Екстремальна прикладна соціальна психологія

Сьогодні у світі існує багато ситуацій, які ми називаємо екстремальними. Нині в Україні практично всі сфери знаходяться в екстремальному стані. Тому і виникла не­обхідність створення екстремальної соціальної психології як самостійної галузі.

Екстремальні ситуації вимагають специфікації соціально-психологічної діагнос­тики, психотехніки впливу і проведення консультування, тобто всіх основних напрям­ків професійної діяльності практичних психологів.

Звичайно, що така діагностика матиме свою специфіку.

В екстремальних умовах неможливо створити програму діагностики. Дії прак­тичного психолога визначаються планом на випадок надзвичайних обставин. Методи та методики в цих умовах взагалі не можливо застосувати, за винятком відео зйомки, аналізу соціальної симптоматики, ретроспективного підходу. Інколи самі екстремаль­ні ситуації виконують діагностуючу роль. У цих умовах особистість «оголюється». Потрібно лише це все зафіксувати.

В ЕС працюють не психотерапія та тренінги, а методи спеціальних операцій контр пропагандистського характеру. Саме вони застосовуються під час бойових дій, у боротьбі зі злочинністю. Допускається тут і «шокова терапія».

Велике значення в екстремальних ситуаціях має:

• спеціальна психологічна допомога,

• реабілітаційна робота,

• соціальна допомога біженцям із «гарячих точок» з метою адаптації,

• соціальна допомога учасникам бойових дій, отримавши той чи інший синдром,

• спеціальні міри по підтримці морально-психологічного духу населення і спеціальних підрозділів в умовах бойових дій, терористичних актів, а також у прифронтовій смузі.

Усе залежить від цілей соціально-психологічного впливу в екстремальних ситуаціях: в одних випадках треба підтримати людину, в інших – присікти, н-д, паніку, слухи; провести переговори, шокувати противника, надати допомогу в адаптації до нової культури...

Причини виникнення екстремальних ситуацій:

– за джерелом походження:

1. природні (лісові пожежі, повені, землетруси, селі, урагани, снігові заноси, цунамі, засуха, екологічні біди);

2. техногенні (аварії, катастрофи);

3. епідеміологічні (епідемії, спалахи інфекційних хвороб);

4. соціальні (тероризм, захоплення заручників, соціальні конфлікти (страйки), громадянська непокора, громадянська війна).

Ці ЕС можуть накладатись одна на одну і проявлятись у різноманітних формах соціальної напруги.

Форми появу соціальної напруги та типи реагування на її виникнення:

1. певні соціально-демографічні процеси (народжуваність, смертність, тривалість життя);

2. кримінальні наслідки;

3. психологічні настрої: тривога, масове незадоволення чи депресія, паніка, агресія чи надія на чудо;

4. недовіра до влади, її представників;

5. поведінковий аспект.

Виділяють три рівні розвитку соціальної напруги:

• низький – такий, що практично не впливає на суспільну стабільність і безпеку;

• середній – такий, що помітно впливає на життєдіяльність суспільства;

• високий – такий, що дезорганізує функціонування соціальних інститутів та спільностей.

Небезпека висуває особливі вимоги до особистості практичного психолога, його професійної діяльності і готовності. Практичний психолог повинен бути адапто­ва­ним до ЕС, володіти стресостійкістю і соціально-психологічною компетентністю.

ЕС, які виникли внаслідок дії природних, техногенних та епідеміологічних факторів, породжують такі явища як паніка, чутки, посттравматичний синдром.

Паніка – реакція масового страху. У своєму розвитку вона проходить кілька стадій. Практичний психолог повинен вміти у випадку необхідності дати рекомендації щодо її припинення.

Посттравматичний синдром – виникає як у період ЕС, так і після їх закінчення. Н-д, після землетрусу у Вірменії 86% обстежених, котрі пережили землетрус, перші 5-10 днів знаходились у стані загальмованості, з трудом осмислювали те, що відбувалось; 36% з тих, хто втратив близьких родичів, втратили пам’ять на події перших кількох днів після землетрусу.

Психологічні реакції на ЕС різноманітні. Виділяють кілька типів стресових реакцій: від дистресових станів і навіть психологічних розладів до стану мобілізованості.

Психологічну допомогу потерпілим в ЕС у першу чергу повинні вміти надавати психологи, які працюють в МНС, МО, МВД, охороні здоров’я.

Головні принципи надання допомоги:

• невідкладність (допомога потерпілому повинна бути надана якнайшвидше: чим більше часу пройде з часу травматизації, тим більшою є ймовірність виникнення хронічних розладів: алкоголізм, наркотичні засоби...),

• наближеність до місця подій (тобто надання допомоги без зміни обс­­тавин та соціального оточення, мінімізації негативних наслідків «госпіталізму»),

• очікування відновлення нормального стану (з особою, яка перенесла стресову ситуацію, слід поводитись не як з пацієнтом, а як з нормальною людиною. Необхідно підтримати впевненість в швидкому поверненні нормального стану),

• єдність і простота психологічного впливу (єдність полягає в тому, що джерелом психологічного впливу повинна виступати або одна особа, або уніфікована процедура звернення ).

Психологічний вплив спрямований на те, щоб відвести потерпілого від джерела травматизації, забезпечити безпечне оточення і можливість бути вислуханим.

Для зняття посттравматичного стресу проводяться психолого-реабілітаційні курси – надається психологічна і соціальна допомога (психодіагностика, консультування, психотерапія, дібріфінги).

Дібріфінг – метод роботи з груповою психічною травмою (Дж.Мітчел). Мета дібріфінгу – зведення до мінімуму наслідків патогенного джерела на групу шляхом організованого обговорення події, яка відбулась.

При цьому використовують: групові методики, санаторно-курортне лікування, відновлення у спеціальних центрах. Така допомога надається не лише потерпілому, але і його сім’ї, близьким родичам...

Сьогодні все частіше і частіше трапляються ЕС, пов’язані з тероризмом, страйками, захопленням за­ручників, масовими безпорядками, громадянськими формами протесту та непокори (соціального похо­дже­н­ня). Важливу роль в урегулюванні соціальних конфліктів, звільнення заручників можуть зіграти практичні со­ціальні психологи. Їх соціально-психологічна компетентність дозволяє грамотно проводити переговори; пра­вильно скласти звернення до натовпу; використовувати спеціальні заходи контрпропагандистського ха­рактеру в умовах бойових дій, інформаційної боротьби, психологічного протиборства.

Переговори мають різну мету: врегулювання трудових конфліктів, звільнення заручників...

Сьогодні створено чималу кількість підручників щодо етапів, техніки проведення переговорів (Н.В.Грішина, М.М.Лебедєва...).

Доволі непросте завдання представляє собою звернення до натовпу і психологічний вплив на учасників масових безпорядків.

Психологічний вплив з метою попередження і припинення масових ексцесів розпадається на кілька етапів.

Спочатку вплив спрямований на попередження переростання соціальної напруги в ексцесі; стримування ЕС шляхом звернення до громадян, ведення з ними переговорів, організації спеціальних заходів.

В основі більшості ЕС лежать соціальна напруга та конфлікти. Тому практичний соціальний психолог повинен бути готовим до участі у врегулюванні соціальних конфліктів, опираючись на спеціальну теорію: вміти прогнозувати соціальні конфлікти, займатись картографією соціальних конфліктів, аналізувати їх причини, знати практики їх вирішення.

Н-д, виникнення міжнаціональних конфліктів з застосуванням зброї: можна спровокувати ситуації і при­звести до ескалації конфлікту шляхом дезінформації, запуску чуток. Тому особлива відповідальність лягає на ЗМІ в умовах не тільки надзвичайного стану, але і соціальної напруги. Тут особливо гостро постає питання про об’єктивну інформацію і коректність подачі матеріалу. І тут особлива роль відведена практичним психологам.

Екстремальна соціальна психологія пов’язана не лише з практикою, але і зі спілкуванням, професійною підготовкою спеціалістів.

Головна мета екстремальної прикладної соціальної психології як навчальної дисципліни – формування безпечної поведінки особистості та груп (тут підґрунтям є курси «Безпека життєдіяльності» та «Безпека людини»). Слід здійснювати спеціальну підготовку спеціалістів по діях в ЕС, по формуванню у них стресостійкості та інших якостей.

Одним із екстремальних факторів в умовах соціальної напруги і конфліктів є проблема адаптації «біженців» із «гарячих точок», переселенців, емігрантів і взагалі між культурної взаємодії.

Процес пристосування до нового культурного середовища часто супроводжу­ється невротичними та психосоматичними розладами, девіантними і делінквентними стосунками, «культурним шоком», «культурною стомлюваністю», «шоком переходу».

Процес адаптації до нової культури включає 3 основні етапи:

І – характеризується ентузіазмом і припіднятим настроєм;

ІІ – фрустрацією, депресією і почуттям збентеження;

ІІІ – попередній стан переходить у почуття впевненості і задоволення (Т.Г.Стефаненко)

Міра конфліктності та тривалості адаптації до нової культури залежить від соціально-психологічних характеристик переселенців та особливостей своєї і чужої культур.

С.Боккер описав 4 варіанти адаптації до нової культури з врахуванням наслідків міжкультурної взаємодії:

1) геноцид – знищення проти стоячої групи;

2) асиміляція – поступове добровільне чи примусове прийняття традицій до повної ідентифікації з іншою ментальністю;

3) сегрегація – курс на роздільний розвиток групи;

4) інтеграція – збереження групами своєї культурної ідентичності при об’єднанні у єдине співтовариство.

Виходячи з цього, виділяють наступні типології переселенців:

1. «перебіжчики», які відкидають власну культуру;

2. «шовіністи» – не визнають чужої культури;

3. «маргінали» – коливаються між двома культурами;

4. «посередники» – синтезують обидві культури.

Сьогодні існує багато програм, які сприяють адаптації до нової культури: просвіта, орієнтування, інструктаж, тренінг і «культурний асимілятор».

Мета просвіти – набуття знань про культуру, етнічну спільноту...

Міжкультурний тренінг вирішує два головних завдання:

• знайомство з між культурними відмінностями;

• підвищення соціально-псхологічної компетентності у сфері культурних відмінностей.

Мета «культурного асимілятора» – навчити людину бачити ситуації з точки зору членів чужої групи, розуміти їх картини світу. Даний метод пропонують називати технікою між культурної сенситивності.

«Культурні асимілятори» складаються із описів ситуацій (від 37 до 100), в яких взаємодіють персонажі із 2-х культур, а також представлені 4 інтерпретації поведінки персонажів кожної ситуації.

Проблема міжкультурної взаємодії не зводиться до аккультурації (культурним змінам). Реально вона існує у вигляді ускладнень у міжнаціональних стосунках. Культурні відмінності між етнічними спільнотами нерідко призводять до конфліктів. При цьому міжнаціональні конфлікти мають не тільки соціально-психологічну природу, але багато в чому пояснюються економічними і політичними причинами. Тому їх вирішення пов’язане з державним устроєм країни, забезпеченням національної безпеки всіх громадян країни незалежно від їх культурної та релігійної приналежності.