§ 3. Процесуальний порядок розгляду судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення

Заява фізичної особи про встановлення факту, що має юри­дичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Заява повинна відповідати як загальним правилам щодо зміси ту і форми позовної заяви, встановленим статтями 119, 120 ЦПК України, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим ст. 258 ЦПК України, відповідно до якої у заяві повинно бути зазначено:

1. який факт заявник просить встановити та з якою метою; І

2. причини неможливості одержання або відновлення доку^ ментів, що посвідчують цей факт;

3. докази, що підтверджують факт.

До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в зіхч яві обставини, і довідка про неможливість відновлення втраче« них документів.

Заява оплачується судовим збором у розмірі 0,5 неоподаткоч вуваного мінімуму доходів громадян (п. е ч. 1 ст. З Декрету КМУ «Про державне мито»). Також до заяви додається документ, який підтверджує сплату витрат на інформаційно-технічне забезпеч чення розгляду справи.

Якщо в заяві не зазначено, який конкретно факт просить] встановити заявник, з яких причин неможливо одержати або відновити документ, що посвідчує даний факт, якими доказами цей факт підтверджується або до заяви не приєднано довідки про неможливість одержання чи відновлення необхідних докумен­тів, або існують інші недоліки, суддя відповідно до ст. 121 ЦПК постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає заяв­никові строк для виправлення недоліків. Якщо заявник відпо­відно до ухвали суду у встановлений строк виконає всі вимоги, заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається заявникові, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу.

У кожному разі суддя зобов’язаний перевірити підвідомчість даної заяви суду. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду (наприклад факт, про встановлення якого просить заяв­ник, не має ніякого юридичного значення), суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України, а коли справу вже відкрито - за­криває провадження в ній на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК Укра­їни.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне зна­чення, можуть бути порушені в суді за заявами як безпосередньо заінтересованих у цьому осіб, так і інших органів чи осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси ін­ших осіб (ч. 2 ст. З ЦПК України), зокрема, прокурором.

При подані однією особою заяв про встановлення декількох фактів, що мають юридичне значення, всі ці заяви відповідно до правил ст. 126 ЦПК України можуть бути об’єднані і розгля­нуті судом в одному провадженні. Інші вимоги не можуть роз­глядатись у провадженні про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Необхідно пам’ятати, що у справах окремого провадження не проводиться попереднє судове засідання, тому справа до судо­вого розгляду призначається ухвалою про відкриття проваджен­ня у справі, (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 № 5 «Про застосування норм цивільного проце­суального законодавства, що регулюють провадження у спра­ві до судового розгляду»). Однак це не позбавляє суд права для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, після її відкриття провести необхідні підготовчі дії, зокрема, з’ясувати, які фізичні особи і організації можуть бути заінтересовані у ви­рішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання, у необхідних випадках запропонувати заявникові та заінтер­есованим особам подати додаткові докази на підтвердження за­явлених вимог чи заперечень проти них.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне зна­чення, розглядаються судом у складі одного професійного судді (одноособово) за участі заявників та заінтересованих осіб.

Особа, на користь якої порушується справа про встановлення факту, що має юридичне значення, називається заявником. В якості заявників можуть виступати як громадяни, так і юридичні особи. Наприклад, це може бути громадянин, для якого факт що встановлюється породжує певні права, спадкоємці громадянина, щодо якого встановлюється факт смерті для отримання спадщи­ни, тощо. В деяких категоріях справ законом чітко встановлено перелік заявників, які мають право звертатися до суду із заявою про встановлення певного юридичного факту (наприклад, пере­лік осіб, які мають право звертатися до суду з заявою про вста­новлення фактів батьківства та материнства чітко встановлений в Сімейному кодексі України).

Крім заявників у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення можуть брати участь також заінтересовані особи. До них відносяться всі особи, чиї права і законні інтереси будуть пов’язані з ухваленим у справі рішенням. Наприклад, сюди можна віднести осіб, на яких покладається обов’язок реа­лізувати право, підтверджене встановленим фактом. Залежно від мети встановлення фактів заінтересованими особами в цих справах можуть бути, наприклад, відділи соціального захисту населення - у справах про встановлення факту перебування на утриманні особи, яка померла, для призначення пенсії за­явникові; інші спадкоємці - у справах про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; органи внутрішніх справ - у справах про встановлення факту родинних відносин для ви­рішення питання про належність до громадянства України; органи страхування - у справах про встановлення факту на­лежності страхового свідоцтва, тощо.

Процесуальний порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється з додер­жанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за ви­нятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду; правилах окремого провадження в цілому (статті 234 та 235 ЦПК України) і правилах, встановлених для даної категорії справ (статты 256-259 ЦПК України).

Відсутність спору про право відображається на правилах доказування у цих справах. Обов’язок доказування наявності факту, що має юридичне значення, у всіх випадках лежить лише на заявникові. Однак заінтересовані особи також не позбавлені права подавати докази на підтвердження або, навпаки, спросту­вання даного факту. В необхідних випадках з метою з’ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази (ч. 2 ст. 235 ЦПК України).

До предмету доказування даної категорії справ входять не тільки самі юридичні факти, але і обставини, пов’язані з неможливістю встановити факт в позасудовому порядку.

Рішення, ухвалене у справі про встановлення факту, що має юридичне значення, повинно відповідати вимогам статей 213- 215 ЦПК України. Суд повинен також навести в рішенні докази на підтвердження висновку про обставини, що мають значення для вирішення справи, а при задоволенні заяви у рішенні по­винно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд встановив цей факт. Рішення суду про встановлення факту, що підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивіль­ного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються зазначеними органами, а є тільки підставою для одержання звказаних документів (ст. 259 ЦПК України).

Відповідно до ст. 14 ЦПК України рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, що набрало законної сили, є обов’язковим для органів, що реєструють такі факти або оформ­ляють права, що виникають у зв’язку із встановленим судом фактом.

При ухваленні рішення у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судові витрати не відшкодо­вуються, якщо інше не встановлено законом (ч. 7 ст. 235 ЦПК України).

Список рекомендованої літератури:

1. ЕлисейкинП. Ф. Судебное установление фактов, имеющих юридическое значение.-М.: Юридическая литература, 1973.il 127 с.

2. Жильцова Н.А., Голиченко М. М. О спорности в делах особого производства//Арбитражный и гражданский процесс. - 2006. ^ №8.-С. 10-14.

3. Кляус Н. В. Некоторые проблемы предмета судебной защиты в гражданском процессе по делам особого производи ства//Арбитражный и гражданский процесс. - 2006.- № 8. Л С. 14-19.

4. Фурса С. Я. Окреме провадження в цивільному процесі України.-К., 1999.-309 с.

5. ЧечотД.М. Неисковые производства. - М.: Юридически литература, 1973.- 168 с.

6. ЧудиновскаяН.А. Установление юридических фактов в осов бом производстве гражданского и арбитражного процесса: об^ щее и особенное (некоторые аспекты)//Арбитражный и граЖч данский процесс.-2005. - № 9.-С. 15-19.

7. ЧудиновскаяН.А. Установление факта принятия наслед! ства и места открытия наследства в порядке особого производи ства в гражданском процессе//Арбитражный и гражданский процесс. - 2006. - № 11. - С. 35-38.

8. Про судову практику в справах про встановлення фактін що мають юридичне значення: Постанова Пленуму Верховної*^ Суду України від 31.03.1995 р. № 5//Бюлетень законодавств та юридичної практики України. - 2004. - № 11.