14.4. Публічне адміністрування в сфері науки, культури і мистецтва

Протягом XX ст. система вищої освіти в індустріально розвинених країнах зазнала далекосяжні зміни, безпрецедентно зросли масштаби і роль вищої школи. Ці зміни здійснюють глибокий вплив на умови та характер праці професорсько-викладацьких кадрів, на їх мотивацію, відчуття задоволеності роботою, рівень заробітної плати, зайнятість і т.д. Виникло безліч нових університетів, інститутів, коледжів при одночасному розширенні та оновленні старих.

Держава через мережу власних навчальних закладів або за допомогою забезпечення єдності вимог до навчального процесу в недержавних структурах формує необхідні і достатні в цій частині умови для високої технологічності національного виробництва, а отже, і високої конкурентоспроможності продукції вітчизняного підприємництва.

Нарешті, без науки, що є найважливішою складовою і виробничо-господарської, та соціальної інфраструктури як за старих часів, так тим більше в сучасному світі, неможливий ні економічний, ні соціальний прогрес. Те ж вірно щодо науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, віддача яких перевищує 50%. За існуючими даними, 87,5% приросту годинної продуктивності праці в 1909-1949 рр.. було досягнуто за рахунок науково-технічного прогресу.

Звідси і та увага, яку приділяють індустріально розвинені держави сфері науки в цілому і фундаментальним дослідженням зокрема. Вона виражається як в прямому бюджетному фінансуванні відповідних установ і організацій, так і в створенні сприятливих умов функціонування аналогічних недержавних, переважно інституційних, структур - наукових фондів і товариств. У США держава витрачає на фінансування науково-дослідних і конструкторських робіт більше 50 млрд. дол. на рік.

Культура, мистецтво, література, творча сфера в цілому - це та область, де державне управління або регулювання просто протипоказано. Але, як показує історичний досвід, така постановка питання за великим рахунком вірна лише стосовно до сучасних демократичних, правових держав. З історії можна навести масу прикладів, коли найбільші твори мистецтва та літератури створювалися придворними поетами та художниками на замовлення і за гроші володарів. Існує безліч прикладів - і в цьому відношенні XX ст. не є винятком, - коли держава повністю підпорядковувала собі всю творчу сферу, перетворювала вчених, письменників, поетів, журналістів, кінематографістів в державні професії, головне завдання яких вбачалося в обґрунтуванні, виправданні та захисту існуючої державно-політичної системи. Саме так було у всіх тоталітарних державах XX ст., де саме державі належали основоположні функції політичної соціалізації людей, розвитку науки, мистецтва, літератури і т.д.

У демократичній, правовій державі, в усякому разі в теорії, ідеалом є повна свобода і незалежність творчої сфери від держави і державних органів. Але реальність свідчить про зворотне, оскільки (особливо в кризових ситуаціях) держава здійснює комплекс заходів з надання фінансової, матеріальної, організаційної підтримки творчій сфері та представникам творчої інтелігенції. Більш того, в певних ситуаціях демократична держава і державні органи просто зобов'язані вживати заходів з підтримки і сприяння розвитку культури і мистецтва, створення та забезпечення сприятливих умов для прояву творчих здібностей людини.

Аналогічні вищевикладеним завдання стоять перед державою і в інших сферах суспільного життя. Так, держава приділяє велику увагу захисту інтересів споживачів товарів і послуг. У Сполучених Штатах вона бере активну участь у забезпеченні необхідного рівня якості багатьох видів продукції, і перш за все продуктів харчування, медикаментів, деяких побутових промислових товарів. Реалізацію цілого комплексу програм, покликаних забезпечити вирішення такого роду проблем, здійснюють спеціально створені для цієї мети федеральні органи. Вперше вони з'явилися ще на початку XX ст. У 60-70-ті роки до них додалися такі організації, як Комісія з безпеки споживчих товарів, національні адміністрації з безпеки руху автомобільного транспорту, з охорони здоров'я та безпеки праці, Агентство з охорони навколишнього середовища.

Державний вплив в цій галузі здійснюється також через контроль за безпекою лікарських засобів. Законом про лікарські засоби встановлено, що будь-які ліки можуть бути визнані придатними до продажу і відповідно отримують державну ліцензію на реалізацію лише після проходження ретельної перевірки в рамках державної процедури на якість, ефективність та надійність.

Суспільне благо залежить від ступеня гарантованості таких загальнозначущих для країни і суспільства параметрів, як зовнішня і внутрішня безпека, наявність і нормальне функціонування інститутів соціальної інфраструктури: закладів системи освіти, охорони здоров'я, соціальної допомоги, співвідношення конфлікту і консенсусу в суспільстві тощо.

У науковій літературі, присвяченій теоріям добробуту, закріпилася думка, згідно з якою під ефективним перерозподілом розуміється так званий оптимум за Парето. Мова в даному випадку йде про те, що такий перерозподіл вважається досягнутим, якщо ніхто не має права і не може поліпшити своє становище, не погіршивши положення інших членів суспільства. Очевидно, що якщо такий стан можна здійснити в теорії, то він нереалізований на практиці, оскільки для того, щоб провести в життя ту чи іншу соціальну програму, одні мають платити, тобто страждати, щоб інші за їх рахунок отримували відповідні матеріальні блага. При цьому слід зазначити, що податок на доходи, який стягується державою, є частиною сукупної трансфертної або перерозподільної системи. Державний закон про фінансову допомогу тим, хто отримує освіту, податок на доходи, соціальна допомога зачіпають інших суб'єктів, переслідують інші цілі та дії, ніж інші державні доходи і витрати. Тому при оцінці системи перерозподілу необхідно враховувати всі аспекти державних заходів у даній сфері.

У даному контексті необхідно врахувати ще одне питання. Справа в тому, що, як встановлено багатьма дослідженнями в США, програми допомоги підліткам, які кинули школу, заходи на користь білих в цілому виявляються більш ефективними, ніж заходи, що здійснюються на користь чорношкірих, оцінка проектів допомоги чоловікам частіше виявляється кращою, ніж оцінка заходів допомоги жінкам, заходи щодо поліпшення якості повітря в бідних перенаселених кварталах при однакових витратах у загальному є менш ефективними, ніж заходи в більш благополучних районах міст. Програми, орієнтовані на ефективність у сфері перерозподілу, можуть бути більш вигідними для верств населення з середніми або високими доходами, ніж для верств населення з низькими доходами.

Вважається, що в благополучному з соціальної точки зору суспільстві розрив в грошових доходах 20% найбагатших і найбідніших верств населення не повинен перевищувати більше ніж 12 разів. Перевищення цієї межі пов'язане з серйозною соціально-політичною дестабілізацією суспільства. Саме цей факт далеко не в останню чергу і викликав необхідність перерозподілу доходу і багатства. Про це свідчить, наприклад, практика регулювання відповідних процесів в США. Так, в 1981 р. без урахування державного впливу розрив у доходах 20% найбагатших і 20% найбідніших становило б 52,4 рази, а з урахуванням державного впливу (тобто після вирахування податків, включаючи трансфертні платежі) виявився на порядок нижче і склав 9,7 рази.