План
Вступ
Політика та структура війська козацького
1.1 Козацька рада
1.2 Військова старшина та поділ війська
1.3 Зброя козаків
2. Військо у бою
2.1Похід
2.2 «Бій». Табір.
2.3 Бій кінноти
2.4 Тактика піхоти
2.5 Артилерія
3 Гетьманщина розвиток та занепад
3.1 Початки «Руїни»
3.2 Війна з Московщиною. Полтава.
3.3 Занепад Гетьманщини
Вступ
Ідея окремого самостійного козацького війська зродилася на Запорожжі. Там, далеко поза межами людських осель, серед степів і диких полів, на недоступних Дніпрових островах добичники і вояки з України зорганізувалися у вільне, незалежне військо. Там утворився своєрідний козацький побут, витворилися нові способи воювання, повстала козацька ідеольоґія й козацькі змагання. Цим окремим, ориґінальним життям козаччини жила поверх трьох століть.
З Запорожжя поширилася також назва козаччини — запорозьке військо. Цієї назви козаки дотримувались у всіх своїх внутрішніх і зовнішніх виступах, так само у XVI ст. якому при кінці ХVIIIст. Вже перші козацькі гетьмани в 1590-х роках уживають цеї назви: «Хведір Полоус, гетьман війська запорозького», «Григорій Лобода, старший над військом запорозьким», «Ігнат Василевич, гетьман, з усім військом запорозьким» та інші . Таке саме імя стрічаємо всюди в урядових актах Гетьманщини: «Богдан Хмельницький, гетьман, з військом запорозьким», «Іван Мазепа з військом його царського величества запорозьким», — аж до останнього гетьмана Кирила Розумовського. Та сама назва є на всіх печатях козацького війська.
Від другої половини XVII ст. як Гетьманщина і Запоріжжя почали творити окремі територіяльні і військові орґанізації , а саме військо на Гетьманщині уживає назви малоросійського запорозького війська, бо офіціяльна назва Гетьманщини, заведена російським урядом, була «Малоросія».
Ця назва не була популярна між народом, замість неї залюбки звали Гетьманщину Україною і військо україно-козацьким, або українським , але в урядових документах цю народну назву стрічаємо дуже рідко.
Суцільність козаччини спиралася на тому, що козаки були не тільки військом, але й суспільною верствою. Всі козацькі праза й привілеї були відомі під назвою вольностей запорозького війська. За ці вольності , «кровю добуті предками нашими» , «належні лицарським людям», «надані князями руськими й королями», козаччина вела вперту боротьбу ввесь той час, як була під польською владою. Ці домагання зводилися до таких пунктів : вільно вибирати військову старшину, мати власний незалежний суд, не платити ніяких податків, проживати в усіх державних і приватних землях, користуватися безплатним утриманням підчас походів і постоїв війська, вести лови й риболовство на Низу, виробляти пиво й горілку без державних оплат; свобідно дідичити «відумерщину», тобто спадщину по померших козаках, ходити в походи «на полі й на морі», найматися на службу чужоземним володарям. За ці «вольності» козаки вели вперту боротьбу з Польщею і в цих змаганнях розвинулося козацьке братерство й солідарність, витворились спільні ідеольоґічні основи запорозького війська. Повстання з 1648 р. дало козаччині широкі простори Наддніпрянщини, аж по «лінію» на Случі. На цій території зорганізувалася держава, яка цілком забезпечувала всі «вольності» козацького стану. Пізніше витворилася старшинська аристократія, що почала використовувати козацькі вольності виключно для себе, а козацька «чернь» попала в залежність від неї. Але навіть і тоді запорозьке військо у своїх виступах назверх, особливо супроти Московщини виходить як одноцільна, солідарна орґанізація.
Актуальність теми :
У період становлення і розвитку соціальної , демократичної , правової Української держави історичне минуле відіграє важливу роль. Чимало відповідей на питання про те, яким бути сучасному державотворенню , можна знайти в історії українського козацтва, вивчаючи
докрема , політичну систему козацької держави , організаційні структури ,
інститут гетьманства , генеральної старшини , органи судової та виконавчої
влади , досвід у міжнародній діяльності тощо.
Еволюція сучасного механізму державної влади нашої країни пройшла довгий і складний шлях. Розвиток одного з складових елементів цього механізму – інституту глави держави – розпочався ще в епоху ранньофеодальної держави Давньої Русі в особі київських князів . Наслідуючи традиції княжої доби та керуючись прагненням до самостійного державного життя, український народ створив у XVII ст. свою власну державну організацію – козацьку республіку, на чолі адміністративного устрою якої знаходився гетьман. Його посада логічно уособлювала традиції князівського врядування .
Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі комплексного вивчення наукових джерел, з’ясувати процес становлення політичної системи Української козацької держави XVII ст. та вивчити етап занепаду Гетьманщини.
Для реалізації зазначеної мети поставлені конкретні завдання дослідження:
Поглибити та систематизувати знання що до знання щодо історії військ та військових формувань на території України.
Дослідити структуру та війська козацького,та особливовості ведення бойових дій військових формувань козацько-гетьманської доби
Дізнатися про історію та занепад запорізького війська його причини та наслідки .
Правильне розуміння історичних закономірностей і процесів становлення
Української держави, врахування набутого досвіду має велике значення не
лише для сучасних науковців, але й урядовців,та самого суспільства в цілому приймаючи за приклад козацьке направлення до волі та . За умов становлення
незалежної Української держави, її активної інтеграції до світового
співтовариства значно посилився інтерес суспільства до минулого
українського народу.
Тому вивчення і узагальнення козацької спадщини, проблемний аналіз формування та розвитку політичної системи української козацької держави
в XVII ст.: гетьманської влади, її найближчого оточення , означеного періоду розширяє наше уявлення про козацтво як виразника національного духу та державотворчі процеси ранньо-модернізованої України, чим і обумовлюється актуальність теми.
Об’єктом дослідження є політична система української козацької держави
XVII ст.
Предметом дослідження є процес виникнення і функціонування гетьманства,
генеральної старшини,та інших владних органів .
Наукова новизна роботи полягає у тому, що в ній : проведено дослідження політико-адміністративного устрою Української козацької держави в Україні XVII ст. ; визначено і проаналізовано становище, Генеральної та Старшинської ради . Практичне значення дослідження полягає у можливості використання основних положень роботи при підготовці наукових праць узагальнюючого характеру з історії України; розробці лекцій і проведенні семінарських занять; написанні наукових курсових та дипломних робіт з історії України, у тому числі з історії українського козацтва та українського війська, історії розвитку державності України тощо.
Структура курсової роботи обумовленна її метою та науковими завданнями.
Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, який налічує -------30---- найменувань.
1.Політика та структура війська козацького
1.1 Козацька рада
Козаччина витворила в себе своєрідний демократичний устрій: всі важливі орґанізаційні й політичні справи вирішувало все військо, зібрання на раду. Козацька загальна рада мала різні назви : військова рада , ґенеральна , повна («зуполна»), чорна або чернецька. Всі ці назви означали більш-менш те саме, а власне, що право участі в раді мають усі козаки, так само старшина, як і «чернь», тобто рядове військо. На раду зявлялися всі козаки, що тільки мали охоту чи змогу прийти на місце зборів. Так Дніпр , у славній ніженській раді 1663 р. мало бути 40.000 учасників. Розуміється, що тоді на раді мали перевагу козаки з тих полків, де рада відбувалася. Виговський думав перевести реформу, дати рівне представництво всім полкам і наказав, щоб на раду зявлялися тільки старшина і по 10 козаків із кожного полку. Але ця спроба репрезентаційної системи не повелася і козаки вважали це за нарушення своїх прав.
У перших часах військова рада відбувалася там, де було зібране військо, на Запорожжі, або в «полі», підчас походу. Раду скликували в міру потреби, найчастіше навесну або восени. На Січі в XVIII. в. був звичай збирати раду на Новий Рік, на Великдень і на Покрову. Раду скликав гетьман, а як гетьмана і не було, старшина, на Січі — кошовий. Були також у полках ради полкові , по сотнях сотенні , а на Запорожжі куренні й паланкові — для місцевих потреб різних відділів війська, чи округ.
Рада відбувалася за давніми військовими звичаями. На раду скликали, бючи в бубни, чи літаври. На Січі перший знак давав пушкар, стріляючи з найбільшої пушки. Тоді довбуш зі свого куреня виносив палочки до літаврів, ішов до церкви, забирав звідтіля літаври, ставив на їх майдані й бив спершу дрібненько один раз. На це гасло виходив військовий осавул, виносив з церкви корогву і ставив її на майдані. Тоді вже довбуш бив далі в бубни і на майдані збиралося військо, полками чи куренями. На Січі був у XVІ ст. звичай, що неохочих до ради силою зганяли на майдан. Пізніше нераз гетьмани давали наказ являтися на раду «під горлом», тобто під загрозою смерті... Військо уставлялося у велике коло або півколо, відповідно до місця. Накінець приходив гетьман зі старшиною (або кошовий на Січі), з відзнаками влади в руках, з відкритими головами на знак пошани для війська, а довбуші віддавали їм честь, бючи в літаври. На раді проводив гетьман (чи кошовий), а допомагала йому старшина. Особливу важливу ролю мали осавули , що були посередниками між старшиною й радою. Вони обходили «коло» козаків, вияснювали справу й питалися їх, які їх погляди. Деколи старшина добирала собі визначніших козаків і спільно з ними обговорювали спірні питання. Формального голосування на раді не було. Козаки виявляли свою раду «гучком», голосними окликами, кидаючи шапки догори. Перемагала сторона, що мала безсумнівну більшість. Коли партії були рівні, то нераз доходило й до гострої боротьби, просто на шаблі.
Військова рада мала широкі права. Вона вирішувала напрямні державної політики, укладала умови з иншими державами, вибирала й скидала гетьмана й старшину, давала згоду на воєнні походи, рішала про те, які військові формації творити, деколи виконувала теж військове судівництво. Це був найвищий законодатний й орґанізаційний орґан, йому мусіли коритися всі инші установи запорозького війська.
Аж під кінець XVII ст., коли на Гетьманщині добилася вирішального впливу старшина, генеральна рада втратила значення. Її скликали рідко, для налагодження найважніших справ, головно для вибору гетьмана, чи щоб затвердити договорні «статті» з Московщиною. Всі інші справи вирішала рада старшини, до якої належала ґенеральна старшина, полковники, деколи ще й представники полкової й сотенної старшини. Ця рада збиралася в XVII в. двічі., на Різдво або на Водохрещі та на Великдень, в XVIII в. неперіодично. Ця рада, між иншими справами, укладала також пляни воєнних походів, — час походу, число війська, співпраці різних частин, — а також рішала про утримання деяких формацій, про будову фортець та інзше. Отже рада старшини мала інколи характер воєнної ради.