Література:

1.Андреева Г.М. Социальная психология: Учебник для высш.уч.заведений. –5-е изд., испр. и доп. М.: Аспект Пресс, 2004. – 365с.– С.49-68.

2.Коваленко А.Б., Корнєв М.Н. Соціальна психологія: Підручник. – К., 2006. – 400с. – С.46-71.

3.Крысько В.Г. Социальная психология: Схемы и комментарии. – М.: Изд-во ВЛАДОС – ПРЕСС, 2001.–208с. – С. 12-13, 16-17.

4. Москаленко В.В. Соціальна психологія: Підручник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 624с. – С.33-45.

5.Социальная психология: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений /Под общ. ред. А.Н.Сухова, А.А.Деркача. – М.: Издательский центр «Академия», 2002. – 600с. – С.355-385.

1. Поняття методології наукового дослідження.

Методологія – вчення про науковий метод пізнання і перетворення світу; філософська, теоретична основа вчення; сукупність методів дослідження, що застосовуються у будь-якій науці відповідно до специфіки об’єкта пізнання.

У соціальній психології існують три поняття, пов’язані з дослідженнями: метод, методика та техніка.

Метод - сукупність способів та прийомів дослідження конкретних соціально-психологічних явищ та процесів;

- один з універсальних способів досягнення пізнання, опису явищ дійсності, в основі яких лежить будь-який один принцип.

Методика – сукупність методичних, технічних прийомів, модифікуючих метод своєрідністю, послідовністю і взаємозв’язком цих прийомів.

Методика завжди прив’язана до вивчення якого-небудь конкретного предмета.

Техніка – сукупність спеціальних прийомів для ефективного використання того чи іншого методу (наприклад, техніка вимірювання кількісних характеристик і т.д.)

У відповідності з цим метод – це шлях, спосіб або засіб осягнення сутності предмета пізнання. За рівнем застосування методи поділяють на: універсальні (методи, які використовуються не тільки в соціальній психології, а й в інших галузях наукового знання) та спеціальні (методи, використовуються тільки в соціально-психологічному дослідженні).

Конкретні методи (метод дослідження — спосіб, шлях одержання необхідної інформації про соціально-психологічну реальність) в соціальній психології спрямовані на вивчення соціально-психологічних проявів особистості у міжособистісних відносинах, групових процесах та ін. Сукупність наукових методів збирання, оброблення й аналізу соціально-психологічних фактів дає змогу реалізувати цілі та завдання соціально-психологічного дослідження. Основними джерелами інформації про соціально-психологічні явища є параметри реальних вчинків і поведінки особистості й групи, особливості індивідуальної та групової свідомості, характеристики продуктів матеріальної і духовної діяльності учасників комунікативного процесу, ситуації соціальної взаємодії та ін. Отримана у процесі дослідження соціально-психологічна інформація повинна бути якісною, тобто відповідати вимогам надійності (стабільність результатів при повторних експериментах різних дослідників), обґрунтованості (придатність методу досліджувати саме ті якості об'єкта, котрі вивчаються), точності (чутливість використаних методик до вимірювання досліджуваних якостей).

Весь набір методів можна підрозділити на дві великі групи: методи дослідження і методи дії. Останні відносяться до специфічної області соціальної психології, до так званої «психології дії» і будуть розглянуті в розділі про практичні методи в колективі.

Існує і багато інших класифікацій методів соціально-психологічного дослідження. Наприклад, розрізняють три групи методів: 1) методи емпіричного дослідження, 2) методи моделювання, 3) управлінський-виховні методи.

Соціально-психологічне дослідження, послуговуючись як загальною, так і спеціальною методологією, повинно дотримуватися таких принципів — загальних вихідних положень, котрі обумовлюють взаємодію дослідника із соціально-психологічними реаліями світу:

• принцип історизму. Забезпечує вивчення соціально-психологічної реальності з точки зору її виникнення, етапів і механізмів розвитку, становлення та формування, сучасного і майбутнього станів;

• принцип об'єктивності. Означає вивчення об'єктивних закономірностей розвитку соціально-психологічних явищ у сукупності фактів і подій — суперечливих, багатогранних, позитивних, негативних, типових, нетипових; забезпечує взаємозв'язок об'єктивного та суб'єктивного;

• принцип системності. Передбачає виокремлення певної системної властивості, яка об'єднує елементи системи в єдине ціле, систему зв'язків, структуру, враховуючи при цьому зв'язки і відносини із середовищем. Застосування в соціальній психології цього принципу передбачає такий підхід до соціально-психологічних проявів особистості, сфери спілкування та групових процесів, за якого окремі елементи предмета пізнання і дослідження розглядаються як такі, що взаємодіють, взаємозумовлюються, взаємопов'язані, тобто є елементами єдиного цілого;

• принцип розвитку. Налаштовує на дослідження соціально-психологічних явищ в їх становленні та формуванні. Його застосування має особливе значення під час прогнозування механізмів, моделювання структури соціально-психологічної реальності, шляхів оптимізації міжособистісних стосунків, при вивченні соціокультурної, етнопсихологічної програми поведінки індивідів у групі, складових комунікативного потенціалу особистості;

• принцип гуманізму. Є етичним аспектом соціально-психологічного відображення, визнає і характеризує людину, групового суб'єкта діяльності в сфері спілкування та групових процесів як найвищу цінність;

• принцип активності і творчої діяльності. Вказує на активний взаємозв'язок людей у процесі спільної діяльності, обумовлений актом виявлення творчої діяльності кожного;

• принцип зворотного зв'язку у сфері взаємодії та групових процесів. Означає, що соціально-нормативна регуляція може існувати лише тоді, коли партнери отримуватимуть інформацію про ефект міжособистісних відносин, тобто коли відбувається оцінка дій та вчинків співрозмовників.

Ці принципи ґрунтуються на розумінні природи соціально-психологічного відображення як явища соціального за змістом і психічного за формою та способом регуляції.