1668 Р. Вбили і знищили більшість московських гарнізонів.

Влада над Лівобережною Україною перейшла до Дорошенка.

Але останній, як ми вже згадували, був змушений повернутись

на Правобережну Україну, аби захистити її від вторгнення по

ляків, а на Лівобережжі був залишений наказним гетьманом

Дем’ян (Демко) Многогрішний. Невдовзі на Лівобережжя по

вернулись московські війська, які оточили Многогрішного

у Чернігові і змусили визнати зверхність московського царя.

Натомість його на початку 1669 р. проголосили лівобережним

гетьманом.

Д. Многогрішний походив із посполитих і тому не мав поваги

з боку козацької старшини. Брав участь у Національно визволь

ній війні з 1649 р. При Дорошенкові став чигиринським полков

ником. Після обрання гетьманом уклав із Москвою Глухівські

статті (3 березня 1669 р.): 1) підтверджено права і привілеї стар

шини та вільності Війська Запорозького; 2) московські війська

залишались лише у Києві, Переяславі, Ніжині, Чернігові та

Острі, а функції воєвод обмежувалися лише військовими спра

вами; 3) гетьман обирався козаками, але було зроблено суттєве

доповнення — цар затверджував вибір нового гетьмана і вручав

йому військові клейноди (раніше це робила козацька рада);

4) гетьманові заборонялись прямі дипломатичні зносини, але

представникам гетьмана дозволено бути присутніми на перего

ворах, де порушувались українські інтереси; 5) реєстр установ

лювався в 30 тис. козаків, і гетьман мав право формувати най

мане кінне військо (1 тис.); 6) обмежувався перехід селян у ко

62

заки; 7) узаконено право власності на належну козацькій стар

шині землю тощо.

Многогрішний намагався проводити незалежну політику,

зокрема, самочинно приєднав до Лівобережної Гетьманщини

м. Гомель, відновив контакти з Дорошенком, а також зміцню

вав наймане військо як головну свою опору. Це викликало нев

доволення козацької старшини, яка влаштувала проти нього

змову. Вона звинуватила Многогрішного у зраді Москві і 13 бе

резня 1672 р. сама схопила Многогрішного і передала його мос

ковитам. Многогрішного позбавили гетьманства і відправили до

Москви. Звідти його відправили у заслання у Сибір (м. Ір

кутськ), де він і помер. 17 червня 1672 р. гетьманом Лівобереж

ної України призначили Івана Самойловича.

І. Самойлович походив із сім’ї священика з Житомирщини.

Освіту здобув у Києво Могилянському колегіумі. З 1660 х років

почав службу в козацькому війську сотенним писарем, згодом

став сотником. У 1668–1669 рр. — Чернігівський полковник. У

1669–1672 Рр. — генеральний суддя.

Самойлович проводив виважену політику. На важливі поса

ди призначав вірних людей, часто родичів, використовував силу

Москви для розправи з опозицією. Уклав із Московським царс

твом у 1672 р. Конотопські статті, які складались із 10 пунктів

і в основному повторювали Глухівські статті, але з подальшим

обмеженням прав України: гетьману заборонялося без ради зі

всією старшиною судити генеральну старшину або звільняти її;

гетьман не міг вести переговори з іноземними державами без по

годження зі старшиною; представники гетьмана вже не допус

калися на переговори, що стосувались України; було скасовано

наймані війська. Крім цього, в Батурині цілком офіційно і на

постійній основі розміщувався полк московитів. Заохочувалися

доноси, змішані шлюби і переселення московитів в Україну.

Незважаючи на подальше обмеження автономії Гетьманщи

ни, час гетьманування Самойловича був позначений стабілізаці

єю внутрішньополітичного життя у Лівобережній Гетьманщині

внаслідок припинення міжусобиці та іноземних вторгнень. По

чалося зростання чисельності населення. Пожвавилась торгів

ля, розвивались ремесла та промисли. Саме тому прихід Самой

ловича до влади вважають часом припинення “Руїни” в Лівобе

режній Україні.

63

Проте, незважаючи на лояльність щодо Москви, Самойлович

постраждав саме завдяки своїм московським друзям. У 1687 р.

фаворит фактичної правительниці Московської держави царів

ни Соф’ї Голіцин організував похід на Крим, але цей похід вия

вився невдалим. Побоюючись покарання, Голіцин звинуватив

Самойловича, який брав участь у цьому поході, у змові з татара

ми. Як наслідок, у червні 1687 р. Самойловича заарештували і

вислали до Москви.

Бахчисарайський договір

та “Вічний мир”

Після розколу єдиної Гетьманщини на дві частини сусідні

держави посилили спроби захопити Україну. Але небажання

жодної із країн сусідів поступатись у цій боротьбі та приблизна

рівність їхніх сил змусили шукати порозуміння. Врешті решт

вони домовились про поділ України. Першим кроком до цього

стало Андрусівське перемир’я між Річчю Посполитою та Мос

ковським царством у 1667 р., за яким Україна ділилась між ци

ми країнами по Дніпру. Але це було тимчасове перемир’я, укла

дене на 13,5 року. Проте поступово обидві сторони усвідомили,

що це єдиний вихід у боротьбі за Україну між ними. Тому в