1686 Р., після тривалих переговорів у Москві було укладено ос

таточний московсько польський договір, який дістав назву

“Вічний мир”. Написаний на основі Андрусівського договору,

він засвідчив перемогу Москви. Остання, окрім Лівобережної

України та окремих територій у Східній Білорусі, закріпила за

собою також Київ з околицею та Землі Війська Запорозького. За

Польщею залишилась решта білоруських земель, Правобереж

на та Західна Україна. Гарантувались права православного на

селення у Речі Посполитій, а Москва виступала гарантом цього,

що дало їй в майбутньому привід втручатись у внутрішні справи

Польщі у власних інтересах. Усе це свідчило про поступове пос

лаблення позицій Польщі. “Вічний мир” остаточно закріпив

московсько польський кордон по Дніпру, який проіснував до

кінця XVIII ст.

64

Третьою силою у боротьбі за Україну була Османська імперія

та її васал Кримське ханство. Туреччина володіла у другій поло

вині XVII ст. майже всім чорноморським узбережжям, а Крим

ське ханство — Кримом та Південною Україною. Після провалу

політики, спрямованої на створення української держави під

своїм протекторатом, Туреччина вдалась до відкритої агресії.

Турки захопили Поділля у Польщі, що було закріплено ще Бу

чацьким миром 1672 р. Туреччина також зберегла під своїм про

текторатом Південну Київщину та Брацлавщину до кінця

XVII ст. Після тривалих війн у 1699 р. було укладено Карло

вицький мир, за яким Польща повернула під свою владу від Ту

реччини Поділля, Південну Київщину та Брацлавщину.

Претендувала Туреччина також і на ті українські землі, що опи

нилися під владою Московського царства. Війна 1676–1681 рр.

між Москвою з одного боку та Туреччиною і Кримським ханс

твом — з другого завершилась укладенням Бахчисарайського

миру (1681). Відповідно до цього договору кордон між Москов

ським царством і Туреччиною та Кримським ханством встанов

лювався по Дніпру. За Москвою визнавалася Лівобережна Украї

на, Запорожжя та Київ з околицями, а за Туреччиною — Київщи

на, Брацлавщина і Поділля. Окрім цього, смуга вздовж правого

берега Дніпра мала бути нейтральною територією, і її забороня

лось заселяти впродовж 20 років.

66

Р о з д і л

Українські землі

наприкінці XVII–XVIII ст.

Лівобережна Гетьманщина

у 1687–1764 рр.

Гетьманування Івана Мазепи (1687–1709). І. С. Мазепа —

походив із шляхетської сім’ї з Південної Київщини. Його бать

ко був білоцерківським сотником, а мати — ігуменею одного

з київських монастирів. І. Мазепа навчався у Києво Могилян

ському колегіумі та в єзуїтській колегії у Полоцьку, а потім —

у Голландії, Франції, Німеччині та Італії. Знав вісім мов. Із

1669 р. — на службі в Дорошенка, а з 1674 р. — прийнятий на

службу до лівобережного гетьмана Самойловича. З 1682 р. гене

ральний писар. У 1687 р. обраний гетьманом.

Ставши гетьманом, Мазепа був змушений укласти з Москов

ським царством новий договір — так звані Коломацькі статті

(25 липня 1687 р.): 1) формальне підтвердження прав і вольнос

тей старшини; 2) реєстр 30 тис.; 3) гетьману заборонено зміща

ти з посад старшину без згоди царя; 4) заборона дипломатичних

контактів і торгівлі з Кримом; 5) гетьман зобов’язаний посила

ти козацькі війська проти Криму і Туреччини; 6) підтверджено

перебування російських військ у Києві, Острі, Чернігові, Ні

жині та Переяславі; 7) заборонено розмови про те, що Україна

перебуває під владою гетьмана, а дозволялось лише говорити,

що вона належить до єдиної держави під царською владою;

8) вільний перехід населення з Росії до України; 9) гетьман

ський уряд зобов’язали вживати всіх заходів задля злиття ук

раїнців і росіян шляхом шлюбів; 10) дозвіл мати наймане вій

сько; 11) гетьмана можна обирати лише за погодженням із

Москвою.

5

Політика Мазепи: 1) зміцнення найманого війська як голов

ної військової опори гетьмана; 2) обмеження оренди; 3) розпра

ва з опозицією; 4) будівництво фортець на південних кордонах;

5) підтримка Церкви, щоб вона була союзником гетьмана;

6) підтримка освіти і науки (збудував нове приміщення Києво

Могилянського колегіуму і домігся для нього статусу академії);

7) створював нове освічене дворянство як опору гетьманської

влади; 8) намагання підкорити Запорожжя; 9) протидія наступу

Росії на права України; 10) об’єднання всіх українських земель

(у 1704 р. війська Мазепи в ході Північної війни зайняли Право

бережну Україну, і таким чином було відновлено єдність Украї

ни); 11) боротьба з татарськими нападами; 12) пошуки союзни

ків для здобуття Україною повної незалежності.

Здобуття Україною політичної незалежності — головна мета

Мазепи. Але, як людина обережна, він хотів до цього підготува

тись, знайти союзників, дочекатись доброї нагоди і лише тоді

виступити відкрито. Коли Москва вступила в Північну війну зі

Швецією (1700–1721) і спочатку програвала, Мазепа вирішив,

що настав слушний момент для виступу, а Швеція стане при

родним союзником України.

На початку війни Швеція розгромила московську армію, а в

1706–1707 рр. — Польщу. Таким чином, шведські війська впри

тул наблизились до України. Звернення Мазепи до московського

царя Петра І з проханням про допомогу виявились безрезультат

ними. Відповідно Мазепа, за тогочасною правовою практикою,

вважався вільним від васальних обов’язків щодо Москви, оскіль

ки московський цар, як сеньйор Мазепи, відмовив йому у допомо

зі. Після цього Мазепа вступив у активні переговори із шведським

королем Карлом XII. Він запросив шведську армію в Україну, обі

цяючи Карлу XII забезпечити її всім необхідним, аби навесні

1709 р. спільними силами остаточно розбити Росію. Тому швед

ська армія, яка йшла через Білорусь на Москву, повернула на пів

день і 17 жовтня 1708 р. вступила в Україну (на Сіверщину).

24 жовтня 1708 р. — Мазепа залишив у Батурині полковни

ка Чечеля (10 тис.), а сам із 5 тис. козаків пішов на з’єднання

з Карлом XII. Головна ж частина козацької армії перебувала ра

зом із московським військом, яке в цей же час також вступило

на територію України зі сходу. Відповідно, Мазепа не зміг зосе

редити всі сили для боротьби.

67

29–30 жовтня 1708 р. відбулись переговори Карла XII і Мазе

пи у с. Дехтярівка. Було укладено угоду, відповідно до якої:

Гетьманщина незалежна держава і має свій герб, Українська

держава повинна була включати Гетьманщину, Правобережну

Україну та Слобожанщину, непорушність статусу Гетьманщи

ни, Гетьманщина переходила під протекторат Швеції.

Петро І не очікував переходу Мазепи на бік шведів, але зміг

швидко зорієнтуватись у новій ситуації. Він почав репресії про

ти прибічників Мазепи, а самого Мазепу було оголошено зрадни

ком. На старшинській нараді у Глухові 6 листопада 1708 р.,

скликаній за наказом Петра І, замість Мазепи гетьманом Украї

ни було призначено стародубського полковника Івана Скоропад

ського.

Головним завданням московських військ було захоплення

гетьманської столиці Батурина, де зберігалась скарбниця, арти

лерія, порох та інші боєприпаси. Місто було добре укріплене і

відмовилось здатися. Але сотник Прилуцького полку Іван Ніс

за 300 карбованців показав московським військам підземний

хід до Батурина. 3 листопада 1708 р. місто було взято і вщент

знищено. Ця акція у поєднанні з іншими репресіями залякала

українців, і тому вони побоялись підтримати Мазепу.

Через відсутність підтримки з боку населення та перехід

значної частини старшини на бік Москви Мазепа та Карл XII

опинилися взимку 1708–1709 рр. у досить скрутному станови

щі. Не вистачало провіанту і фуражу, бракувало боєприпасів.

Натомість московські війська постійно нарощували свій потен

ціал. Таким чином, стратегічна ситуація поступово ставала де

далі кращою для Москви, але Петро І продовжував накопичува

ти сили для вирішальної битви і тому до весни 1709 р. великих

боїв не велось.

У березні 1709 р. на бік шведів перейшли запорожці. Але цей

здобуток був затьмарений тим, що 17 травня 1709 р. через зраду

полковника компанійців Галагана росіяни здобули Січ і знищили

її. Було захоплено запорозький флот, артилерію та боєприпаси.

27 червня 1709 р. біля Полтави відбулась генеральна битва

(Полтавська битва). Шведи були розбиті і спільно з Мазепою

почали відступ до володінь Туреччини. На початку липня

1709 р. рештки українських військ, що підтримували Мазепу,

прибули до Бендер (Молдавія). Тут Мазепа помер 22 серпня.

68

Його наступником (гетьманом на еміграції) козаки обрали Пи

липа Орлика.

Пилип Орлик походив із чеського шляхетського роду, який в

XVII ст. емігрував до Польщі. Випускник Києво Могилянського

колегіуму. З 1698 р. — кафедральний писар Київського митро

полита, а невдовзі перейшов на службу до Мазепи (з 1702 р. — ге

неральний писар).

5 травня 1710 р., під час обрання гетьманом Пилип Орлик

склав першу українську Конституцію (“Дедукція прав Украї

ни” або “Пакти і конституції законів та вільностей Війська За

порозького”). Згідно з цим документом: Україна має бути віль

ною і єдиною, влада гетьмана обмежується Генеральною радою

(яку мали складати полковники і виборні депутати від кожного

стану), тричі на рік скликається сейм із представників станів,

полкової та сотенної старшини і депутатів від Запорожжя, ска

совуються всі побори із селян та деяких монополій, а також по

датки.

Орлик продовжив політику Мазепи, спрямовану на здобуття

Україною незалежності. Для цього він намагався створити ан

тиросійську коаліцію з європейських країн, але останні після

перемоги росіян над Швецією не наважувались на виступ проти

Росії. У 1711 р. Орлик, спираючись лише на власні сили, здій

снив похід в Україну з метою звільнення її з під влади Росії. По

хід розвивався вдало. Козаки дійшли до Білої Церкви, але від

сутність артилерії не дозволила взяти навіть цього міста. Відчу

валась нестача й інших видів озброєння та боєприпасів, і тому

козаки Орлика невдовзі змушені були відступити. З 1714 р. Ор

лик жив у еміграції, але продовжував пошуки союзників для

звільнення України.

Гетьманування Івана Скоропадського (1708–1722). Розправ

ляючись із прибічниками Мазепи і прагнучи повністю підпо

рядкувати Україну, Петро І водночас розумів, що негайна лікві

дація автономії України може призвести до переходу значної

частини козаків на бік Мазепи і шведів. Тому він вирішив до

повної перемоги над Швецією зберегти автономію України, хо

ча і суто ефемерну. В Україні були розміщені російські війська,

проводились постійні побори з населення, російські чиновники

та військове керівництво стали найвищою адміністративною та

судовою владою, тривали репресії проти будь яких спроб висту

69

пити на захист своїх прав. Отже, фактично зберігалась сама ви

димість автономії. Натомість насправді Гетьманщину було ціл

ковито підпорядковано Росії. Найкраще така політика Петра І

щодо України відобразилась у виборі нового гетьмана, яким

став стародубський полковник І. Скоропадський — особа похи

лого віку та малоініціативна.

Вибори Скоропадського відбулись 6 листопада 1708 р. і мали

формальний характер. Вибір Скоропадського був визначений

Петром І, а козацька старшина лише затвердила його. У липні

1709 р. Петро І надав Скоропадському так звані Решетилівські

статті, які визначали правовий статус Гетьманщини у складі

Російської імперії. Формально Решетилівські статті підтвер

джували права і свободи України, але водночас у них закріплю

валось перебування російських воєвод та військ в українських

містах, козацькі війська та навіть гетьман мали підпорядкову

ватися російському військовому керівництву, гетьман позбав

лявся права самостійно призначати і звільняти старшину, геть

манською резиденцією призначено розміщений на самому кор

доні з Росією Глухів, у якому розквартировувались два

російських полки. На доповнення до таких принизливих поло

жень наказом Петра І визначалося, що при гетьмані постійно

перебуває царський резидент.

Усі податки з Гетьманщини йшли до Петербурга. Вести зов

нішню торгівлю українським купцям з 1701 р. дозволялось ли

ше через Архангельськ (з 1711 р. — через Ригу). Указами 1711 і