Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекц¦я ¦ 4.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
20.11.2019
Размер:
141.31 Кб
Скачать

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

ТЕХНІЧНИХ ЗАСОБІВ НАВЧАННЯ.

НЕ 1.4. Телевізійні технічні засоби навчання

План.

1. Значення і загальна характеристика телебачення.

2. Телебачення як засіб навчання.

3. Методика використання телебачення в навчально-виховному у процесі з учнями.

Основна література до теми:

  1. Величко С.П., Царенко О.М Практикум з технічних засобів навчання. – Кіровоград: РВГ ІЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 1999. – 120 с.

  2. Гороль П.К., Гуревич Р.С., Коношевський Л.Л., Шестопалюк О.В. Сучасні інформаційні засоби навчання: Навчальний посібник. – К.: «Освіта України», 2007. – 536 с.

  3. Гороль П.К, Гуревич Р.С., Коношевський Л.Л. Технічні засоби навчання: Питання і відповіді. – Вінниця, 2003. – 138 с.

  4. Гороль П.К., Коношевський Л.Л., Вороліс М.Г. Методика використання технічних засобів навчання в загальноосвітній школі: Навчально-методичний посібник. – Вінниця: ВДПУ ім. М. Коцюбинського, 2000. – 243 с.

  5. Коджаспирова Г.М., Петров К.В. Технические средства обучения и методика их использования: Учеб. пособие. – М.: Академия, 2002. – 256с.

  6. Технічні засоби навчання. Модернізована програма і методичні вказівки по вивченню дисципліни / А. Й. Якимов. – Харків, 2000. – 37с.

Додаткова література до теми:

  1. Абрамова Т.В., Аболіна З.І., Ляшенко Д.І. Навчальне кіно. – К.: Радянська школа, 1965. – 192 с.

  2. Гороль П.К. Навчальне кіно: Посібник для студентів і вчителів. -Вінниця, 1998. – 102 с.

  3. Донбругов Р.М. Телевидение. – К: Высшая школа, 1988. - 314с.

  4. Дрига И.И., Рах Г.И. Технические средства обучения в общеобразовательной школе. – М.: Просвещение, 1985. - 273 с.

  5. Духовна М.М. Технічні засоби навчання. – К: Вища школа, 1982. – 239 с.

  6. Духота Т.Г. Кінопроеція в школі. – К.: Радянська школа, 1983. – 93 с.

  7. Методические указаний к выполнению лабораторных работ по курсу "Вычислительная техника и технические средства обучения" студентам гуманитарных специальностей. – Винница, 1989. – Ч. 2. – 56 с.

  8. Технічні засоби навчання. За ред. В.Я. Лапіса. Лабораторні роботи. – К: Вища школа, 1983. – 95 с.

  9. Чашко Л.В. Екранні та звукові засоби навчання. – К.: Рад. школа, 1976. – 115 с.

Зміст лекції:

1. Значення і загальна характеристика телебачення.

Телебачення або далекобачення - це передача зображень на відстань. Днем народження телебачення вважається 9 травня 1907 року. Винахідниками телебачення є три російських вчених і винахідники: Розінг Б.Л., Столетов О.Г., Попов О.С. Вперше телевізійне мовлення в нашій країні розпочалося в 1931 році. Минуло всього 96 років з часу винаходу телебачення, а сьогодні воно стало частиною нашого життя. Завдяки телебаченню ми маємо можливість оперативно спостерігати за подіями, які відбуваються в будь-якій точці земної кулі, в космічному просторі, на Місяці та планетах Сонячної системи, під землею і під водою, за процесами, які відбуваються в мікро- і макросвіті.

Телебачення стало одним з основних джерел політичної, економічної, соціальної, культурної, наукової, технічної і освітньої інформації. В багатьох випадках воно випереджує друковані засоби масової інформації і в якійсь мірі замінює їх.

І нарешті, телебачення міцно увійшло в загальноосвітню школу. Через систему телебачення учні отримують достовірну об’єктивну інформацію, яка сприяє поліпшенню навчально-виховного процесу.

Загальна характеристика телебачення

Основу телепередачі становлять три фізичні процеси: перетворення оптичного зображення в електричні сигнали; передача електричних сигналів через канали зв'язку; перетворення переданих електричних сигналів в оптичне зображення.

Телебачення ґрунтується на тому, що поверхню кожного предмету можна розглядати як комбінацію дуже великої кількості точок з різною яскравістю, пропорційно якій можна за допомогою фотоелемента дістати електричні сигнали і передати їх на відстань, а в місці прийняття сигналів перетворити їх знову на точки, що світяться з різною яскравістю і відносне розташування яких відповідає розміщенню їх в оригіналі.

Комплекс телевізійних засобів, що забезпечують передачу зображення і звуку від джерела інформації до її одержувача, називають телевізійним трактом. Структурна схема телевізійного тракту показана на рис. 1.31.

Рис. 1.31. Структурна схема телевізійного тракту: 1 - об'єктив; 2 - мікрофон; 3 - передавальна трубка; 4,17 - генератор рядкової розгортки; 5 - підсилювач звуку; 6 - відеопідсилювач; 7,14-генератори кадрової розгортки; 8 - перетворювач каналу; 9 - синхрогенератор; 10 - перетворювач приймача; 11 - селектор синхроімпульсів; 12 - канал звуку; 13 - підсилювач відеосигналу; 15 - гучномовець; 16 - кінескоп.

В нього входять три основних елементи: передавальний пристрій, лінія зв'язку і приймальний пристрій. Як і в передавальному, так і в приймальному пристроях виділяються три канали: канал зображення, канал синхронізації і розгортки, канал звуку. Канал зображення починається з телевізійної передавальної трубки 3, яка здійснює фотоелектричне перетворення. На трубку за допомогою об'єктива 1 проектується зображення, що передається. Сигнал зображення (відеосигнал), що створюється на виході передавальної трубки надходить на відеопідсилювач 6, де він підсилюється і формується для подальшого передавання каналом зв’язку. В приймачі телевізійний сигнал підсилюється в підсилювачі відеосигналу 13 і подається на кінескоп 16, який служить відтворюючим пристроєм.

Інформація про кожний елемент зображення передається послідовно в часі за рахунок розгортки, котра здійснюється на передавальному і приймальному боці генераторами рядкової розгортки 4, 17 і генераторами кадрової розгортки 7, 14, які переміщують електронні промені в передавальній і приймальній трубках по горизонталі уздовж рядків і по вертикалі. Узгодження руху електронних променів досягається застосуванням спеціальних синхронізуючих імпульсів (синхроімпульсів), що виробляються синхрогенератором 9 в передавальному пристрої, для управління роботою всіх генераторів розгортки. Очевидно, що синхронізуючі імпульси повинні бути передані і в приймальний пристрій. З цією метою вони змішуються у відеопідсилювачі з сигналами зображення. Цю суміш, щоб відрізнити від відеосигналу, називають телевізійним сигналом. У приймачі синхронізуючі імпульси відділяються від відеосигналу за допомогою селектора синхроімпульсів 11 і використовуються для управління роботою генераторів рядкової 17 і кадрової 14 розгорток.

У багатьох системах передавання сигналу зображення йде паралельно із звуковим супроводженням. Іноді звук передається окремим каналом зв'язку, але може передаватись і в загальному каналі, як показано на рис. 1.31. У цьому випадку звуковий сигнал з мікрофона 2 після проходження через підсилювач звуку 5 подається на перетворювач каналу 8 і разом з телевізійним сигналом загальним каналом зв'язку надходить в приймач. На виході перетворювача приймача 10 сигнал звуку відділяється від телевізійного сигналу, перетворюється і підсилюється в каналі звуку 12 і подається на гучномовець 15. У більшості випадків безпосередньо передавати телевізійний сигнал лінією зв'язку не можливо, тому його приходиться перетворювати до вигляду, придатному для цієї мети. В приймальному пристрої для відновлення вихідного телевізійного сигналу виконують зворотне перетворення. Лінія зв'язку разом із перетворювачами створюють канал зв'язку. Суть перетворень у перетворювачі каналу і перетворювачі приймача залежить від лінії зв'язку, що використовується, яка може бути кабельною, радіо, оптичною або якоюсь іншою, а також від методу передавання сигналів цією лінією.

В сучасних телевізійних пристроях в якості фотоелектричних перетворювачів переважно використовують передавальні телевізійні трубки. Серед них мають велике поширення видикони і їх модифікації. Будова видикона показана на рис. 1.32.

Рис. 1.32. Будова видикона: 1 - сигнальна пластина; 2 - фоторезистивний шар; 3 - колба; 4 - сітка; 5 - другий анод; 6 - перший анод; 7 - управляючий електрод; 8 - катод; 9 - фокусуюча котушка; 10 - котушки, що відхиляють.

Трубка видикона у вигляді циліндричної колби 3, із якої відкачане повітря. На торцеву внутрішню поверхню колби нанесене провідне напівпрозоре покриття 1, яке називається сигнальною пластиною, а поверх нього - фоторезистивний шар 2, який здатний під дією світла змінювати свою провідність. Сигнальна пластина з нанесеним фоторезистивним шаром створює мішень видикона.

З протилежного боку колби розміщені катод 8, управляючий електрод 7 і перший анод 6, які утворюють разом із другим анодом 5 електронний прожектор трубки, призначений для формування тонкого електронного променя. Другий анод закінчується сіткою 4, котра служить для створення однорідного електричного поля в області мішені. Фокусується електронний промінь на мішені за допомогою довгої фокусуючої котушки 9, яка створює однорідне магнітне поле, силові лінії якого направлені паралельно осі трубки. В такому полі електрони рухаються уздовж магнітних силових ліній, неначе навиваються на них, і попадають у центр мішені. Для переміщення електронного променя по всій поверхні мішені використовують дві пари відхиляючих котушок 10: одну для відхилення променя по горизонталі, іншу по вертикалі. Поля відхиляючих котушок, накладаючись на поле фокусуючої котушки, змінюють форму силових ліній, уздовж яких рухаються електрони, створюючи необхідне зміщення променя (рис. 1.32). На рис. 1.33 зображена еквівалентна схема мішені видикона.

Кожний елемент мішені, умовно визначуваний площею, що перекривається перерізом електронного променя, можна представити як паралельне з'єднання елементарних конденсатора С і фото резистора R. Електронний промінь по черзі оббігає всі елементи мішені і тим самим здійснює почергове підключення (комутацію) елементів мішені до навантаження Rн, яке послідовно увімкнене в коло сигнальної пластини. Під дією електронного променя зі струмом і1 потенціал правої обкладинки кожного елементарного конденсатора С (рис. 1.33.) доводиться до потенціалу катода. Після відходу променя конденсатор починає розряджатися через шунтуючий його фоторезистор R, величина опору, якого залежить від освітленості даної дільниці мішені: чим більше світла, тим менше опір. На освітлених дільницях мішені конденсатор розряджається швидше, ніж на затемнених, тому при черговому циклі комутації для доведення потенціалу мішені до потенціалу катода на світлих ділянках буде потрібно більше електронів, а на темних менше.

Електрони, що використовуються з цією метою, створюють в колі навантаження струм сигналу іс, який пропорційний освітленості даної ділянки мішені. Спад напруги Uс на резисторі Rн, викликаний цим струмом, утворює сигнал зображення. Невикористані електрони, що створюють струм і2, повертаються назад уздовж силових ліній магнітного поля і поглинаються першим анодом 6. розподіл зарядів елементарних конденсаторів на поверхні мішені називають потенціальним рельєфом. Він адекватний розподілу освітленості у зображенні. Поряд з видиконом широко застосовуються: плюмбикон, глетикон, секон та інші, котрі різняться від розглянутої конструкції структурою мішені, яка забезпечує більш високу якість перетворення світло - сигнал.

Будова телевізора. Телевізор складається з таких блоків (рис. 1.34): 1. Приймач. 2. Звуковий супровід. 3. Відеопідсилювач. 4. Синхронізатор. 5. Кадрова розгортка. 6. Рядкова розгортка. 7. Кінескоп. 8. Випрямляч низьковольтний. 9. Випрямляч високовольтний. 10. Гучномовець.

Сьогодні телевізор є майже в кожнім будинку. Ми без особливих труднощів освоїли керування ним і знаємо: одна кнопка потрібна, щоб перемикати програми, за допомогою інших роблять настроювання, третьою регулюють гучність звуку. А що знаходиться усередині? Як виникає з радіохвиль зображення на екрані?

За своєю будовою телевізор (від грецького слова (tеlе - удалину, далеко і латинського vіsо - дивлюся) набагато складніший від будь-якого радіоприймача: адже одночасно зі звуковим супроводом він приймає і сигнали зображення. Радіохвилі, що несуть «зашифровані» зображення і звук, збуджують у приймальній телевізійній антені високочастотні електричні коливання, які за допомогою кабелю попадають у телевізор.

Багато телевізійних центрів ведуть передачі декількох програм одночасно. Для вибору тієї або іншої програми в телевізорі мається блок настроювання (перемикач телевізійних каналів), що зв'язаний з високочастотним підсилювачем.

Оскільки сигнали зображення і звуку передаються на різних, що відрізняються одна від одної частотах, то після підсилення їхні високочастотні коливання розділяються і йдуть далі по окремих каналах. Коливання, що несуть сигнали звукового супроводу, попадають у звуковий блок. Тут вони перетворюються детектором звуку в коливання звукової частоти, які через підсилювач низької частоти приходять до динамічної головки гучномовця.

В блоці зображення детектор виділяє з високочастотних коливань відеосигнали. Через відеопідсилювач ці сигнали попадають на керуючий електрод кінескопа і, змінюючи інтенсивність електронного променя, відтворюють на його екрані зображення.

Переміщення електронного променя по рядках і кадрах кіне­скопа (розгорнення зображення) відбувається за рахунок струмів особливої пилкоподібної форми, що проходять через обмотки рядкових і кадрових котушок системи кінескопа, що відхиляє. Від звичайного змінного струму пилкоподібний струм відрізняється тим, що його сила падає значно швидше, ніж зростає. Якщо зобразити його графік, то вийде рисунок, що нагадує зуби пилки. Пилкоподібний струм виробляють генератори рядків і кадрів, що входять до складу блоку розгортки зображення. Свій рух електронний промінь починає з верхнього лівого кута екрана. Спочатку прокреслюється перший рядок. Дійшовши до його кінця, промінь швидко повертається назад і при цьому зміщується трохи нижче. Потім він знову проходить той самий шлях, але вже по другому рядку. Так рядок за рядком він оббігає весь екран кінескопа. І лише з нижнього правого кута промінь, що прокреслив 625 рядків, знову повертається у вихідне положення.

Однак змусити промінь тільки рухатися по екрані ліворуч, праворуч і зверху від нього - ще недостатньо для одержання правильного зображення. Необхідно також забезпечити синхронність (погодженість у часі) руху електронного променя кінескопа з рухом променя передавальної телевізійної трубки. В блоці зображення телевізора прийняті синхронізуючі імпульси виділяються з відеосигналу і направляються в блок розгортки для керування роботою генераторів рядків і кадрів.

Кольоровий телевізор складніший від чорно-білого. Він має спеціальний пристрій, що розділяє прийняту суміш кольорових відеосигналів на 3 групи сигналів, що відповідають червоному, зеленому і синьому кольорові. Ці сигнали подаються до кольорового кінескопа і створюють на його екрані багатокольорове зображення.

Чим відрізняється кольоровий телевізор від чорно-білого? Чи набагато він складніший? Звернемося до структурної схеми, що зображена на рис. 1.35. Вузли, виділені фарбуванням, - радіочастотний блок, що поєднує усі високочастотні ланцюги, відеодетектор, підсилювач відеосигналу, блок розгортки, канал звуку - характерні і для чорно-білого телевізора, а вузли незафарбовані - блок кольоровості, пристрій, що відтворює зображення, блок зведення, лінія затримки - є специфічними для кольорового телевізора.

Відтворюючий пристрій кольорового телевізора представляє собою спеціальну трубку - кольоровий кінескоп. Застосовують пристрої із трьома кінескопами: з червоним, зеленим і синім світіннями. У кожному кінескопі відтворюється відповідне кольоророздільне зображення, а потім три зображення сполучаються на загальному екрані. Для точного сполучення кольоророзділених зображень застосовують блок зведення, що виробляє спеціальні сигнали.

Кількість і форма цих сигналів залежать від застосовуваного відтворюючого пристрою, наприклад, у пристрої з трьома кінескопами необхідно роздільно регулювати розміри, положення і форму кадру, а також лінійність розгорнення в кожнім кінескопі. Найбільш специфічний вузол кольорового телевізора - блок кольоровості. Функція цього блоку у всіх системах телебачення однакова: виділення сигналу кольоровості з повного телевізійного сигналу і його декодування. Однак структура блоку в різних системах відрізняється, оскільки розрізняються способи кодування кольорових сигналів.

Настроювання телевізора

Телевізор настроюють за допомогою універсальної електронної випробувальної таблиці (рис. 1.36). При правильному настроюванні всі круги, квадрати і прямокутники повинні мати правильну геометричну форму.

При настроюванні кольоровості всі 8 кольорів, розташованих в 6-7 і 14-15 горизонталях, повинні відповідати нормальним природним кольорам.

Чіткість зображення визначають по лініях в кругах по кутках таблиці і в центральному кругові, біля яких стоять числа 300,400, 500, 600 або 3,4,5,6. Чіткість визначають по вертикалі і горизонталі. Число, на рівні якого лінії розпочинають зливатись у суцільний клин, і дає оцінку чіткості в кількості ліній.

Контрастність зображення перевіряють за вертикальними і горизонтальними градаційними смугами, які складаються з десяти ділянок яскравості в смугах білого, через сірий, темно-чорний до чорного, пронумерованих від 1 до 10. Контрастність вважається нормальною, якщо з віддалі 2-3 метри видно окремо 6-8 поруч розташованих ділянок яскравості.

Якість черезрядкової розгортки визначається за допомогою похилих прямих ліній таблиці, які знаходяться угорі справа і зліва. Якщо ці лінії мають вигляд пилки із зубцями, то зображення потрібно вважати неякісним.

Відеомагнітофон - це спеціальний пристрій для запису і відтворення на відеомагнітну стрічку зображень і звукового супроводу. Запис можна проводити з телевізора, відеокамери та з іншого відеомагнітофона.

Ідея відеозапису вперше була висловлена і конструктивно оформлена в 1956 році американською фірмою АМРЕХ. У назву увійшли перші літери імені, по батькові та прізвища керівника фірми Олександра Михайловича Понякова, а також початок [ Ехсеllеnt - чудовий. З часом конструктивне оформлення магнітного відеозапису змінювалося, проте основні принципи, запропоновані АМРЕХ, збереглися. Варто відмітити, що сучасний відеомагнітофон, який зайняв своє місце в ряді інших побутових електронних пристроїв, при своїй доступності і поширені досить складний агрегат. Його виготовлення пов'язане з виконанням високоточних операцій, які під силу лише високорозвинутій промисловості.

Відеомагаітофон (рис. 1.37) за своєю будовою, принципом запису і відтворення сигналу подібний до звичайного звукового магнітофона. Проте, він відрізняються тим, що дає змогу, крім звукового сигналу, записувати і відтворювати сигнал зображення.

Схема запису і відтворення сигналів на. відеомагнітофоні вміщена на рис. 1.38 і рис. 1.39. Магнітна стрічка обгинає стираючу головку, барабан з парою відеоголовок, нерухомі головки запису і відтворення звуку і сигналів управління, проходить між тонвалом і притискним роликом. Барабан з відеоголовками і тонвал постійно обертаються, а ролик притискує стрічку до тонвалу тільки під час роботи, здійснюючи її протяжку. В режимах STILL FRАМЕ, РАUSЕ і STANDBY ("стоп-кадр", "пауза" і «готовність») притискний ролик відведено, і дільниця стрічки, що обгинає барабан, треться об його поверхню, сильно зношуючись.

Відеострічка проходить головку стирання набагато раніше блока відеоголовок. Відеосигнал записується на відеострічці у вигляді похилих рядків (рис. 1.39), а щілина стираючої головки перпендикулярна довжині стрічки. Із-за цього під час запису відеовставки перед основним зображенням початкові рядки старого запису стираються не по всій довжині, і на екрані з'являється спотворене зображення, відтворене з його обривків.

Що стосується відеокасет, то їх нинішня найбільш поширена конструкція (VHS - Videо Ноmе Sуstеm) запропонована японською фірмою Jараn Vutoz Соmраnу (JVС). Відеокасета цієї системи складається з корпусу з прозорими вікнами для контролю за стрічкою, двох - подаючої і приймальної - котушок і кришки. Окрім того, наявні направляючі ролики для стрічки, притискна пружина, стопорний важіль для гальмування котушок, пластина для блокування запису та інші дрібні деталі.

Рис. 1.41. Магнітна стрічка під час руху по направляючій блоку головок, що обертаються зміщується униз. Щоб компенсувати це зміщення і розмістити котушки в касеті на одному рівні, блок встановлено на основі стрічкопротяжного механізму з невеликим нахилом. Кут нахилу осі блоку головок, що обертаються розрахований так, щоб точка виходу магнітної стрічки з його гвинтової направ­ляючої виявилась дещо вище, ніж точка входу.

Якщо потрібно запобігти від випадкового стирання запису, пластину блокування запису виламують. Таку касету можна запустити на запис, якщо проламане місце заклеїти скотчем.

Корпус касети виготовляють з високою точністю, використовуючи для зменшення тертя спеціальні прокладки, щоб забезпечити високу рівномірність швидкості протягування відеострічки.

Конструктивно всі касети для VHS-відеомагнітофонів виконані за принципом (рис. 1.42): магнітна стрічка, яка намотана на котушки, розміщена в корпусі з прозорими вікнами для контролю за її поведінкою. Сам корпус складається з двох половинок, які з'єднані між собою п'ятьма або шістьма гвинтами, і відкидної кришки, яка захищає відеострічку від випадкових пошкоджень і не дозволяє її власнику подивитися і торкатися до неї. Робити це категорично не рекомендується.

Відеострічка виходить із корпусу касети і повертається в нього, опираючись на так звані обвідні ролики. Поряд з лівим роликом (якщо тримати касету вікнами угору, захисною кришкою "від себе") встановлено плоску пружну пластину, яка притискує магнітну стрічку до ролика. Вона пригальмовує стрічку надаючи їй необхідний натяг, створює хороший контакт з магнітними головками і забезпечує щільне намотування стрічки на котушки. Сама "товста" стрічка для побутової відеотехніки має товщину 20 мікронів (третину людської волосини!), а стрічкопротяжний механізм відрегульований настільки витончено, що непрофесіоналу самостійно займатися його даванням протипоказано.

Помістимо касету в приймальне віконце відеомагнітофона. Увійшовши у віконце, касета попадає на приймач, який опускається униз, одночасно як би насаджує донні гнізда котушок касети на штоки двигунів відеомагнітофона (рис. 1.43). Лівий призначений для натягування магнітної стрічки, правий - забезпечує її поступальний рух.

Після того, як касета опустилась униз і сіла на штоки, особливий штифт піднімає задню бокову кришку коробки, відкриваючи тим самим доступ до відеострічки, яку захоплюють рухомі направляючі штирі і просувають таким чином, щоб стрічка стала стикатися зі стираючими і звуковими головками і обгинала барабан з відеоголовками. Шум, клацання, перемикання, що супроводжують ці операції, чути, коли касета увійшла в приймальне вікно.

Припустимо, що після установки касети натиснута кнопка "Запис". У цьому випадку відеострічка почне рухатися зліва на право, відбудеться запис звуку і управляючого сигналу, розпочнуть обертатися відеоголовки, які будуть наносити на стрічку похилі магнітні відеодоріжки.

Щоб відтворити запис, стрічку перемотують на ліву котушку, при відтворенні стрічка переміщується на праву котушку, при цьому звукові та відеоголовки зчитують магнітні відбитки звуку і зображення і посилають їх на екран телевізора і в гучномовець.

При натисканні кнопки "Пауза" притискний ролик "вимикається", стрічка перестає стикатися з головками і зупиняється, хоч самі головки продовжують обертатися. Відсутні зображення і звук. Якщо йде запис, то під час паузи розривів зображення на відеострічці не виникає. Більш складним є режим "стоп-кадру", коли відеострічка. не рухається і відсутній звук, а відеоголовка, прямує по одній доріжці, де записано напівкадр, подає на екран телевізора нерухоме зображення. При натисканні кнопки "Стоп" відеострічка і всі головки зупиняються, але стрічка продовжує стикатися з головками. Якщо йде запис, то під час команди "Стоп" у відеомагнітофонах простих і дешевих систем на стрічці виникає розрив - пусте місце, чого не виникає при використанні складних і дорогих апаратів. Під час команди "Викид" рухомі штарі повертають стрічку у вихідне положення, касетоприймач йде угору, і касета виштовхується із приймального вікна.

Будова магнітної відеострічки (рис. 1.44)

Верхній магнітний, або робочий шар товщиною 4,5 мікрометра складається із магнітних частинок (голок) з пластифікаторами і затверджувачами. Проміжний шар товщиною 0,3 мкм забезпечує необхідне зчеплення (адгезію) робочого шару з основою. Основа – найбільш «товста» частина відеострічки складає 13,5 мкм представляє собою лавсанову стрічку, вона сприймає механічні навантаження. Нижній, так званий зворотний шар (0,7 мкм), призначений для зняття електростатичного заряду, який виникає при стиканні відеострічки з механічними деталями, що обертаються, а також для попередження злипання витків магнітної стрічки. Цей шар більш шорсткий у порівняні з дуже гладенькою поверхнею робочого шару і основи.

Відеосигнали займають діапазон частот від 50 до 6000000 Герц, тобто в 300 разів ширший, ніж звуковий. Тому відеомагнітофон значно складніший від звукового.

Відеодиск - це круг з поліхлорвінілової плівки діаметром 30 см і товщиною 150 мкм, на якому оптичним способом записується відеоінформація. В процесі запису лазерний промінь випалює в матриці (металевому покритті, нанесеному на скляний диск, який обертається) послідовність заглибин, довжина і віддаль між якими змінюється в залежності від частоти сигналу, який постійно змінюється.

Відтворення (зчитування) інформації відбувається за допомогою лазерного променю, що забезпечує довготривалий термін служби відеодиска.

Оптичне зчитування дає змогу отримати ряд позитивних ефектів, а саме: прискорене або сповільнене відтворення зображення, стоп-кадр; щільність запису на оптичний диск в декілька разів перевищує щільність запису на магнітну стрічку.

Відеопрогравач - це пристрій, на якому здійснюється відтворення інформації з відеодиску. В 1989 році в СРСР було випущено лазерний програвач «Амфітон-201», на відеодиску якого можна розмістити сто тисяч слайдів.

Відеопрогравач складається з таких основних частин:

1. Пристрій для встановлення і викиду відеодиска.

2. Пристрій для обертання відеодиска.

3. Лазерний пристрій для відтворення зображення.

4. Лазерний пристрій для відтворення звуку.

З'явились пристрої з багатократним записом на відеодиск. Носіями інформації служать матеріали, яким властива магнітно-оптична пам'ять.

Запис проводиться одночасною дією на робочий шар магніт­ним полем і лазерним променем. Запис нової інформації і стирання старої відбувається одночасно за допомогою двох напів­провідникових лазерів.

Перші пристрої на DVD-диск1 з'явились декілька років назад і коштували дуже дорого. Недешево коштували й диски, тому використовувалась ця техніка в основному із професійною метою.

DVD записуючі апарати для приватного застосування були об'явлені буквально на початку нового тисячоліття. В продажу вони з'явились зовсім недавно.

На початку 90-х років XX ст. ряд провідних фірм зайнялися розробкою оптичних дисків з великим порівняно із СD об'ємом пам'яті. В результаті створення об'єднаного консорціуму, в який увійшли такі компанії, як Соні, Філіпс, Тошіба, Хітачі та інші, "народився" формат DVD. Спочатку ця абревіатура розшифровувалась як (цифровий відеодиск), однак її швидко замінима більш логічна розшифровка (цифровий універсальний диск).

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]