1878 Р. Дістала назву “Земля та воля”. До неї увійшли і вихідці

з України (Л. Дейч, С. Кравчинський, Д. Лизогуб та ін.). Проте

поступово частина народників почала схилятись до активніших

дій, спрямованих проти влади — переважно це означало перехід

до терору. Розбіжність у тактиці призвела до розколу народників

у 1879 р. на дві організації — “Чорний переділ” (виступала за

продовження тривалої агітації в масах та організацію масових

актів непокори) та “Народну волю” (робила ставку на терорис

тичні акти проти представників влади). Українська молодь, що

пішла у лави народників, віддавала перевагу саме радикаль

нішим діям. Це було викликано тим, що помірковані елементи

залишались у контексті українського національного руху, а в ро

сійський революційний рух йшли ті особи, які бажали саме ра

дикальних дій.

Відповідно, народники українці невдовзі після першого “хо

діння в народ” об’єднались у групу, яка дістала назву “південні

бунтарі” (1875). Ця група складалася з 30 осіб і виступала за не

гайне підняття селян на повстання. Спроба селянського повстан

ня була здійснена ними у 1877 р. в південних повітах Київської

губернії, в районі Чигирина (в історичній літературі ці події діс

тали назву “Чигиринська змова”). Район обрали не випадково—

колишня гетьманська столиця та центр гайдамацького руху

XVIII ст. Народники вважали, що серед місцевого населення збе

реглася пам’ять про ці події, і тому воно є найбільш готовим до

169

повстання. Сюди прибув член “Південних бунтарів” Я. Стефано

вич, який видавав себе за ходока від херсонських селян до царя.

Він заявляв, що цар надав йому грамоту, в якій наказував селя

нам ставати вільними та створювати збройні загони для бороть

би з поміщиками, які є винуватцями всіх народних бід, а потім

поділити між собою їхні землі. Селянство почало підготовку до

широкомасштабного повстання, яке було заплановано на жов

тень 1877 р. Близько 1 тис. селян об’єдналось у так звану Таємну

дружину, яка мала почати повстання. Але у вересні 1877 р. вла

да викрила “Чигиринську змову”. Було притягнуто до кримі

нальної відповідальності найактивніших селян, а також прове

дено арешти багатьох членів народницьких організацій. Проте

ці дії влади лише зміцнили авторитет терористичної народниць

кої організації “Народна воля”. До останньої ввійшло чимало ук

раїнців, зокрема, М. Кибальчич (талановитий інженер, першим

теоретично обґрунтував можливість польотів у космос), Д. Лизо

губ (пожертвував на справу революції все своє майно), С. Перов

ська (правнучка гетьмана К. Розумовського), С. Степняк Крав

чинський (письменник), А. Желябов, В. Малинка, І. Коваль

ський, В. Осинський та ін. Народовольці здійснювали численні

теракти проти представників влади. Зокрема, вони вчинили за

махи на харківського та петербурзького губернаторів. Здійсню

вали також замахи на імператора Олександра ІІ, якого після

ряду невдалих спроб убили 1 березня 1881 р. Проте вбивство ім

ператора не викликало масового повстання селян, на що розра

ховували народовольці. Навпаки, до влади в Російській імперії

прийшов Олександр ІІІ (1881–1894), який перейшов до реакцій

ної політики і жорстоко переслідував усі опозиційні рухи. Внас

лідок повальних арештів до 1882 р. народницьке підпілля було

практично знищене, всіх учасників замаху на Олександра ІІ

стратили. Народницький рух пішов на спад.

Послаблення народницького руху у 1880 х роках і розчару

вання молоді у своїх сподіваннях на революційну свідомість се

лянства створили сприятливий ґрунт для значного поширення

в Російській імперії соціал демократичних ідей. Соціал демо

крати, на відміну від народників, робили ставку не на селянс

тво, а на робітників, як на більш організований, освічений та

готовий до радикальних дій клас, і, як показала подальша істо

рія — цей розрахунок виявився слушним. Основним положен

170

ням соціал демократичного руху була підготовка робітників до

соціалістичної революції, яка мала знищити в Росії монархію і

запровадити республіку. Національне питання не вважалося

важливим. Однією з особливостей соціал демократичного руху

в Росії було те, що, на відміну від західноєвропейських країн,

у Росії він поширився у формі марксизму, який характеризу

вався особливою безкомпромісністю, агресивністю, фанатизмом

та фактичним запереченням гуманістичних цінностей. Єдиним

шляхом зміни суспільного ладу послідовники марксизму

в Росії, яких очолив В. І. Ульянов (Ленін), вважали збройний

переворот, в ході якого буде фізично знищено представників

старої влади та експлуататорські класи.

Соціал демократичні (марксистські) ідеї почали поширюва

тись в Україні ще з 70 х років XIX ст. і набули популярності як

серед робітників, так і серед частини інтелігенції. З кінця