103

Глава 5

102

Розгляд судом справ про усиновлення

йомитися з інформацією, встановити контакт із дитиною особа також може тільки в якості кандидата в усиновлювачі; служба у справах дітей здійснює перевірку можливості усиновлення, що відображається у висновку про доцільність усиновлення, який надається особисто кандидатам в усиновлювачі для по­дання до суду. Якщо під час судового розгляду з’ясується, що кандидат в усиновлювачі не перебував на такому обліку, суд не може ухвалити законне та обґрунтоване рішення без такого висновку, що буде значною перешкодою для подальшого роз­гляду справи. Визначити строк для проходження такого обліку однозначно не можливо (в законодавстві встановлені строки для кожного етапу проходження обліку, але деякі обставини можуть уповільнити процес, а саме підбір дитини, встановлення з нею контакту, можлива відмова від бажання усиновлення та інше), тому доцільно, за наявності таких обставин, залишити заяву без розгляду у зв'язку з недотриманням проходження такого обліку. Але такий облік не є необхідним у випадку усиновлення дитини, яка проживає в сім’ї усиновлювача, є його родичем, коли йде мова про внутрішньосімейне усиновлення. У такому разі дитина не повинна перебувати на обліку і, як наслідок, немає необхідності у встановленні контакту з дитиною. У справах про усиновлення можливе залишення заяви без розгляду на підставі відкликання заяви про усиновлення, що є особливістю таких справ відповідно до статтей 233 СК України, 255 ЦПК Украї­ни. Відкликання заяви про усиновлення - фактично є подібною до відмови позивача від позову, що за загальними правилами цивільного процесуального законодавства тягне закриття про­вадження у справі, але у зв’язку з тим, що усиновлення це важ­ливий крок в житті особи, законодавець дає змогу відмовитися від усиновлення в судовому розгляді справи, що не буде мати негативних наслідків, що позбавлять в подальшому зазначену особу можливості усиновити дитину.

Відповідно до ст. 225 СК України, усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду. У теорії цивільного процесуального права зазвичай властивості та осо­бливості судового рішення розглядаються з точки зору позовного провадження. Необхідно підкреслити, що правова природа рі­шень у справах окремого провадження досить близька до право­вої природи рішень позовного провадження: як до перших, тпщ ідо других висуваються однакові вимоги (законності, обґруиточ ваності, об’єктивності та бути вмотивованими, безумовними ти вичерпними, форма та структура рішень тотожні. Треба зазнач чити, що не завжди в історії цивільного процесу справи окремо« го провадження вирішувалися ухваленням судового рішення Так, відповідно до Судових Статутів 1864 року охоронне провм дження, у порядку якого розглядалися справи про усиновлеи ня, закінчувалося постановлениям окружним судом не рішень, а ухвал, що за своїм характером були аналогічними ухвалим позовного провадження⁶². Відповідно до ЦПК РРФСР 1923 рок; справи окремого провадження вирішувалися прийняттям с у* дової ухвали, що зумовлювалося різницею у складі суду, якої¹ розглядав такі справи (розгляд справ окремого проваджепші здійснювався одноособово, а справи позовного провадження кім легіально, у складі судді та двох народних засідателів)⁶³. Різни і л між такими судовими постановами полягала в змісті резолютиіи ної частини. Так, судове рішення в резолютивній частині милі власне підтвердження наявності чи відсутності правовідносин між сторонами, а резолютивна частина ухвали не мала елемг н та наказу. Вона містила тільки висновок суду про наявність ч»| відсутність відповідного юридичного факту. Згодом відмінної 11 при судовому розгляді справ окремого провадження та позові к пік провадження були уніфіковані. Суттєвої різниці у вимогах, щн, висувалися до ухвали у справах окремого провадження та до ту ¹ дового рішення у справах позовного провадження не стало. 1

Відповідно до ст. 255 чинного ЦПК України за результатам! розгляду заяви про усиновлення суд ухвалює рішення.

Відповідно до ст. 254 ЦПК України суд при розгляді справ іі|ш усиновлення перевіряє законність підстав для усиновлення, я урахуванням теоретичних розробок, вимог чинного законодии | ства та особливостей справ про усиновлення, судове рішення у справах з усиновлення слід визначати як акт правосуддя, ухіїці лений судом у результаті встановлення в судовому засіданні tin

конних підстав усиновлення, спрямований на охорону законного інтересу та має наслідком виникнення, зміну та припинення процесуальних та матеріальних відносин між усиновлювачем, особою, що усиновлюється, та родичами як з боку усиновлювача, так і з боку особи, що усиновлюється.

Як зазначав М. А. іурвич, «в порядку окремого провадження розглядаються різноманітні за своїм характером справи, тому суттєво відрізняються і завдання суду»⁶⁴. Але незалежно від виду цивільного судочинства судове рішення має відповідати вста­новленим законодавством вимогам.

На перший план цивільне процесуальне законодавство ви­суває вимоги законності та обґрунтованості судового рішення відповідно до ст. 213 ЦПК України. З аналізу постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про су­дове рішення у цивільній справі» випливає, що судове рішення повинно відповідати таким вимогам, як повнота, ясність, чіт­кість та додержання вимог щодо змісту рішення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України та положеннями зазначеної Постанови законним є рішення, яким суд виконав всі вимоги ци­вільного процесуального законодавства і, всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні від­носини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Рішення про усиновлення необхідно вважати законним, якщо суд встановив законність підстав усиновлення відповідно до ст. 255 ЦПК України. Процесуальне законодавство не містить конкретизації визначення «законності підстав» усиновлення. Законність підстав усиновлення необхідно розуміти як дотри­мання всіх умов усиновлення з метою встановлення факту уси­новлення, яким буде досягнуто найвищих інтересів дитини. СК України у ст. 224 містить невичерпний перелік таких умов, які повинні перевірятися судом під час ухвалення рішення. Аналіз чинного законодавства дає змогу визначити такий перелік умов усиновлення:

1. вимоги, що висуваються до особи, яка усиновлюється, від­повідно до ст. 208 СК України, а саме: а) вік особи, що усинов- люється: максимальний вік особи, що усиновлюється,- дитина до 18 років. Винятки з цього правила становлять випадки уси­новлення повнолітньої особи. Мінімальний вік особи, що уси­новлюється, за загальним правилом не встановлений. Винятки з цього правила становлять випадки усиновлення дитини, яку не забрали з пологового будинку (може бути усиновленою після досягнення нею двомісячного віку) або яка була знайдена (може бути усиновлена після спливу двох місяців з часу її знайдення):

б) поінформованість про стан здоров’я дитини усиновлювачем;

в) неможливість роз’єднання братів та сестер при їх усиновленні (винятки з цього правила існують у випадках об’єктивної необ­хідності та згоди органів опіки та піклування);

2. вимоги, що висуваються до особи усиновлювача. Такі ви­моги можна розділити на позитивні, тобто такі, яким повинна відповідати особа усиновлювача відповідно до п. п. 1,2 ст. 211 СК України, а саме: а) вік особи, що бажає усиновити, - не молодша за 21 рік; б) різниця у віці - особа, що бажає усиновити дитину, повинна бути старша не менш ніж на п’ятнадцять років (у разі усиновлення повнолітньої особи - не менше ніж на вісімнадцять років). Різниця у віці між усиновлювачем та дитиною не може бути більшою ніж сорок п’ять років; в) пріоритетне право на уси­новлення закріплено за подружжям (існує можливість усинов­лення особами, що не перебувають у шлюбі, але проживають однією сім’єю). Негативні вимоги, що висуваються до особи, яка бажає усиновити дитину, - такі обставини, які повинні бути відсутні в особи, яка бажає усиновити дитину, відповідно до ст. 212 СК України, а саме: а) обмеження в дієздатності або неді­єздатність особи; б) позбавлення батьківських прав та непо- новлення в цих правах; в) скасування усиновлення або визна­ння його недійсним з вини особи, що бажає усиновити дитину;

г) відсутність постійного місця проживання та постійного дохо­ду; д) наявність захворювання, що входить до переліку, визна­ченого чинним законодавством;

3. згода відповідного кола суб’єктів усиновлення: а) згода уси­новлювача; б) згода батьків на усиновлення дітей (усиновлення [без згоди батьків допускається, коли батьки: невідомі, визнані ^безвісно відсутніми, визнані недієздатними, позбавлені батьків-

ських прав щодо дитини, яка усиновлюється, якщо судом буде встановлено, що вони не проживають з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не виявляють щодо неї батьків­ської турботи та піклування, не виховують та не утримують її. Необхідно зазначити, що відповідно до ст. 220 СК України на уси­новлення дитини одним із подружжя потрібна письмова згода іншого з подружжя, засвідчена нотаріально; в) згода дитини на усиновлення (не потрібна згода дитини в разі, коли вона про­живає в сім’ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками, якщо вона за станом свого здоров’я або за віком не усвідомлює факту усиновлення); г) згода опікуна, піклувальника на усиновлення дитини (за ініціативою суду усиновлення може бути проведене без такої згоди); д) згода закладу здоров’я або навчального за­кладу на усиновлення дитини (за ініціативою суду може бути проведене без такої згоди).

Окрім зазначених підстав, суд повинен врахувати також об­ставини, що мають істотне значення для вирішення справи: мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину; з якої причини інший з подружжя не бажає бутиусиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення. Обстави­ни, що свідчать про тривалість опіки усиновлювачем над дити­ною, відповідно до Постанови № 905, встановлюються службою у справах дітей, яка здійснює контроль за спілкуванням дитини і усиновлювача та зазначає результати в акті встановленої фор­ми.

Відповідно до ч. З ст. 224 СК України не може бути відмовлено в усиновленні особі на підставі існування власних дітей. Якщо таке положення буде міститися в судовому рішенні, таке рішен­ня буде незаконним.

Чинне законодавство не містить чітких вимог до рішення про усиновлення повнолітньої особи. З огляду на статті 208, 224 СК України, рекомендації постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» суд повинен враховувати такі обставини: можливість спільного проживання усиновлювача та повнолітньої особи, що усиновлюється, їхній сімейний стан, стан здоров’я, необхідність усиновлення і немож­ливість оформлення іншого правового зв’язку між особою, яку бажають усиновити, та особою, яка хоче це зробити (складання

заповіту), наявність чи відсутність в усиновлювача своїх дітей (цей факт повинен бути врахований, сіле не означає безумовну неможливість усиновлення) та інше.

Згідно з постановою Пленуму ВСУ «Про судове рішення у ци­вільній справі» обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвер­джених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають вста­новленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У справах про усиновлення суд повинен перевірити, наскільки обставини, на які посилається заявник, відповідають встановленим вимогам закону.

Важливою вимогою, що пред’являється до судового рішення, є його повнота. Тобто судове рішення повинно містити в собі всі відповіді на заявлені правові вимоги. Відповідно до статтей 229-231 СК, рекомендацій постанови Пленуму ВСУ «Про засто­сування законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» заявник має пра­во бути записаним матір’ю, батьком дитини, змінити відомості про місце народження та дату народження, зміну прізвища, іме ні та по батькові особи, яка усиновлена. Таке бажання повинно бути відображене в заяві про усиновлення. У разі її задоволенні» в резолютивній частині рішення необхідно навести відомості про заявника (заявників), повністю зазначивши його прізвище, ім'я, по батькові, день, місяць і рік народження, а також його громадянство. Також суд повинен вирішити клопотання заяв- ників про зміну прізвища, імені та по батькові, дати й місця на¹ родження дитини. Якщо заява подана кількома заявниками або стосовно декількох дітей, то суд повинен вирішити питані ш_А стосовно кожного із співучасників.

Ухвалене рішення має бути гранично повним, ясним, чіті ким, обов’язково мати вступну, описову, мотивувальну та резо| лютивну частини і викладеним у послідовності відповідно до] ст. 215 ЦПК України. Кожна з частин має своє призначення, а всі 1 разом вони вказують на вимоги, які пред’являються до судового [ рішення.

Вступна частина рішення про усиновлення має загальні ві- | домості про час і місце ухвалення, найменування суду що ухва-1 лив рішення, прізвище, ініціали судді та народних засідателів, прізвище та ініціали секретаря судового засідання, прізвище, ім’я, по батькові заявника, дитини, що усиновлюється, або повнолітньої особи, представника органу опіки та піклування та інших осіб, що беруть участь у справі, предмет вимог за­явника. Як вірно зазначає Д. Д. Лусиеник, «важливим є чіт­ке формулювання в рішенні суду предмета спору. У зв’язку з цим суду слід урахувати, що, вказуючи у вступній частині рішення найменування заявлених вимог, він не повинен до­слівно відтворювати його в інтерпретації позивачів. Суд має юридично грамотно, відповідно до вимог закону, сформулю­вати найменування заяви»⁶⁵. Таке положення є вірним також щодо рішення суду у справах окремого провадження, зокрема для справ про усиновлення. Аналіз судової практики в таких справах дає змогу зробити висновок, що суди взагалі досить чітко та грамотно формулюють предмет вимог заявника: «Роз­глянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою Іванова 1.1, про усиновлення». Єдиною неточністю у формулюванні предмета вимог є те, що суди не завжди вка­зують стосовно кого заявлені вимоги - стосовно дитини чи повнолітньої особи. Така ситуація є некоректною у зв’язку з включенням положення про можливість усиновлення не тіль­ки дитини, а й повнолітньої особи.

Описова частина судового рішення про усиновлення повинна містити зазначення узагальненого викладу позицій заявника та заінтересованих осіб, що брали участь у справі, та інших дока­зів, досліджених судом. Така частина судового рішення взагалі по всіх категоріях справ буває досить великою, але в ній не по­винно бути зайвої деталізації.

Мотивувальна частина судового рішення про усиновлення повинна містити:

1. встановлені судом обставини справи про усиновлення і ви­значені відповідно до них правовідносини. У судовому рішенні, у мотивувальній частині, незалежно від того, задоволена заява

про усиновлення чи в задоволенні вимог відмовлено, повинні бути відображені ті обставини, на які усиновлювач посилається як на підстави своєї вимоги;

2. мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи запере­чення, бере до уваги чи відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти. Мотивувальна частина су­дового рішення відображає кінцевий результат оцінки доказів у справах про усиновлення. Суд повинен відобразити не тільки перелік встановлених обставин, а ще й надати їм певну правову оцінку, обґрунтувати своє рішення аналізом належності, допус­тимості, достовірності кожного доказу окремо та їх взаємного зв’язку в сукупності. Правильна їх оцінка в кінцевій частині судо­вого рішення буде відображена в резолютивній частині рішення. Детальна регламентація структури не тільки самого судового рішення, а ще й встановлення вимог до кожної частини рішення зобов’язує суд аргументувати прийняте рішення.

У судовому рішенні такої категорії справ надається оцінка кожній умові усиновлення;

3. чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду а якщо були, то ким. Така вимога законодавства стосується позовно­го провадження. У справах про усиновлення судочинство має на меті не вирішення питання про порушення, невизнання або оспорювання права, воно має на меті встановити, чи є законні підстави для усиновлення. Тобто у справах про усиновлення суд повинен вказати в мотивувальній частині, якого висновку він дійшов: задовольнити вимоги усиновлювача. чи відмовити в їх задоволенні, і чому він дійшов такого висновку;

4. назви статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального за­кону, яким суд керувався.

Резолютивна частина судового рішення у справах з усинов­лення повинна бути чітко сформульована та містити кінцеві висновки про зміст рішення - висновок суду про задоволення за­яви чи відмову в задоволенні, висновок по суті заявлених вимог, розподіл судових витрат, порядок набрання рішенням чинності та його оскарження. Висновок про задоволення заяви чи відмову

т

110 _# Глава 5

в задоволенні у справах про усиновлення повинен бути чітко М сформульований, наприклад, таким чином: «Заяву Іванова Івана | Івановича задовольнити. Оголосити Іванова Івана Івановича ; усиновителем Петрова Петра Петровича». Обов’язково повинні надаватися правильно, грамотно прописані дані імені, прізви­ща, по батькові, дати та місця народження як заявника, так і особи, що усиновлюється. Помилка, допущена судом у наданні таких даних, є підставою для виправлення недоліків ухвалено­го рішення відповідно до ст. 219 ЦПК України. Таке положення закону є суттєвим для кожного судового рішення, але у справах про усиновлення воно набуває особливого значення. На підставі судового рішення в актовий запис про народження дитини або повнолітньої особи державний орган реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни і видає нове свідоцтво про на­родження з урахуванням цих змін. Якщо була подана заява про збереження правового зв’язку між дитиною та рідними братами, сестрами, бабою, дідом, то суд повинен зробити свій висновок стосовно вимог кожного, хто заявляв таке клопотання, про що зазначити у своєму рішенні.

У справах про усиновлення, відповідно до статтей 229-230 СК України, можуть бути заявлені вимоги про зміну імені, прізви­ща, по батькові, дати, місця народження дитини. Тому якщо заявник надає відповідне клопотання, на нього також повинна бути дана відповідь в резолютивній частині судового рішення. Якщо в разі наявності такої вимоги суд не зазначив у резолю­тивній частині дані про зміну відповідних відомостей, то, від­повідно до ст. 220 ЦПК України, суд за заявою осіб, що брали участь у справі, або за власною ініціативою має право ухвалити додаткове рішення.

Судові витрати у справах окремого провадження, зокрема у справах з усиновлення, несуть заявники.

Відповідно до ст. 223 ЦПК України судове рішення набирає чинності після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо вона все ж таки була подана, але апеляційна скар­га не була подана у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України (протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження), то рішення суду набирає чинності після закінчен­ня цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Служба у справах дітей протягом п’яти днів після набрання чинності рішенням суду про усиновлення дитини надсилає за­свідчену в установленому порядку копію такого рішення до служ­би у справах дітей за місцем обліку кандидатів в усиновлювачі - для здійснення нагляду за умовами проживання і виховання усиновленої дитини; до служби у справах дітей, де дитина пере­буває на місцевому обліку - для зняття дитини з місцевого обліку; до Департаменту у разі усиновлення громадянами України, які проживають за її межами, або іноземцями - для зняття з обліку дитини, кандидатів в усиновлювачі та подання рішення суду до Міністерства закордонних справ України.

Список рекомендованої літератури:

1. Васъковський Е. В. Учебник гражданского процесса/под ред. В. А. Томсинова.-М.: Зерцало, 2003.-410 с.

2. Гражданский процесс/под ред. В. А. Мусина, H.A. Чечиной, Д. М. Чечота.-М.: ПВО ЮЛ Гриженко Е. М., 2000.-429 с.

3. Гражданский процесс Украины/Под ред. Ю.С. Червоного. - K.: Истина, 2006.-400 с.

4. ГурвичМ.А. Право на иск/М. А. ГУрвич.- М.: Изд-во АН СССР, 1949.-216 с.

5. Луспеник Д. І. Розгляд цивільних справ судом першої інстанції/Д. I. Луспеник.-X.: Харків, юрид. ін-т, 2006.-480 с.

6. Мельников А. А. Курс советского гражданского процессуаль­ного права/А. А. Мельников.-М.: Наука, 1981.-Т. 1.-С. 84.

7. Мельников A.A. Особое производство в советском граждан­ском процессе/А. А. Мельников/.-М.: Наука, 1964.- 128 с.

8. Поволоцкий Л. И., Лисковец Б. А., Соминский А. С. Дела осо­бого производства/под ред. И.Т. Голякова. - М.: Юрид. издат. Мин-ва юстиции СССР, 1948.-С. 12

9. Про внесення змін та доповнень до Кодексу про шлюб та сім’ю: Закон України від ЗО січня 1996 р. //Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 7. - Ст. 26.

10. Про затвердження Порядку провадження діяльності з уси-

новлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усинов-1 лених дітей: Постанова Кабінету Міністрів України № 905 від | 8 жовтня 2008 р.//Офіційний вісник України.- 2008.- № 79,- Ст. 2660.

11. Про організацію представництва прокурором у суді ін- ] тересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні І судових рішень: Наказ Генеральної прокуратури України № 6 від | 29 листопада 2006 р. //Офіційний веб-сайт Верховної Ради Укра- 1 їни.- Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua

12. Про судове рішення у цивільній справі: Постанова Пле- | ну му Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 р.//Вісник | Верховного суду України. - 2010. - № 1. - С. 4.

13. Советский гражданский процесс/под ред. М. А. іурвича.- М.: Высш. шк„ 1975.-С. 221.

14. Словарь русского языка/под ред. А. П. Евгеньевой,- 2-е изд.-М.: Рус. яз., 1984.-С. 229.

15. УсталоваА. В. Виды гражданского судопроизводства: соотношение общих и специальных прав ил/А. В. Устало* ва//Вопросы развития теории гражданского процессуального права: сб. научн. ст./под ред. С. И. Ивановой и М. К. Треушнико- ва.-М.: Издат. Москов. ун-та, 1981.-С. 142.

16. Фурса С. Я. Окреме провадження у цивільному процесі України: Навч. Посіб./С.Я. Фурса/.-К., 1999.-С. 23.

17. ЧечотД. М. Неисковые производства/Д. М. Чечот.- М.: Юрид. лит., 1973.-С. 19.

18. ЧечотД. М. Субъективное право и формы его защиты /Д. М. Чечот/.- Ленинград: Издат-во Ленинградского универ­ситета, 1968. - С. 33, 36-37.

19. Цивільний процесуальний кодекс: Закон України від 18 бе­резня 2004 року//Відомості Верховної Ради України. - 2004.- № 40-42.-Ст. 492.

20. Цивільний процес України/під ред. Ю.С. Червоного.-К.: Істина, 2007.-С. 237.

21. Якименко О. П. Мета і процесуальне оформлення підго­товки цивільних справ до судового розгляду / О. П. Якименко // Право України.-2003.-№ 12.-С. 117.