§ 3. Зміст заяви про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку. Судовий розгляд справи та судове рішення

Відповідно до ст. 280 ЦПК України у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у при­мусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до пси­хіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави д ля надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені вищевказаним Законом, а також наведені обставини і докази, на яких ґрунтуються вимоги.

До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається ви­сновок лікаря-психіатра, а про продовження примусово амбула­торної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші від­повідні матеріали.

Відповідні заяви подаються лікарями-психіатрами чи пред­ставником психіатричного лікувального закладу щодо надан­ня психіатричної допомоги у примусовому порядку. Ці суб’єкти також користуються у своїх діяльності спеціальним підзакон- ним актом: Наказом Міністерства охорони здоров’я України (далі—МОЗ України) № 304 від 24.07.2001 р. «Про затвердження окремих форм документів з питань психіатричної допомоги», у відповідності до якого заява лікаря-експерта повинна бути ним підписана з прикладенням особистої печатки, а заява пред­ставника психіатричного закладу подається за його підписом і прикладенням печатки закладу.

Варто враховувати, що у наказі МОЗ України № 304 від

2001. р. «Про затвердження окремих форм документів» відсутня форма заяви до суду про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.

При цьому на практиці у суддів існує проблема відмежування амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку від надання амбулаторної психіатричної допомоги як примусо­вого заходу медичного характеру, через однакове формулюван­ня окремих положень у вищезазначеному Законі для надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку (ст. 12) та як примусового заходу медичного характеру (ст. 19). У відповідності до Порядку застосування примусових заходів медичного характеру в психіатричних закладах до осіб, які хворі на психічні розлади і вчинили суспільно небезпечні діяння, за­твердженого наказом МОЗ України від 8 жовтня 2001 р. № 397, примусові заходи медичного характеру згідно з чинним законо­давством застосовуються судом до осіб: які вчинили у стані нео­судності суспільно небезпечні діяння; які вчинили у стані обме­женої осудності злочини; які вчинили злочину стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання. Зазначені заходи передбачають надання амбулаторної психіатричної допомоги або поміщен­ня особи в психіатричний заклад. Метою цих заходів є захист їх прав, обов’язкове лікування, а також запобігання вчиненню ними суспільно небезпечних діянь.

Стаття 14 Закону визначає підстави для госпіталізації особи до психіатричного закладу в примусовому порядку.

Варто звернути увагу нате, щоунаказі МОЗ України №304 від

2001. р. «Про затвердження окремих форм документів»та Законі України «Про психіатричну допомогу» не співпадають підстави для проведення психіатричного огляду особи без згоди та недобровільної госпіталізації. Так, у статті 14 Закону підста­вами для примусової госпіталізації особи, яка має тяжкі психіч­ні розлади, є небезпека для неї чи оточуючих; неспроможність задовольнити життєві потреби, тоді як у формі заяви, згідно з наказом МОЗ України, передбачено ще і третю: суттєва шкода здоров’ю особи внаслідок погіршення психічного стану, якщо їй не буде надана психіатрична допомога.

Також варто мати на увазі передбачену відповідальність за незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст. 151 Кри­мінального Кодексу України). Так, поміщення в психіатричний заклад завідомо психічно здорової особи - карається арештом на строк від трьох до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з по­збавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Те саме діяння, що спричи­нило тяжкі наслідки, - карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Проте практика застосування цієї статті відсутня, як і відсут­ня інформація про судовий контроль за примусовим наданням психіатричної допомоги, передбачений статтею 22 Закону «Про психіатричну допомогу».

Це є досить дивним з огляду на те, що протягом останніх років в Україні почастішали випадки зловживання психіатрією в ко­рисливих цілях. У ЗМІ періодично з’являються повідомлення про зловживання лікарями та родичами хворих правами останніх. Систематичними стають факти, коли члени сімей психічно хво­рих пацієнтів не бажають повертати хворого в сім’ю, а іноді по­міщають в психіатричну лікарню й абсолютно здорову людину. На сьогодні існують два найбільш розповсюджених види таких зловживань, що вчиняються зацікавленими особами за допомо­гою медичного персоналу, опікунських рад: особа неправомірно позбавляється дієздатності, щоб зацікавлена особа (родич, лікар та ін.) отримали певні матеріальні цінності; вчиняються шах­райські дії (купівля-продаж, обмін житла, отримання позик та ін.), де однією із сторін є недієздатна особа або особа з обмеже­ною дієздатністю. Судовий захист у таких справах є дуже пробле­матичним через відсутність у постраждалих коштів на оплату послуг адвокатів.

У пресі неодноразово описувався випадок, коли жінка протя­гом трьох років перебувала в психіатричній лікарні, куди її було поміщено за ініціативою її чоловіка. Навіть якщо в неї були осо­бливості психіки, що не вкладалися в рамки стійкого психічного захворювання, все одно трирічне перебування в психіатричній лікарні є негуманним і незаконним. Незважаючи на це питан­ня про провину медичних працівників залишилося відкритим. Жінка на тривалий час була позбавлена родини, житла і дітей.

Заява про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку розглядається судом у такі строки з дня її надходження до суду:

про госпіталізацію особи до психіатричного закладу - про­тягом 24 годин;

про психіатричний огляд - протягом трьох днів;

про надання амбулаторної психіатричної допомоги, її продо­вження та продовження госпіталізації - протягом десяти днів.

Вказані строки обчислюються з дня надходження заяви до суду.

В ст. 281 ЦПК України не встановлено строків розгляду справ про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги та госпіталізацію у примусовому поряду. Це питання можна ви­рішити за аналогією з термінами, встановленими для надання відповідних видів психіатричної допомоги (10 днів).

Відповідно до ст. 281 ЦПК, а також ст. 22 Закону, справа за за­явою про надання психіатричної допомоги в примусовому по­рядку або про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги, госпіталізацію в примусовому порядку розглядається в присутності особи, щодо якої вирішуються такі питання, її пред­ставника та за обов’язкової участі прокурора, лікаря-психіатра чи представника психіатричного закладу, який подав заяву.

Фактично цим передбачається вступ прокурора в цивільний процес для надання висновку в справі (ст. 35 Закону «Про проку­ратуру»), хоча така форма участі прокурора в цивільному процесі не передбачена ч. 2 ст. 45 ЦПК. Цс єдиний випадок у цивільному процесі, коли прокурор надає висновок в справі.

Т^>еба мати на увазі, що цим ЦПК України визначена певна ка­тегорія цивільних справ, розгляд яких проводиться судому скла­ді одного судді і двох народних засідателів. Це справи окремого провадження про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, справи про визнання фі­зичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою, справи про усиновлення, про надання особі психіатричної до­помоги в примусовому порядку, справи про обов’язкову госпіта­лізацію до протитуберкульозного закладу.

Варто враховувати те, що норми багатьох європейських кра­їн передбачають, що пацієнт має бути обов’язково представле­ний адвокатом на судовому процесі, якщо вирішується питання щодо надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, незалежно від його спроможності оплатити ці послуги. Право на допомогу адвоката необхідне для того, щоб забезпечити за­хист прав пацієнта з самого початку процесу щодо застосування психіатричної допомоги в примусовому порядку. У статті 25 За­кону України «Про психіатричну допомогу»серед переліку прав пацієнтів передбачено, що пацієнт має право на безоплатну юри­

дичну допомогу з питань, пов’язаних з наданням психіатричної допомоги, що не реалізовується на практиці. В психіатричних закладах немає практики надання таких консультацій.

Відсутність адвоката у цих осіб деякою мірою компенсується, звичайно, участю прокурора у розгляді цієї категорії справ, од­нак є недостатньою гарантією прав пацієнтів.

З цього приводу є цікавим рішення Європейського Суду з прав людини за справою Вінтерверпа (Рішення від 24 жовтня 1979 року). Пан Фріц Вінтерверп проживає в Нідерландах. У 1956 році він одружився, і в цьому шлюбі народилося кілька дітей. У 1968 році за розпорядженням місцевого бурґомістра його в невідкладному порядку помістили у психіатричну лікар­ню. Через шість тижнів за клопотанням його дружини його помістили до тієї ж лікарні згідно з іюстановою раїюнного суду (kantongerecht) за місцем проживання. За подальшим клопотан­ням його дружини і згодом на вимогу державного прокурора (officier vanjustitie) дія цієї постанови продовжувалася з року в рік реґіональним судом (arrondissements-rechibank) на підставі ме­дичних висновків лікаря, який лікував заявника. Пан Вінтерверп скаржився на порядок, який застосовувався до нього в цьому випадку. Зокрема, він стверджував, що його ніколи не заслухо­вували в будь-яких судах і не повідомляли про постанови, йому не надавали правової допомоги, і він не мав можливості оспо­рити правильність медичних висновків. Він також скаржився на рішення, прийняті щодо його клопотань про звільнення, і рішення про втрату ним правоздатності.

Рішенням від 24 жовтня 1979року Суд, зокрема, постановив, що стосовно примусового тримання пана Вінтерверпа у психіа­тричних лікарнях Нідерландів було допущено порушення пунк­ту 4 статті 5 та пункту 1 статті Конвенції.

У відповідності до ст. 282 ЦПК України залежно від встанов­лених обставин суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Рішення суду про задоволення заяви лікаря-психіатра, пред­ставника психіатричного закладу є підставою для надання від­повідної психіатричної допомоги у примусовому порядку.

Якщо підстав для сумніву в достовірності висновку спеціа­лістів, його компетентності або об’єктивності у суду не має, - суд задовольняє заяву. У мотивувальній частині рішення повинні міститися посилання на докази та обставини, що підтверджу­ють наявність визначених Законом України «Про психіатричну допомогу» підстав для надання психіатричної допомоги у при­мусовому порядку.

Проголошення рішення відбувається за загальними прави­лами, але з урахуванням особливостей проведення закритого судового засідання.

Рішення суду про відмову в задоволенні заяви про продо­вження амбулаторної психіатричної допомоги, продовження госпіталізації, а також рішення про задоволення заяви фізичної особи чи її законного представника є підставою для припинення падання зазначеної примусової психіатричної допомоги.

Рішення про відмову у задоволені відповідних заяв має місти­ти обґрунтування та підтвердження відсутності підстав визна­чених Законом України «Про психіатричну допомогу».

Так, наприклад, у рішенні Суворовського районного суду м. Одеси у справі № XXX/ 09 (номер сі ірави змінений) вказується, що Одеська обласна клінічна психіатрична лікарня № 1 в особі головного лікаря Р. звернулася до Суворовського районного суду м. Одеси із заявою про надання психіатричної допомоги у приму­совому порядку К., посилаючись на наступне: К. госпіталізована до ООКПЛ № 1 за напрямком РПД, у зв'язку з тим що у хворої відзначалися і їсихомоторна збудженість, порушення пам'яті та розуміння навколишнього оточення, повністю втрачені на­вички самообслуговування, має потребу в постійному сторон­ньому уході та нагляді. К. був поставлений діагноз: «деменція при хворобі Альцгеймера». У судовому засіданні К. назвала своє прізвище ім'я та по батькові, свій вік, а також зазначила, що із заявою психіатричної лікарні про її примусову госпіталізацііо не згодна. Прокурор у судовому засіданні висловив думку про те, що зазначена заява не підлягає задоволенню та підлягає відхиленню за її безпідставністю.

Вислухавши пояснення К., представника ООКПЛ № 1 лікаря - Д, прокурора, вивчивши надані документи, історію хвороби, суд вважає, що заява задоволенню не підлягає за наступних підстав. У судовому засіданні, не виявлено будь-яких фактів, які вказували на вчинення реальних дій К. що являють собою небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможність самостій­но задовольняти свої основні життєві потреби.

Суд вважає, що факти, вказані в історії хвороби, в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження. На підставі вище- викладеного, керуючись статтями 2, 14, 22 Закони України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000р., ст. 279-282 ЦПК України, суд, - вирішив: Одеській обласній клінічній психіатрич­ній лікарні № 1 в задоволені заяви про надання психіатричної доіюмогиу примусовому іюрядку К. 1936року народження-від­мовити. Допустити негайне виконання рішення, забезпечити безперешкодну виписку К., 1936року народження, за її власним бажанням.

Рішення про припинення цієї допомоги у мотивувальній час­тині повинно містити обґрунтування факту видужання особи або такої зміни її психічного здоров’я, що не потребує надання психіатричної допомоги в примусовому порядку

У разі відпадіння підстав для утримання особи у психіатрич­ному закладі у примусовому порядку, така особа повинна бути негайно виписана. Уст. 18 Закону України «Про психіатричну допомогу» регламентується порядок виписки особи.

Список рекомендованої літератури:

1. Білоусов Ю. Психіатрична допомога мусить бути до­помогою, а не покаранням//Закон і бізнес.- 2000.- № 22.- 27 травня-2 червня.

2. ЛуспеникД. Д. Застосування новел ЦК і ЦПК України в судо­вій практиці. Серія «Судова практика».-Харків, 2005.-432 с.

3. Проблемы науки гражданского процессуального права / В. В. Комаров, В. А. Бигун, В. В. Баранкова. Под ред. В. В. Ко­марова. -X.: Право, 2002.

4. Тихомирова Ю. В. Производство по делам о принудитель­ной госпитализации гражданина в психиатрический стационар и принудительном психиатрическом освидетельствовании: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.15: Москва, 2004.- 199 с.

5. Цивільний процес України: Підручник/За ред. Ю. С. Чер­воного.-К.: Істина, 2007.

6. Цивільний процесуальний кодекс України // Науково-практичний коментар / БичковаС.С. Білоусов Н. В., Бірюков В. І., за заг. ред. Бичкової.- К., 2008.

7. Цивільний процес: Навчальний посібник/А. В. Андрушко, Ю. В. Білоусов, Р. О. Стефанчук, О. І. Угриновська та ін. - За ред. Ю.В. Білоусова.-К.: Прецендент, 2006.

8. ФурсаСЩербакС., Євтушенко О. Цивільний процес України: Проблеми і перспективи: Науково-практичний посіб­ник.- К.: Видавець Фурса С.Я. : КНТ, 2006.

9. ШтефанМ.Й. Цивільне процесуальне право України: Під- руч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.- К.: Ін Юре, 2005.