3. Гражданский процесс: учеб. Для вузов / под ред. М. К. 1]реушникова. 2-е изд., перераб. И доп. - м.: гЬродец, 2007. - с. 473- 474.

Виходячи зі змісту актів цивільного процесуального права, Білоусов Ю. В. пропонує справи окремого провадження поділити на три групи:

1. справи, порядок розгляду і вирішення яких визначений цивільним процесуальним законодавством (ч. 2 ст. 234 ЦПК України);

2. справи, що тільки поіменовані у ЦПК України, а особливос­ті їх розгляду визначені іншими актами законодавства (ч. З ст. 234 ЦПК України);

3. інші справи у випадках, встановлених законом (ч. З ст. 234 ЦПК України)³.

Найбільш поширеною категорією справ, що розглядаються в порядку окремого провадження, є справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (глава 6 розділу IV ЦПК України). Як свідчить судова статистика, із 41,2 тис. справ окремого провадження, що були розглянуті у першому півріччі 2009 року, понад половину, а саме 23,4 тис., що складає 56,7%, становлять справи про встановлення фактів, що мають юри­дичне значення. Водночас збільшилась і кількість розглянутих судами справ про усиновлення, що становить 2,5 тис. від за­гальної кількості справ, розглянутих в порядку окремого про­вадження.

Новелою цивільного процесуального законодавства стало^ положення щодо розгляду окремих категорій справ таких як: , про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи; визна- / ння фізичної особи недієздатною і поновлення цивільної дієз- ^ датності фізичної особи; про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; про усиновлення; про \ надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку; і про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу^ у складі одного судді і двох народних засідателів.

На сьогодні, у правовій доктрині відсутній єдиний підхід щодо правової природи окремого провадження як самостійного виду цивільного судочинства. Одним із найбільш .дискусійних та ак­туальних правових питань є пита ння, шо/то спірності окремого провадження.

з

Як відомо, спір про право є одним із критеріїв розмежування у ст. 235 ЦПК України, відповідно до ч. 6 якої суд залишає заяву окремого провадження від інших видів цивільного судочинства,

14 Глава 1 Окреме провадження. Загальні положення 15

окрема, позовного. Існуючі у науці цивільного процесуального права точки зору вчених умовно можна поділити на три групи:

1. ті, які вважають, що у порядку окремого провадження розгля­даються безспірні цивільні справи; 2) ті, які обґрунтовують на­явність у деяких справ окремого провадження спору про право, а тому умову щодо відсутності спору про право вважають такою, що не є загальною для всіх справ окремого провадження; 3) ті, які вважають, що у справах окремого провадження наявний спір про факт, а тому окреме провадження не може бути без- спірним.

Оскільки метою окремого провадження є усунення невизначе­ності відносно найрізноманітнішого кола обставин, дій чи подій, з якими норма права пов’язує виникнення, зміну чи припинення прав і обов’язків особи, то вирішення матеріально - правового спору у процесі розгляду справ у порядку окремого провадження суперечить правовій природі окремого провадження, а тому ви­ключається. І така правова позиція, з нашої точки зору, є най­більш обґрунтованою і справед ливою. Однак, незважаючи на те, що відсутність матеріально - правового спору є однією з визна­чальних ознак окремого провадження, спір все ж таки допус­кається. У даному випадку мова йде про можливість спору про факт, відносно існування якого є суперечливі докази, в наявності або відсутності якого і повинен переконатися суд шляхом пере­вірки доказів. Деякі автори все ж таки заперечують і можливість спору про факт. Як у свій час зазначав Мореін І. Б. «в межах окре­мого провадження не може віднайти свого вирішення не тільки спір про право цивільне, а і спір про достовірність самого факту, що встановлюється»⁴. Погодитися з цим важко.

Отже, безспірність справ окремого провадження означає від­сутність лише спору про суб’єктивне матеріальне право, але, при цьому, допускає можливість спору про факт.

Якщо ж спір про факт переріс у спір про право, що вирішуєть­ся в порядку позовного провадження, то суд залишає заяву без розгляду. Дане положення закріплене на законодавчому рівні без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах, якщо під час роз­гляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження.

Наукового осмислення потребує і проблема предмету судового захисту у справах окремого провадження, оскільки, на сьогодні, в юридичній літературі відсутній єдиний підхід щодо його ви­значення. Наявні точки зору представників науки цивільного процесуального права вважаємо за необхідне поділити на дві групи: 1) ті, які визначають предмет судового захисту у справах окремого провадження як охоронюваний законом інтерес; 2) ті, які вважають що предмет судового захисту (суб’єктивне право чи законний інтерес) у справах окремого провадження необхідно визначати в залежності від конкретної категорії справи окремого провадження.

Загалом, предмет судового захисту у справах окремого про­вадження необхідно розуміти як і суб’єктивне право заінтер­есованої особи так і охоронюваний законом інтерес заявника і заінтересованої особи. Підтримуємо точку зору щодо необхід­ності визначення предмету судового захисту в залежності від категорії справи окремого провадження і прийнятого рішення у цій справі і зазначаємо, що в основному, все ж таки, предметом судового захисту у справах окремого провадження є охоронюва­ний законом інтерес.

Охоронюваний законом інтерес - це самостійний предмет захисту у справах окремого провадження, який є складовою частиною права і має місце в окремому провадження внаслідок відсутності у справі сторін з протилежними юридичними інтер­есами⁵.

На відміну від позовного провадження, метою судової діяль­ності у якому є захист порушених, невизнаних чи оспорюваних суб’єктивних прав, свобод і інтересів особи шляхом вирішення цивільно - правового спору, у справах окремого провадження мету судової діяльності визначають, як правило, як захист охо- ронюваного законом інтересу заявника. Однак, у деяких кате-