§ 3. Зміст заяви про розкриття банківськоїтаємниці

Законом встановлено певну процесуальну форму звернен­ня до суду із вимогою (клопотанням) про розкриття банківської таємниці, якою є заява; тому подібне звернення не може мати назву подання, позову, скарги тощо.

В законі визначено зміст заяви та перелічено необхідні відо­мості, що мають в ній міститися, зокрема, у ній має бути зазна­чено;

1. найменування суду, до якого подається заява;

2. ім’я (найменування) заявника та особи, щодо якої вимага­ється розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, їх місце проживання або місцезнаходження, а також ім’я пред­ставника заявника, коли заява подається представником;

3. найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю;

4. обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимага­ється розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо особи, із зазначенням положень законів, які надають від­повідні повноваження, або прав та інтересів, які порушено;

5. обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання.

Окрім наведених спеціальних правил та вимог, за формою і змістом заява, адресована суду про розкриття банківської таєм­ниці, має відповідати загальним правилам ст. 119 ЦПК України. Так, з правила ст. 119 ЦПК України випливають не лише фор­мальні вимоги, яким має відповідати така заява, як от: зазна­чення поштового індексу учасників такого цивільного процесу, наявність підпису заявника або його представника, зазначення дати подання її до суду, а й сутнісні вимоги - виклад обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, перелік документів, що додаються до заяви; до заяви заявник повинен приєднати її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кіль­кості учасників цього цивільного процесу - для вручення банку, особі, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці.

Слід виходити з того, що питання про коло осіб, які мають бути викликані в судове засідання належить до виключної ком­петенції суду, тому заява про розкриття банківської таємниці у будь-якому випадку має містити відомості про всіх заінтересо­ваних у цій справі осіб, а до заяви - додано її копії з додатками для вручення цим особам.

За змістом закону передбачається, що в заяві має бути зазна­чено відомості про повну назву банку та філію, відділення, які безпосередньо здійснюють обслуговування особи, стосовно якої подано заяву про розкриття банківської таємниці.

Обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимага­ється розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, мають відповідати статусу суб’єкта звернення, меті та завдан­ню його діяльності, покладених функцій та визначеній законом компетенції, оскільки відповідно до ст. 19 Конституції України «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та за­конами України».

Відсутність належного обґрунтування заяви про розкрит­тя банківської таємниці має своїм наслідком відмову у її задо­воленні. Такого висновку дійшов Печерський районний суд м. Києва у своєму рішенні від 08.01.2008 року у цивільній справі № 2-0-19/08 за заявою ДПІ у Печерському районі м. Києва про розкриття ЗАТ «КБ «Приватбанк» інформації, яка містить бан­ківську тасмпицю щодо клієнта банку ТО В «Б».

Заявник, ДПІ у Печерському районі м. Києва, обґрунтовував заяву щодо розкриття інформації, яка містить банківську таєм­ницю стосовно ТОВ «Б» посилаючись на неможливість прове­дення планової виїзної перевірки цього підприємства, оскільки підприємство за юридичною адресою не знаходиться.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх ви­мог і заперечень. Частиною 2 ст. 59 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 111 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», планова перевірка проводиться за сукупними показниками фінансово господарської діяльності платника по­датків за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної податкової служби не частіше одного разу на кален­дарний рік. Позапланова виїзна перевірка може здійснюватися лише на підставі рішення суду, а також рішення керівника по­даткового органу, яке оформляється наказом.

Підстави та порядок проведення органами державної подат­кової служби планових і позапланових виїзних перевірок своє­часності, достовірності, повноти нарахування та сплати подат­ків та зборів (обов’язкових платежів), визначені в ст. 111 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», а умови допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення планових та позапланових виїзних перевірок визначені у ст. 112 вказаного Закону. Органи державної подат­кової служби мають право здійснення перевірки лише в межах термінів, які визначені у рішенні керівника відповідного органу державної податкової служби.

Звертаючись до суду, заявник не надав письмового рішення керівника відповідного органу державної податкової служби про проведення планової або позапланової перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахувань, сплати податків та зборів ТОВ «Б», що є підставою для відмови в задоволенні заяви про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що вимоги ДПІ у Печерському районі м. Києва про розкриття банківської таєм­ниці щодо ТОВ «Б» не обґрунтовані, обставини, викладені в заяві не були підтверджені наявними в матеріалах справи доказами. Законні підстави та повноваження для отримання заявником такої інформації судом не встановлені.

Так само як відсутність обґрунтування не може слугувати підставою для задоволення заяви про розкриття банківської таємниці, обґрунтуванням цього не може слугувати помилкова, неналежна підстава. І навпаки, в основу відмови у задоволенні заяви про розкриття банківської таємниці не можуть бути по­кладені невірні посилки та висновки суду.

Прикладом цього є рішення колегії суддів судової палати у ци­вільних справах апеляційного суду Одеської області від 21 жов­тня 2009 року у справі за заявою Державно ї податкової інспек­ції у Приморському районі м. Одеси (надалі за текстом -ДП1) за участі заінтересованих осіб - ПП«П.А.» та КБ «С», про роз- криття інформації, що містить банківську таємницю. Рішен­ням суду першої інстанції у задоволенні заяви ДПІ відмовлено. Суд, відмовляючи у задоволенні заяви, виходив з того, що заявни­ком не реалізовано своє право на розкриття банківської таєм­ниці в іюзасудовому порядку, надане йому п. 4ч. 1 ст. 62 Закону України«Про банки і банківську діяльність». З таким висновком колегія суддів вищої судової інстанції не погодилася, оскільки він не відповідає чинному законодавству, в силу того, що жодним законодавчим актом, в тому числі і зазначеним Законом, не пе­редбачено попереднього досудового порядку вирішення питання про розкриття банківської таємниці. За таких обставин, мо­тиви суду, з яких він виходив відмовляючи в задоволенні заяви, суперечать нормам матеріального права.

Разом з тим, підстави для задоволення заяви про розкриття банківської таємниці з інших мотивів були також відсутні, оскільки заявнику розкриття банківської таємниці необхідно було для співставлення задекларованих податкових зобов’язань з наявними грошовими потоками за поточним рахунком ПП «П. А.». Тсисим чином, розкриття банківської таємниці фактично необхідно заявникові для проведення перевірки правильності сплати підприємством податків, бо співставлення вказаних даі іих є саме перевіркою правильності сплати податків за ви­значенням законодавства.

Звертаючись до суду, заявник не надав письмового рішення керівника відповідного органу державної податкової служби про проведення планової або рішення суду про надання дозволу на проведення позапланової перевірка своєчасності, достовірнос­ті, повноти нарахувань, сплати податків та зборів ПП «П.А.», що є підставою для відмови у задоволенні заяви про розкриття інформації, що містить банківську таємницю¹¹².

У наведеному прикладі заявник мав процесуальне право на звернення до суду з такою заявою, оскільки, як наводилось, органи ДПІ не мають права вимагати надання затребуваної ін­формації, втім не було дотримано норми матеріального права, що встановлює обов’язкові умови для таких дій - не ухвалено передбачене законом рішення про проведення перевірки.

Заява до суду має містити й інші необхідні відомості та кло­потання. Так, відповідно до ст. 289 ЦПК України така справа розглядається з повідомленням заявника, особи, щодо якої вима­гається розкриття банківської таємниці, та банку, а у випадках, коли справа розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки, - з повідомленням тільки заявника. З огляду на це заявник має клопотати про розгляд справи без повідомлення заінтересованих осіб з мотивів, визначених за­коном, а в самій заяві - обґрунтувати наявність таких законних підстав для цього.

Питання про коло осіб, що підлягають виклику у судове засі­дання з розгляду питання про розкриття банківської таємниці, вирішується судом на стадії відкриття провадження у справі.