3.3 Занепад Гетьманщини
|
|
Павло
Полуботок, полковник
чернигівський, наказний гетьман.
|
По
полтавській катастрофi козацька держава
та з нею й козацьке військо, знайшлося
в повній залежности від Московщини. Цар
Петро ніколи не вибачив козакам, що
пристали до Мазепиної «зради», недовіряв
українському війську й усіма способами
старався його знищити. А коли не виконав
геть чисто всіх своїх плянів, то лише
тому, що на перешкоді ставало йому не
тільки непевне загряничне положення,
а ще більше те, що і в найгірших хвилинах
козаччина таки виявляла велику відпорність
і не дала себе знищити. Гетьман
Іван
Скоропадський (1708-1722),
хоч завдячував свою булаву ласці царя,
сміливо боронив військо перед задумами
царя й докладав усіх сил, щоб забезпечити
козаччині дальше існування й розвиток.
Він усе виступав проти зазіхань російських
командантів, що вмішувалися у справи
Гетьманщини, жадав пошани для гетьманських
наказів, домагався звороту артилєрії,
забраної в Батурині й Гадячі, виказував
цареві, що треба шанувати військо, яке
«служить тільки за вольности». І справді
йому поталанило добути різні бажані
полегкости. Але цар розпоряджався
українським військом ще більш безоглядно,
як за Мазепи, висилав козацькі полки й
на воєнні походи, й на ще тяжчі роботи
при нових укріпленнях, нпр., на «лінії»
між Доном і Волгою, або при Ладозькому
каналі. Наказний гетьман
Павло
Полуботок (1722-1724)
виступив з рішучим протестом проти
царської політики та за те цар наказав
його увязнити в Петербурзі і Полуботок
умер у Петропавловській кріпости.
|
|
Данило
Апостол
З
тогочасного портрету.
|
Данило
Апостол (1727-1734)
багато причинився до піднесення
Гетьманщини й її війська. Сам він був —
за словами Мазепи — «від батька заслужений
у війську, добрий воїн, із усіх полковників
найдавніший»; проводив військом у різних
походах, був наказним гетьманом у поході
на Персію, знав і любив воєнну справу.
Він упорядкував військову адміністрацію,
скарб і судівництво, унормував податки
й добився в Москві того, що число
російських військ, стаціонованих на
Україні, зменшено до 6 полків. Але
звільнити війська від важких фортифікаційних
робіт йому не вдалося. Апостол дбав дуже
про традицію війська, його вигляд і
побут. За його часів утривалилися зверхні
форми й обичаї запорозького війська.
У
помазепинських часах козацьке військо
добувало собі лаври в різних далеких
походах, що їх ведено в інтересах Росії.
В 1722 р. Апостол ходив з 10.000 козаків на
перську гряницю, на Закавказзя. В дальших
роках козацькі полки постійно стояли
над Каспієм, коло твердині св. Хреста
над рікою Судаком. В 1725 р. відбувся похід
на Ґілян, перську провінцію на південному
побережжі Каспія. Брали тут участь
полковники Лизогуб, Горленко й Кандиба.
В 1729 р. козацьке військо було під
Дербентом. В 1733 р. в поході на Польщу
визначилися полковники Лизогуб і
Галаган. В 1735 р. у кримському поході
поляг геройською смертю ґенеральний
бунчужний Семен Галецький. В 1737 р. козаки
брали участь у облозі Очакова, 1738 р. в
молдавському поході. В 1756 р. вислано
кілька тисяч козаків, під проводом
ґенерального осавула Якубовича, у
пруський похід. В 1757 р. в бою під Єґерсдорфом
поляг славний компанійський полковннк
Капніст. І все це за славу й на славу
російської імперії...
За
останнього гетьмана Кирила Розумовського
(1750-1764) військо Гетьманщини мало все ще
давній устрій й ненарушні звичаї і все
вважало себе за представництво
«малоросійської нації». І навіть коли
1764 р. цариця Катерина скасувала
гетьманство, козацьке військо залишилося
ще двацять літ довше. Остаточно 1783 р.
указом цариці козацькі, полки перемінено
на реґулярне російське військо.
34