80. ЧечотД. М. Неисковые производства. - м.: Юридическая литература, 1973. -с. 6.

81. Елисейкин п. Ф. Судебное установление фактов, имеющих юридическое значение. - м.: Юридическая литература, 1973. - с. 9

82. Фурса с. Окреме провадження в цивільному прцесі України. - к., 1999. -с. 19.

про встановлення юридичних фактів, спрямовані на захист охоронюваного законом інтересу⁶⁷. Для того, щоб визначитися із природою відшукуваного факту, необхідно зрозуміти у чому полягає юридичний інтерес заявника, тобто особи, яка зверну­лася до суду за встановленням певного юридичного факту. При цьому даний факт повинен впливати на права та обов’язки саме заявника, або особи в інтересах якої до суду звернувся орган чи особа, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ч. 2 ст. З ЦП К України). Відсутність у ви­щезазначених осіб юридичного інтересу має наслідком відмову у відкритті провадження у справі, а у випадку помилкового при­йняття заяви - закриття провадження у справі.

Визначити значення факту, про встановлення якого просить заявник, можна у зв’язку з тією метою, для досягнення якої він звернувся до суду. В якості мети встановлення факту може бути як здійснення конкретного суб’єктивного права, так і визначен­ня правового становища особи: валсливо лише, щоб між фактом, що встановлюється, з одного боку, і суб’єктивним правом і охо- ронюваним законом інтересом - з іншого, існував зв’язок, в силу якого сам факт набував юридичного значення⁶⁸.

В даному контексті можна навести цікавий приклад із судової практики, коли заявник помилково вважав себе юридично за­цікавленим у встановленні певного факту.

У січні 2007року громадянин звернувся до суду з заявою про\ встановлення факту, що має юридичне значення, - факту ро4 динних відносин.

Заявник зазначив, що він є рідним племінником своєї рідної тітки. Оскільки остання померла і після її смерті відкрилася спадщина, а дітей у тітки не було, заявник просив встановити факт родинних: відносин. Указував, що встановлення зазначвч ного факту йому необхідно для подальшої реалізації спадкового права, тому що він є спадкоємцем другої черги за правом пред* ставництва.

Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Чер­кас від 5 червня 2007 року було встановлено факт родинних відносин між вищевказаними фізичними особами. Ухвалою апе­ляційного суду Черкаської області від 23 серпня. 2007 року за­значене рішення суду було залишено без змін.

Переглянувши дану справу в касаційному порядку Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в своєму рішенні зауважила, що суд нижчестоящрї ін­станції не взяв до уваги, що встановлення цього факту не може породжувати юридичних наслідків для заявника, оскільки спад­кодавець помер під час дії ЦК Української PCP 1963року, чинного на час виникнення правовідносин, який не передбачав виникнен­ня за племінниками та двоюрідними братами і сестрами права на спадщину за законом.

Відповідно до Прикінцевих та і іерехідних положень ЦК України

2003. року цей Кодекс застосовується лише до цивільних відно­син, що виникли після набрання ним чинності.

У порушення вимог процесуального законодавства суд першої інстанції та апеляційний суд на зазначене уваги не звернули й не перевірили можливість встановлення цього юридичного факту.

За такого неправильного застосування норм матеріального та процесуального права ухвалені у справі судові рішення під­лягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні заяви про встановлення юридичного факту⁶⁹.

2. Чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Зазначена умова витікає із змісту ч. 2 ст. 256 ЦПК України.

В більшості випадків юридичні факти підтверджуються за­писами актів цивільного стану різними свідоцтвами і іншими документами. На підставі цих документів відповідними компе­тентними органами (судом, органами соціального забезпечення, нотаріату та ін.) зазвичай робляться певні висновки щодо тих чи інших юридичних наслідків, що стосуються особистих або майнових прав громадян (наприклад, про право на спадок). Але не завжди той або інший факт, що має юридичне значення, може бути засвідчений відповідним документом. Наприклад документ може бути втрачений і відновити його неможливо у зв’язку зі знищенням архіву. Тому законом передбачений судовий порядок встановлення фактів, що мають юридичне значення⁷⁰.

При вирішенні питання про відкриття провадження в даній категорії справ дуже важливо враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено несудовий порядок встановлення пев­них фактів або визначено факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» такі факти як факт, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту, факт, що фізична особа є живою та факт перебування фізичної особи в певному місці посвідчуються нотаріусом.

У п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встанов­лення фактів, що мають юридичне значення» зазначаються ви­падки, коли певні юридичні факти підлягають встановленню у позасудовому порядку Наприклад, не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебуван­ня на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов’язків військової служби, про вста­новлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інва­лідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку ад­міністративного судочинства.

Свою правову позицію з приводу помилкового звернення до суду із заявою про вста новлення юридичних фактів, які відпо­відно до норм чинного законодавства підлягають встановленню в позасудовому порядку, неодноразово висловлював Верховний Суд України при перегляді рішень судів нижчестоящих інстан­цій.

Наприклад, у квітні 2003р. гр-н Т. звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, виконан­

ня ним робіт повного робочого дня виконувачем робіт у спеці­алізованій пересувній механізованій колоні № 554 об'єднання «Черкассільбуд» для оформлення пенсії на пільгових умовах.

Корсунь-Шевченківський районний суд рішенням в014 трав­ня 2003 р., яке залишив без зміни Апеляційний суд Черкаської області ухвалою від 17 липня 2003р., заяву задовольнив і вста­новив, що Т. з 3 вересня 1981 р. до 21 березня 1986 р. працював виконувачем робіт із повним робочим днем у зазначеній коло­ні.

Управління Пенсійного фонду України в Корсунь- Шевченківському районі Черкаської області в своїй касаційній скарзі, пославшись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати судові рішення та закрити провадження у справі.

Обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши мате­ріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові рішення - скасуванню із закрит­тям провадження у справі з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 271 ЦПК 1963 р. та роз'яснень, даних уп. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 берез­ня 1995р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», справи про встановлен­ня фактів, від яких залежать виникнення, зміна або припинен­ня особистих чи майнових прав громадян, розглядаються у су­довому іюрядку, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх установлення.

Аналогічні положення містяться і в ч. 2 ст. 256 ЦПК

2003. року.

Статтею 62 Закону України від 5 листопада 1991 р. № 1788-11 «Про пенсійне забезпечення» передбачено: основним докумен­том, що підтверджує стагіс роботи, є трудова книжка. Поря­док підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або віді ювідних записів у ній (затверджеі іий іюстановою Кабіне­ти Міі іістрів Україї їй від 12 серпня 1993р. •№> 637), установлення фактів наявності трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду України.

Ухвалюючи рішення про встановлення факту, що має юри­дичне значення, суди обох інстанцій не звернули уваги на зазна­чені положення та не врахували, що законодавством установ­лення відповідного факту здійснюється в іншому порядку.

З огляду на зазначене й відповідно до вимог статей 205, 340 ЦПК України та керуючись ст. 336 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України каса­ційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Корсунь- Шевченківському районі Черкаської області задовольнила: рі­шення Корсунь-Шевченківського районного суду від 14 травня 2003 р. та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 17 липня 2003 р. скасувала, а провадження у справі закрила⁷¹.

3. Заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Суд має пересвідчитись, що заявник не має іншої можливості отримати або відновити втрачені документи, що засвідчують юридичний факт.

Наприклад, юридичний факт не може бути належно зареє­стрований внаслідок смерті особи, якої даний факт стосується, або внаслідок втрати документа і неможливості його відновлен­ня. Крім того, реєстрація окремих фактів за законом не здій­снюється (наприклад, знаходження однієї особи на утриманні іншої).

Якщо реєстрація даного юридичного факту за законом від­несена до компетенції певного органу, до заяви обов’язково має бути додана письмова відмова вказаного органу здійснити реє­страцію факту або видати необхідний документ. При цьому суд при розгляді справи обов’язково повинен встановити причини такої відмови.

4. Встановлення факту не пов’язується з наступним вирішен­ням спору про право.

Взагалі, в наукових джерелах з цивільного процесуального права наявність спору про право визначається як характерна

ознака саме справ позовного провадження, і виключається його вирішення в порядку окремого провадження. Така позиція зна­ходить своє вираження у нормі ч. 6 ст. 235 ЦПК України, відпо­відно до якої якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в по­рядку позовного прова дження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

У зв’язку з цією позицією виникає закономірне питання про співвідношення спору про юридичний факт і спору про пра­во. Так, деякі науковці зазначають, що судовий спір про факт неминуче пов’язаний зі спором про право⁷². При цьому з даного твердження інколи робляться зовсім протилежні висновки. Так одні науковці зазначають, що за кожним спором про існування або правове значення факту стоїть спір про право і, відповідно, спір про факт не може мати місця в окремому провадженні⁷³. Інші зазначають, що спір про юридичний факт; а відповідно й спір про право може розглядатися в окремому провадженні, оскільки у справах окремого провадження розглядається спір з незацікавленою особою, як правило, з органом державної вла­ди, який не визнає за особою певного суб’єктивного права без відповідного судового рішення⁷⁴. Розглянувши усі вищезазна­чені точки зору можна дійти висновку, що всі вони ґрунтують­ся на невірній вихідній посилці про те, що наявність спору про юридичний факт обов'язково має наслідком наявність спору про право. Так, дійсно, наявність чи відсутність будь-якого права за­лежить від настання (чи ненастання) певних юридичних фактів, з якими закон пов’язує його виникнення. Проте характерною рисою юридичних фактів, які встановлюються в порядку окре­мого провадження є те, що їх правові наслідки відбуваються вже поза межами судового процесу і встановлюються у позасудовому порядку. Суд в порядку окремого провадження не визначає на­явність чи відсутність права, яке виникає на підставі встановле-

них ним фактів. Це здійснюють інші уповноважені на це органи на підставі судового рішення про встановлення факту, що має юридичне значення. Таким чином, як справедливо зазначає Д. М. Чечот, спір про факт в окремому провадженні можливий і наявність або відсутність факту має бути судом встановлено, якщо спір про факт не перейшов в спір про право⁷⁵.