Глава 11. Розгляд судом справ про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу

§ 1. Загальні положення про розгляд судом справ про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу

В нашій країні існує загрозлива ситуація стосовно захворю- ванності населення туберкульозом. Туберкульоз є хворобою, в основному, соціально незахищеної частини населення, на за­хист якої направлені нормативно-правові акти різної галузе­вої направленості. Так, Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про затвердження загальнодержавної про­грами протидії захворюванню на туберкульоз у 2007-2011 ро­ках» від 08.02.2007 року, прийнято доволі багато підзаконних нормативно-правових актів (наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України від 15.02.2006 р. № 143 «Про затвердження порядку проведення обов’язкового профілактичного огляду пев­них категорій населення на виявлення туберкульозу». Постанова Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2002 р. № 1348 «Про порядок виявлення, профілактики та лікування туберкульо­зу серед мігрантів», Указ Президента України «Про додаткові невідкладні заходи щодо протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні

12. грудня 2007 року» № 1208/2007, Наказ Міністерства охо­рони здоров’я України від 19.11.2009 № 846 «Про організацію надання медичної допомоги хворим на хіміорезистентний ту­беркульоз та на заразну форму туберкульозу, щодо яких судом ухвалено рішення про обов’язкову госпіталізацію», Положення Міністерства охорони здоров'я України «1 Іро відділення (палату) для хворих па заразну форму туберкульозу, щодо яких судом ухвалено рішення про обов’язкову госпіталізацію» від і 9.11.2009 № 846 тощо).

На поліпшення ситуації захворюваності населення на тубер­кульоз направлена і категорія справ про обов’язкову госпіталі­зацію до протитуберкульозного закладу. Вирішення справ цієї категорії спрямоване як на захист осіб, які хворіють на заразну форму туберкульозу й ухиляються від лікування, так і передусім на захист оточуючих.

Стаття 12 Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» передбачає обов’язкову госпіталізацію до проти­туберкульозних закладів та зобов’язує хворих на заразні форми туберкульозу (в тому числі соціально дезаптованих, із супутні­ми захворюваннями на хронічний алкоголізм, наркоманію чи токсикоманію) пройти відповідне лікування. У разі ухилення від обов’язкової госпіталізації, дані особи з метою запобігання поширенню туберкульозу за рішенням суду підлягають розшуку, приводу та обов’язковій госпіталізації до протитуберкульозних закладів, визначених місцевими органами виконавчої влади.

У ст. 282 ЦПК України йдеться про два види заяв, які можуть бути подані до суду у справах даної категорії:

• про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного за­

кладу хворого на заразну форму туберкульозу, який ухиля­ється від лікування;

• про продовження лікування.

Заява може бути подана або до суду за місцезнаходженням протитуберкульозного закладу, який здійснює медичний (дис­пансерний) нагляд за цим хворим, або до суду за місцем виявлен­ня такого хворого (альтернативна територіальна підсудність).

У ЦПК не зазначені категорії осіб, які можуть звернутися до суду із заявою про обов’язкову госпіталізацію до туберкульоз­ного закладу хворого на заразну форму туберкульозу Однак, ви­ходячи зі змісту глави 11 розділу IV ЦПК, можна дійти висновку що такими особами є представники протитуберкульозних закла­дів, чи прокурор в інтересах протитуберкульозних закладів.

Так, у справі № 2-о-43/09 від 20 листопада 2009 року Арбу- зинський районний суд Миколаївської області розглянув в від­критому судовому засіданні в смт. Арбузинка цивільну справу за заявою прокурора Арбузинського району в інтересах Мико­лаївського обласного протитуберкульозного диспансеру про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу, встановив, що в своїй заяві прокурор просив ухвалити рішен­ня про обов’язкову госпіталізацію ОСОБА_2 до Миколаївського

обласного протитуберкульозного диспансеру. Свої позовні ви­моги прокурор обґрунтовує тим, що в 2007році ОСОБА_2 по­ставлено діагноз-хронічний туберкульоз обох легень (фіброзно- кавернозний). ОСОБА_2 чотири рази з 2007 року знаходився на стаціонарному лікуванні у протитуберкульозному закладі, однак самовільно залишав протитуберкульозний диспансер, по­требує продовження лікування. При цьому, ОСОБА 2 зловживає алкоголем та мешкає в сім'ї, де проживають троє неповноліт­ніх. Прокурор Арбузинського району вбачає необхідність захис­ту інтересів невизначеного кола осіб-жителів Арбузинського району від високого ступеня ризику можливого захворювання внаслідок контактів з епідемічно хворими на активну форму туберкульозу та державні інтереси в частині недопущення поширення та розповсюдження небезі\ечної хвороби.

Представник заявника - Миколаївського обласного проти­туберкульозного диспансеру в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги та просив задовольнити заяву.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд вва­жає, що заявлені вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав. ОСОБІ J2 було іюставлено діагноз-хронічний туберку­льоз обох легень (фіброзно-кавернозний), неодноразово лікувався короткими курсами, знаходився на стаціонарному лікуванні у протитуберкульозному закладі, але самовільно залишив диспансер, амбулаторно не лікується, а тому підлягає госпі­талізації до Миколаївського обласного протитуберкульозного диспансеру, так як є джерелом розповсюдження туберкульозу в суспільстві.

Однак, у судовій практиці зустрічаються випадки задоволен­ня відповідних заяв від інших осіб (наприклад, батьків).

Так, у справі№ 2 о-14 б\2007р. Малиновськийрайонний суд м. Одеси розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за заявою ОСОБА_ 1, за участю зацікавленої осо­би Міська туберкульозна лікарня № 1, про необхідність продо­вження лікування в протитуберкульозному закладі, встановив, що заявниця звернулася до суду з заявою про необхідність про­довження лікування ОСОБА__1, в Міській психіатричній лікарні № 2, посилаючись на наступні обставини. ОСОБА_1 є її сином. У 2006 році в нього виявили захворювання на туберкульоз. З вересня2006року син не проходить лікування, він постійно зло­вживає алкогольними напоями, додатково потребує лікування від алкоголізму. Відповідно до висновку лікарської комісії Ті сину необхідно обов’язкове проходження лікування від туберкульозу та алкоголізму в спеціалізованому медичному закладі. Син про­живає з нею постійно, створює сварки, постійно знаходиться в нетверезому стані, а також він становить загрозу розповсю­дження хвороби, але від лікування ухиляється. У зв’язку з чим вона змушена звернутись до суду з даною позовною заявою.

Представник зацікавленої особи Міської туберкульозної лі­карні № 1 на засідання не з’явився. Суд, вислухавши пояснення заявника, розглянувши й дослідивши матеріали справи, вважає, що заявлені вимоги підлягають задоволенню за наступними підставами. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 26.09.2006р. по 13.10.2006р., з 13.11.2006р. по 19.01.2007р. знаходився на лікуванні в Міської туберкульозної лікарні № 1 з діагнозом: лівобічний ексудативний плеврит (а.с. 8,9). Згідно довідки ВКК Міської туберкульозної лікарні № 1 від 23.01.2007р. ОСОБА_1 знаходився на лікуванні в Міської туберкульозної лі­карні № 1 по 19.01.2007р. Під час знаходження в лікарні знахо­дився в сильному стані алкогольного сп’яніння та відмовлявся від лікування. На теперішній час є необхідність в продовженні лікування в спеціальному медичному закладі для лікування хво­рих алкоголізмом та туберкульозу (а. с. 16). .

Як вбачається з цієї справи, напевне суд вчинив не зовсім вірно, оскільки у ст. 284 ЦПК України йдеться, що «у заяві про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування повинні бути зазначені встановле­ні законом підстави для такої госпіталізації. До заяви додаєть­ся мотивований висновок лікарської комісії про необхідність обов’язкової госпіталізації до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування, в якому зазначається строк, про­тягом якого буде проведено лікування».

Таке формулювання дає підстави вважати, що саме протиту­беркульозний заклад має надати відповідні висновки, але у на­веденій справі такі висновки були у наявності у заявниці. З іншої сторони, останнє не дає право заявниці звертатись з відповідною заявою (хоч у цьому випадку, напевне, мала місце бездіяльність протитуберкульозного закладу, що мав звернутися з відповідною заявою, якщо були у наявності всі підстави). Напевне, вона мала наступним чином захистити свої інтереси, а саме - звернутися до прокурора, який в інтересах протитуберкульозного закладу мав звернутися до суду чи прийняти інше рішення, відповідно до обставин справи.

У відповідності до ст. 12 Закону України «Про боротьбу із за­хворюванням на туберкульоз» лікування та медичний (диспан­серний) нагляд за всіма хворими на туберкульоз, інфікованими мікобактеріями туберкульозу та особами, які були в контакті з хворими на заразні форми туберкульозу, здійснюються спеціа­лізованими протитуберкульозними закладами.

Рішення про обов’язкову госпіталізацію до протитуберку­льозного закладу чи продовження лікування хворих на заразні форми туберкульозу приймається судом за місцем виявлення зазначених хворих або за місцезнаходженням протитуберку­льозного закладу.

У відповідності до ст. 284 ЦПК України у заяві про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продо­вження лікування повинні бути зазначені встановлені законом підстави для такої госпіталізації.

Заява подається протягом 24-х годин з часу виявлення в осо­би загрозливої форми туберкульозу.

Заклади охорони здоров’я усіх форм власності та медичні працівники, які займаються приватною медичною практикою, у разі виявлення особи, хворої на туберкульоз або підозрілої щодо захворювання на туберкульоз, зобов’язані направити за­значених осіб до протитуберкульозного закладу для подальшого обстеження за місцем проживання або виявлення особи та тер­міново повідомити про них цей заклад.

У відповідності до положень зазначеного Закону не всі хворі на заразні форми туберкульозу підлягають обов’язковій госпіта­лізації. Так, вона не може бути здійснена щодо осіб, які страж­дають на психічні розлади, вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Підставами для обов’язкової госпіталізації до протитуберку­льозного закладу є виявлення хворого на заразну форму туберку­льозу; ухилення хворого від лікування; загроза розповсюдження хвороби серед населення через хворого; особи по мхмдігп* да «**= реліку хворих, які не підлягають обов’язковій госпіталізації.

Так, у відповідності до ст. 12 Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» не підлягають обов’язковій госпіталізації до протитуберкульозних закладів особи, які страж­дають на психічні розлади; вагітні жінки; жінки, які мають дітей віком до трьох років.

До заяви про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульоз­ного закладу або про продовження лікування додається мотиво­ваний висновок лікарської комісії про необхідність обов’язкової госпіталізації до протитуберкульозного закладу або про продо­вження лікування, в якому зазначається строк, протягом якого буде проведено лікування. У висновку має бути зазначено про факт встановлення заразної форми туберкульозу у конкретної особи та те, що остання ухилялася від проходження лікуван­ня. У разі подання такої заяви щодо соціально дезадаптованих осіб, із супутніми захворюваннями на хронічний алкоголізм, наркоманію чи токсикоманію, д ля суду необхідними будуть такі відомості, які встановлюються судом у місці їх проживання, ро­боти, навчання або перебування на обліку в наркологічних за­кладах.

Справи про обов’язкову госпіталізацію до протитуберку­льозного закладу або про продовження лікування суд розглядає не пізніше трьох днів після відкриття провадження у справі.

Особі має бути надано право особистої участі в судовому засіданні. Виняток складають лише випадки, коли за даними протитуберкульозного закладу така особа становить загрозу розповсюдження хвороби.

Участь у розгляді справи представника протитуберкульоз­ного закладу, за заявою якого відкрито провадження у справі, представника особи, стосовно якої вирішується питання про госпіталізацію, є обов’язковою (ст. 285 ЦПКУкраїни).

Протитуберкульозний заклад, за заявою якого відкрито про­вадження у справі, зобов’язаний забезпечити участь свого пред­ставника у розгляді справи. Представником протитуберкульоз­ного закладу може бути керівник останнього або будь-яка інша особа, уповноважена ним.

Представником особи, щодо якої вирішується питання про госпіталізацію, можуть бути законні представники або заінтер­

есована особа може передати повноваження на підставі договору або довіреності.