2. Метод, завдання та принципи калькуляційного обліку.

Процес калькулювання трактується як система економічних розрахунків собівартості калькуляційної одиниці продукції.

Калькулювання –це обчислення витрат, які необхідно здійснити для виробництва та реалізації одиниці продукції.

Калькулювання є складовою частиною більш загального поняття, а

саме управлінського обліку, який охоплює всі аспекти підготовки й отримання інформації про процес виробництва, включаючи і калькуляційний облік. Калькуляційний облік - це групування витрат в таких аналітичних розрізах, які допомагають визначити собівартість продукції.

Стосовно завдань, що вирішуються калькулюванням, то ними є:

1. Забезпечення достовірної калькуляції одиничного продукту, його частин і процесів;

2.. Контроль рентабельності виробництва окремих продуктів і збереження планового рівня їх собівартості;

3. виявлення ефективності конструкторських і організаційно-технічних умов виробництва продукту;

4. забезпечення співставленості калькуляцій для порівняльного аналізу і використання його на макрорівні.

Незалежно від масштабів і сфери діяльності калькуляційний облік організовується за такими принципами:

1. науково-обгрунтована класифікація витрат

2. визначення об'єктів обліку витрат, об'єктів калькулювання і калькуляційних одиниць;

3. вибір методу розподілу накладних витрат;

4. вибір методу обліку витрат і калькулювання.

Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) умовно можна поділити на три етапи. На першому етапі вираховується собівартість всієї випущеної продукції в цілому, на другому — фактична собівартість по кожному виду продукції, на третьо­му — собівартість одиниці продукції, виконаної роботи або на­даної послуги.

Сучасні системи калькулювання більш збалансовані. Інфор­мація, яка міститься в них, не тільки дозволяє виконувати тради­ційні завдання, а й допомагає при:

• визначенні доцільності подальшого випуску продукції;

• встановленні оптимальної ціни на продукцію;

• оптимізації асортименту продукції, що випускається;

• визначенні ефективності оновлення діючої технології і ма­шинного (верстатного) парку;

• оцінці якості роботи управлінського персоналу.

Значення калькулювання за умов дії ринкових відносин вкрай важливе. Зіставлення фактичної й планової (нормативної) собіва­ртості, інформація про які міститься у відповідних калькуляціях, дає можливість виявити «вузькі місця» у виробничому процесі, проаналізувати перевищення рівня витрат, розрахувати вплив факторів на відхилення, розробити конкретні заходи щодо зни­ження собівартості та підвищення рентабельності окремих виро­бництв.

Калькулювання собівартості сприяє посиленню контролю за дотриманням норм витрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, виявленню непродуктивних і економічно недоцільних витрат.

Таким чином, калькулювання собівартості є одним з основних елементів системи управління не тільки собівартістю продукції, але й виробництвом в цілому.

3. Об’єкт та одиниця калькулювання

Процес калькулювання передбачає вирішення таких методичних питань:

1. установлення об'єкта калькулювання;'

2. вибір калькуляційних одиниць;

3. з'ясування виду калькуляції;

4. вибір методу калькулювання;

5. обґрунтування калькуляційних статей витрат і методики їх обчислення.

Основною метою калькулювання є визначення витрат на одиницю їх носія (об'єкта калькулювання).

Об'єкт калькулювання (носії витрат) — це та продукція (роботи, послуги), собівартість якої обчислюється.

Об'єктами калькулювання на підприємстві можуть бути:

• окремі види продукції (робіт, послуг);

• продукція (роботи, послуги) окремого підрозділу;

• уся товарна продукція.

В багатьох випадках об'єкти калькулювання не співпадають з об'єктами обліку витрат.

Об'єктами обліку витрат є місця їх виникнення, види чи групи однорідних продуктів.

Місцем виникнення витрат в управлінському обліку називаються структурні одиниці і підрозділи підприємства, в яких відбувається, первинне споживанню,виробничих, ресурсів (робочі місця, бригади, цехи і т.д.)

Для кожного об'єкта калькулювання вибирається калькуляцій­на одиниця — одиниця його кількісного виміру, стосовно якої обчислюються витрати (кількість у штуках, маса, площа, об'єм). Наприклад, об'єкт калькулювання — трактори, калькуляційна одиниця — один трактор, відповідно вугілля — одна тонна, пи­во — декалітр, електроенергія — одна кіловат-година і т. п. Ве­личина калькуляційної одиниці принципового значення не має. Вона вибирається з огляду на зручність планування й обліку у виробництві та товарообігу.

В практиці калькулювання .використовуються наступні види калькуляційних одиниць:

1. Натуральні (штуки, тони, кг, кіловат-години)

2. Умовно-натуральні (узагальнені, опосередковані — 100 пар взуття певного типу, виробниче замовлення, один верстато-комплект)

3. Умовні (сода каустична, з вмістом 92 % натрію міндобрива у перерахунку на відсоток діючої речовини )

4. Вартісні (грн.)

5. Одиниці часу (год., м-год.)

6. Експлуатаційні одиниці (потужність, продуктивність та ін.)

7. Ефективні (застосовуються для виміру виготовленої продукції, що має різні якісні характеристики. їх застосування дозволяє калькулювати собівартість продукції з врахуванням якісних параметрів. При цьому кількість виготовленої продукції в ефективних одиницях визначається множенням її натуральних одиниць на коефіцієнт якості.