1.2 Військова старшина

Командування над військом виконувала військова старшина різних ступенів. Головні козацькі уряди витворилися вже під кінець XVI ст., як тільки козаччина зорґанізувалася в постійне військо. Пізніше загальна схема тільки ще поширювалася,та розросталася в подробицях.

На чолі війська стояв гетьман. Він був головою й представником держави, мав повну адміністраційну владу, широку участь у законодавстві й судівництві, — але передусім він був найвищий полководець і орґанізатор війська. Підчас війни його влада над військом була необмежена, він орудував усіма військовими силами й непослушних мав право карати на горло. В орґанізаційних справах гетьман мусів рахуватися з думкою ради старшини, в основних державних питаннях — також із ґенеральною радою, якій завдячував свій уряд. Під час походу гетьмана міг замінити  наказний гетьман, звичайно хтось із ґенеральної старшини або полковників.

При гетьмані допоміжні функції мала військова або ґенеральна старшина, до якої належали ґенеральні — обозний судді, підскарбій, писар, осавули, хоружий і бунчучний.

Ґенеральний обозний, як указує назва, мав передусім нагляд над військовим обозом. До нього, мабуть, належало й уставляти оборонний табор підчас воєнного походу. Ґенеральний обозний заправляв також військовою артилерією, особливо ж тою, що була при гетьмані. Йому підлягали теж полкові обозні з полковою артилерією. Ґенеральний обозний мав перше місце при гетьмані. За Б. Хмельницького ґенеральний обозний Чернята списував козаків у реєстр.

Ґенеральні судді числом два, проводили в найвищому, ґенеральному суді.

Ґенеральний підскарбій кермував державним скарбом.

Ґенеральний писар був канцлером козацької держави, вів найважніші внутрішні й закордонні справи, кермував ґенеральною військовою канцелярією.

Ґенеральні осавули, числом два, мали передусім військові функції: обіймали командування над окремими частинами української армії підчас походу, переводили перегляд війська, мали провід над охотничими полками. На ґенеральній раді, як уже було згадано, стежили за ходом нарад та розвідувалися, яка думка у приязних. На гетьманському дворі осавули в імени гетьмана витали чужосторонніх послів.

Ґенеральний хоружий (рідше «хорунжий») доглядав військові корогви та мав провід над відділом надвірного гетьманського війська.

Ґенеральний бунчучний або бунчужний носив перед гетьманом бунчук і товаришив гетьманові підчас походу. Під його проводом стояли бунчукові товариші.

У полку була полкова старшина: полковник, полкові — обозний, осавули, хоружий, суддя та належні до них нижчі урядовці.

Полковник мав подвійну функцію: адміністраційну й військову. Він стояв на чолі території полку, мав під своєю рукою всі уряди, виконував гетьманські доручення, мав нагляд над фінансами, вів суд, одне слово — сполучував у свойому уряді всі адміністраційні справи своєї округи. З військового погляду він був полководцем і орґанізатором полку, дбав про добрий стан війська, його боєздатність і дисципліну, старався за воєнні засоби, доглядав фортифікацій, а в часі війни вів полк у пзхід і командував ним. Полковника заступав наказний полковник, з полкової старшини, або зі знатних козаків.

Полковий обозний управляв полковим обозом і артилєрією, а в неприяві полковника командував полком. При ньому були: полковий артилєрійний осавул, полковий артилєрійний писар, хоружий полкової артилєрії та отамани.

Два полкові осавули доглядали ладу й дисципліни в полку, мали деякі поліційні обовязки, опікувалися полковою музикою. Осавула заступав підосавулій.

Полковий хоружий мав під своїм доглядом полковий прапор. Деколи бувало двох полкових хоружих, один із них доглядав полкової «корогви», другий — малого прапору, т. зв. значка. Під проводом хоружого стояли значкові товариші.

Полковий суддя вів полковий суд, мав свою канцелярію і урядовців.

Полковий писар вів полкове діловодство.

Сотенні уряди були: сотник; сотенний осавул, хоружий і писар. Їх функції в сотні були анальоґічні до функцій полкової старшини в полку.

Над частиною сотні, куренем, командував курінний отаман. Коли він мав іще й адміністраційну владу у своїм городі чи місті, тоді його звали городовим отаманом. По селах бували сільські отамани.

На Січі старшим над цілим військом був кошовий отаман, а при ньому старшинські уряди мали суддя, осавул, писар. Над відділом війська з паланки стояв полковник, осавул іписар.

Козацьке військо ділилося на полки, сотні й курені.

Полк означав і відділ війська і округу, де цей відділ мав осідати. В 1620-1630 рр. було 6 реєстрових полків: білоцерківський, канівський, корсунський, переяславський, черкаський, чигиринський і короткий час іще — миргородський й лубенський. За Богдана Хмельницького було 17 полків:

Величина козацького полку за ці два століття безнастанно зростала.

На переломі ХVІ-ХVII ст. козацький полк складався пересічно з 500 людей. Так відділ козаків, набраних за Баторія, мав 530 люда; в 1601 р. козацьке військо числом 2.000, мало 4 полковників; австрійський висланець до козаків 1594 р. Ерих Лясота каже, що на Запорожжі полковник це старший над 500 чоловіками . В 1620-1630 р. козацький полк був уже удвоє більший, мав 1.000 людей. Таку величину полку принято в орґанізації реєстрових козаків того часу. Деколи полк був іще більший ; у війську Сагайдачного під Хотином 1621 р. бачимо полки по 3.000, а то й 4.000 коней.

У XVIII в. полк став іще чисельніший. В 1723 р. полки мали, здебільша, яких 5.000 козаків, але ніженський полк мав майже 10.000 людей. В 1782 р. полки містили по 10.000 до 20.000, а ніженський доходив до 40.000 виборних козаків.

Полк ділився на сотні. Первісний, невеликий полк мав справжні сотні по 100 людей; так у полку з 500 людей було 5 сотень, у полку з 1000 людей — 10 сотень. У реєстровому війську Хмельницького полки мали різне число сотень, від 11 до 22, залежно від величини полку. Сотні стали більші, звичайно мали вони по 200 до 250 людей, але й по 100 і по 300. У XVIII в. полки теж ділилися на нерівне число сотень, а сотні чисельно дуже зросли. Так 1723 р. сотня має пересічно коло 400 людей, в 1782 р. поза 1.000.

Сотню ділили спершу на десятки, пізніше на курені. В 1581 р. у реєстровому війську десяток складався з отамана й 9 козаків. В 1601 р. сотня мала 8 десятників і на одного десятника припадало 12 «чорних» вояків. Поділ війська на десятки стрічаємо ще й за Хмельниччини. Так на поміч ханові 1650 р. Хмельницький вислав козаків «одвуконь, з оружжям добрим, огнистим, один віз на десяток чоловіка»; у поході на Польщу 1651 р. козаки мали по 2-3 бочки сухарів на десяток.