§ 3. Підстави оголошення особи померлою

Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісті за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу при­пускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців (ст. 46 ЦК).

Фізична особа, яка пропала безвісті в зв’язку з воєнними ді­ями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до закінчення цього строку, але не раніше спливу шести місяців. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання за­конної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісті за обставин, що загрожували їй смертю або дають під­стави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв’язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Як зазначає Д. Д. Луспеник²⁴, особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про безвісну відсутність фізичної особи ґрунтується на юридичному припущенні знаходження особи живого, а про оголошення її померлою - на юридичному при­пущенні смерті особи (правова презумпція). Використання за­явником правової презумпції викликано тим, що у нього немає

і, як правило, не може бути доказів відносно життя чи смерті певної особи.

Пункт 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що ма­ють юридичне значення» № 5 від 31.03.95 р. (із змінами від 25.05.98 р.)²⁵ звертає уваїу суду на необхідність відрізняти оголо­шення фізичної особи померлою від встановлення факту смерті особи. Оголошення фізичної особи померлою - це встановлення судовим рішенням припущення про смерть даної особи, тобто констатація високого ступеня ймовірності смерті. Встановлення факту смерті особи можливо, якщо суд'на підставі незапере­чних доказів встановить, тобто доведе обставини, що вірогідно свідчать^іро смерть особи уточно зазначений час, обставини, за яких настала смерть і факт неможливості реєстрації орга­ном державної реєстрації актів громадського стану (РАЦС) факту смерті.

Для здійснення процедури визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою цивільним процесуаль-

ним законодавством передбачається спеціальний судовий поря­док встановлення таких фактів у порядку окремого провадження (статті 246-250 ЦПК²⁶).

§ 4. Зміст та порядок подачі заяви про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою

Підсудність даної категорії справ, на відміну від більшос­ті справ окремого провадження, є територіальною альтерна­тивною, оскільки заява про визнання фізичної особи безві­сно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцепе­ребування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна (ст. 246 ЦПК).

На відміну від деяких інших справ окремого провадження (статті 237, 242, 252, 260 ЦПК), ЦПК не дає перелік осіб, які вправі подати до суду заяву про визнання фізичної особи без­вісно відсутньою або оголошення її померлою. Тому слід виходи з загального положення, закріпленого в ст. З ЦПК, про те, що до суду може звернутися кожна особа, яка заінтересована в зміні правового стану відсутньої особи.

У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено:

1. мету, заради якої необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою;

2. обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи,

3. або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісті;

4. або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Якщо заявник не зазначив мети подачі заяви про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, то провадження у справі не може бути відкрито і така заява під­лягає залишенню без руху з настанням відповідних наслідків, передбачених ст. 121 ЦПК²⁷.

У разі, якщо буде встановлено місце перебування громадя­нина, щодо якого вирішується питання про оголошення його померлим, так само як і у випадку, якщо буде з’ясовано, що строк невідомості місця перебування громадянина не відповідає за­значеному в законі, то суд має право відмовити у задоволенні заяви.

До зазначеної заяви додаються документи, що підтверджу­ють сплату судового збору та оплату витрат на. інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи. Судовий збір сплачуєть­ся у розмірі 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (8,5 грн.) (п. «е» частини 1 ст. З Декрету КМУ від 21 січня 1993 року (із змінами від 17.11.2009 р .²⁸) «Про державне мито» та витрати на інформаційно-технічне забезпечення - у фіксованому розмірі ЗО (тридцяти) грн. (згідно Постанови КМУ «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільнихта господар­ських справ, та їх розмірів» від 21 грудня 2005 року (із змінами від 05.08.2009 р.²⁹).

Слід зазначити, що на підставі п. 7 ст. 235 ЦГІК при ухвалені судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.