Визвольне повстання 1702–1704 рр. Рух гайдамаків та оп!

ришків. Після укладення Карловицького миру 1699 р. Правобе

режна Україна, як уже зазначалось, повернулась під владу Речі

Посполитої. Зникла потреба у козаках, і тому цього ж року

польський сейм прийняв рішення про ліквідацію козацького

устрою в Правобережній Україні. Сюди було перекинуто поль

ську армію. Поява на початку 1702 р. польських військ і захоп

лення ними кількох міст на Київщині стали приводом до пов

стання. Під Фастовом польські війська були розбиті україн

ськими повстанцями. Ця перемога привела до швидкого

поширення повстання на всю Правобережну Україну. Центром

повстання стала Фастівщина, а фастівський полковник Семен

Палій — його керівником. На півдні Київщини діяли повстан

ські загони, керовані полковниками Самусем та Іскрою, а на По

86

діллі та Брацлавщині — Андрієм Абазиним. У жовтні 1702 р.

повстанці оволоділи Немировом — колишньою столицею Пра

вобережної Гетьманщини у 1670–1680 х роках. Були також за

хоплені такі значні фортеці Правобережжя, як Бердичів та Біла

Церква, а на Поділлі — Могилів, Бар та ін. Проте максимальне

зосередження всіх сил проти повстанців дозволило уряду на по

чатку 1703 р. придушити повстання на Поділлі та Брацлавщи

ні. Але вже навесні 1704 р. повстанці знову перейшли у наступ і

визволили Поділля та Брацлавщину. Лише допомога з боку Ро

сії дала можливість придушити цей виступ.

Землі Правобережної України знову були розподілені між

польськими магнатами та шляхтою, які почали відновлювати

на них кріпацтво та посилили переслідування Православної

церкви. Ліквідація ж козацького устрою дозволяла полякам по

водитись особливо безцеремонно. Все це призвело до чергового

зростання невдоволення українського населення і вилилось

у так званий гайдамацький рух, який тривав на Правобережній

Україні практично до самої ліквідації Речі Посполитої.

Термін “гайдамак” походить із тюркських мов і в перекладі

означає “гнати”, “переслідувати”. Гайдамаками іменували

учасників невеликих збройних загонів, які виникали у пору

біжних степах із втікачів з України. Початково гайдамаки здій

снювали переважно грабіжницькі напади на панські маєтки,

вбивали найбільш ненависних панів, лихварів, корчмарів та

представників королівської адміністрації, нападали на невели

кі урядові військові підрозділи. Частину здобичі віддавали міс

цевим селянам. Після цього гайдамаки втікали у степ. Знаходи

ли вони притулок та підтримку також на Запорожжі та у Ліво

бережній Україні.

Перший великий гайдамацький виступ відбувся у

1734–1738 рр. Він був пов’язаний з посиленням анархії в Речі

Посполитій під час боротьби за королівський престол між Ав

густом ІІІ і Станіславом Лещинським. Користуючись із повної

безконтрольності, озброєні підрозділи польської шляхти займа

лися грабунком українського населення Правобережжя. Водно

час на Правобережжя вступили російські війська, які мали під

тримати Августа ІІІ у боротьбі за престол, але українське насе

лення витлумачило їх появу як прихід на допомогу українцям

від утисків католиків і піднялось на повстання. Гайдамацькі за

87

гони, які прийшли з Запорожжя, швидко поповнились місце

вим населенням, і почався великий повстанський рух. Головни

ми ватажками на першому етапі повстання були Верлан та Гри

ва. Повстання охопило Київщину, Брацлавщину, частково —

Поділля та Волинь. На допомогу Польщі прийшли російські

війська. Це було несподіванкою для повстанців і призвело до

швидкого придушення перших виступів. Проте саме повстання

не припинилось, і після відходу російських військ у 1736 р. спа

лахнуло з новою силою. Основним центром повстання стала Ки

ївщина, де діяли численні гайдамацькі загони під проводом

Медведя, Харка, Гриви, Жили, Запорожця та ін. На боротьбу

з гайдамаками піднялась польська шляхта та магнати. Ними

було зібрано значну армію, і в 1737 р. основні сили повстанців

були розгромлені, а Верлан з рештками гайдамацьких підрозді

лів відступив до Молдавії. Проте окремі гайдамацькі виступи

тривали до кінця 1738 р.

Незважаючи на жорстоке придушення повстання 1734–