. Лисенко; у роботі

Чернігівської просвіти — М. Коцюбинський; Полтавської —

П. Рудченко (Панас Мирний); Катеринославської — Д. Явор

ницький; Одеської — М. Комаров; Миколаївської — М. Аркас.

“Просвіти” засновували бібліотеки, видавали україномовну

пресу та літературу, організовували лекції, літературні та му

зичні вечори, засновували свої філіали у сільській місцевості.

Окремою сторінкою українського руху 1905–1907 рр. була

участь українців у виборах та роботі І та ІІ Державних дум Ро

сійської імперії. Українські політичні партії, за винятком

УДРП, бойкотували вибори до І Державної думи у зв’язку із не

демократичним виборчим законом, а тому не змогли провести

своїх кандидатів. І Державна дума почала свою роботу у квітні

1906 р. Більшість українських селянських депутатів у ній увій

шли до фракції трудовиків і головним питанням вважали пере

дання землі селянам. 45 депутатів українців (переважно пред

ставники інтелігенції, ліберального дворянства та окремі селя

ни) створили у І Державній думі власну парламентську групу—

177

Українську парламентську громаду. Її очолили І. Шраг, В. Ше

мет, П. Чижевський та М. Ковалевський. Головними вимогами

Української парламентської громади було надання автономії

Україні та українізація діловодства й освіти в українських гу

берніях. Українським депутатам у І Державній думі надавали

значну моральну підтримку та підіймали їх національну свідо

мість такі українські патріоти, як О. Лотоцький, П. Стебниць

кий та М. Грушевський. Ці українські патріоти налагодили ви

пуск у Петербурзі україномовного часопису “Український віс

ник” та газети “Вісті з Думи”, в яких розповідалося про роботу

російського парламенту зі спеціальним акцентуванням уваги на

діяльності депутатів українців. Члени Української парламент

ської громади підготували проект про надання автономії Украї

ні, але 8 липня 1906 р. І Державна дума була розпущена. Водно

час оголосили про вибори до ІІ Державної думи.

Вибори до ІІ Державної думи, на відміну від виборів до І Ду

ми, вже не бойкотувались українськими політичними партія

ми, але вони віддавали перевагу блокуванню із загальноросій

ськими ліберальними партіями. Від українських губерній до

ІІ Державної думи було обрано 102 депутати. У ІІ Державній ду

мі, яка почала роботу з 20 лютого 1907 р., також склалась укра!

їнська фракція — Українська трудова громада, серед лідерів

якої були Ф. Щербина та А. Гриневич. Вона нараховувала