Література

1. Андреева Г.М., Аксёнова Е.Я. Социальной психология. Практикум. – М.: АспектПресс, 2006. – 480с.

2. Введение в практическую социальную психологию / Под ред. Жукова Ю.М. – М., 1996. – 373с.

3. Гунаре М. Пракикум по социальной психологии. – Рига: Балтийский Русский Институт, 2000.

4. Квинн В. Прикладная психология. – Спб.: Питер, 2000. – 560с.

5. Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. – СПб.: Питер, 2001. – 528с.

6. Социальная психология: Учеб.пособие для студ.высш.учеб.заведений / Под ред. А.Н.Сухова, А.А.Деркача. – М.: Изд.центр «Академия», 2002. – 600с.

1. Поняття прикладної соціальної психології. Структура та рівні застосування прикладної соціальної психології

З розвитком суспільства, з переходом цивілізації в постіндустріальну, інформаційну епоху, база, якою володіє соціальна психологія, стає усе більше затребуваною у різних галу­зях соціальної практики: політиці, економіці, сфері виховання та навчання, медицині, юрис­пруденції та ін.

Ще у к. ХІХ та поч. ХХ ст. були розкриті і пізнані можливості використання соціаль­ної психології на практиці. Спершу соціально-психологічні дослідження почали використо­вувати на Заході особливо у рекламній справі, у колишньому СРСР – тільки у 60-х рр. ХХ ст. (дослідження соціально-психологічних чинників праці; впровадження рекомендацій психологів у практику; адаптація новачків на підприємстві; ставлення персоналу до нововведень, взаємостосунків у виробничих групах; дослідження групової ефективності; стилю керівництва; розв’язання соціальних проблем…)

Результати цих досліджень збагачували і соціально-психологічну теорію.

Прикладна соціальна психологія – складова частина соціальної психології, яка реа­лізується і як практика, і як теорія, вона представлена у вигляді навчальних підрозділів, дис­циплін та посібників.

Соціальну практику здійснюють практичні соціальні психологи чи соціальні праців­ники. Часто їх діяльність носить спільний характер. Академічні працівники (викладачі вузів, наукові співробітники) також займаються соціальною практи­кою поряд з виконанням своїх обов’язків у вузі чи в науково-дослідному інституті, лабораторії.

Вітчизняна прикладна психологія починалася з конкретних соціально-психологічних досліджень: з вивчення гро­мад­ської думки, малих груп, стратифікації суспільства. Тому спо­чатку прикладна соціальна психологія, по суті, зводилась до ді­агностики (Г.М.Андреєва, В.А.Ядов, Є.С.Кузьмін та ін.). Ці роботи служили керівництвом для проведення фундамента­льних соціально-психологічних досліджень, а не для організації професійної діяльності прак­тичних соціальних психологів, чия ро­бота з багатьох параметрів відрізняється від роботи академічних наукових співробітників.

Розвиток вітчизняного соціально-психологічного консультування пов’язаний з про­мислово-кадровим аудитом та сімейним консультуванням. Сьогодні бурхливо розвивається організаційне консультування.

Напрямом прикладної соціальної психології, який розвивався найбільш бурхливо, був соціально-психологічний вплив. Цьому є виправдання. Оскільки, саме у наданні психоло­гічної допомоги, у зміні тих чи інших параметрів особистості і полягає смисл діяльності пра­ктичного соціального психолога. Звідси інтерес до соціально-психологічних технологій, ме­то­дик проведення тренінгів, формування іміджу, вирішення конфліктів, створення соціальної організації.

Але не дивлячись на зовнішнє благополуччя, саме ця область прикладної соціальної психології переживає кризу.

Причини:

• використання психологами не тільки науково апробованих у світовій практиці психотехнологій, але й сумнівних елементів окультної науки (н-д, книга Г.В.Щокіна «Візуальна психодіагностика: пізнання людей за їх зовнішністю та поведінкою», Київ, 1995, в якій поряд з нетривіальними методиками опису­ються прийоми, які ґрунтуються на відвертій містиці і не мають нічого спіль­ного з наукою…);

• низький рівень компетентності практичних соціальних психологів, їх непрофе­сіоналізм, а часом і недбалість;

• ангажованість «прикладників»;

• недотримання професійної етики;

• відсутність у діяльності практикуючих психологів чіткої правової регламента­ції, досвіду та наукової обґрунтованості, а також ліцензування зі сторони екс­пертних рад;

• слабке наукове та методичне забезпечення і організація роботи;

• діяльність так званих громадських практичних соціальних психологів, які от­римують соціально-психологічну підготовку на прискорених курсах. Їх діяль­ність ґрунтується на життєвій психології, буттєвих уявленнях, на так званих імпліцитних теоріях особистості і т.д.

Заходи по подоланню кризи: створення інститутів практичних соціальних психологів, факультетів по підго­товці соціа­льних працівників; створення поряд з державними низки незалежних недержавних центрів по орг­консультуванню, вивченню гро­мадської думки, конфліктології, різних асоціа­цій практичних соціальних психологів; ширше ознайомлення студентів з етичним ко­дексом психолога, Положеннями про експертні ради по ліцензуванню діяль­ності практичних психологів; розробка Положення про психологічну службу в ряді відомств; видання методичної літератури; розробка теоретичних основ прикладної соціальної пси­хології.

На відміну від академічних працівників, які спеціалізуються на дослідженні одної проблеми, практичні соціальні пси­хологи виконують різні ролі, виступаючи і як діагности, і як консультанти, і як психотехнологи. Зустрічаються, звичайно, і спеціалісти, які займаються тільки вивченням громадської думки чи врегулюванням конфліктів, чи формуванням іміджу. Але частіше в основі діяльності «прикладників» лежить не сувора спеціалізація, а змішуван­ня різних наукових шкіл та орієн­тацій.

У нас вузи і кафедри прикладної соціальної психології існують порівняно недавно, на відміну від, наприклад, США, де вона займає давно стійкі позиції в системі освітніх закладів.

Вітчизняна прикладна соціальна психологія отримала статус самостійної навчальної дисципліни порівняно недавно, однак уже є чимало наукової літератури з цієї проблеми.

Ефективність прикладної соціальної психології залежить від стану загальної та част­кової соціально-психологічної теорії. Між ними існує прямий та зворотний зв’язок.

У якості теорій прикладної соціальної психології виступають чимало наукових орієн­тацій та їх застосування у різних сферах:

- у сфері політики – політична психологія;

- в області національних відносин – етнічна психологія;

- в межах організацій – організаційна психологія;

- в рамках економіки – економічна психологія…

На жаль, і зарубіжна, і вітчизняна соціально-психологічна теорія знаходиться в кризі, однак причини цієї кризи у них різні.

Більшість західних дослідників вважають апогеєм кризу 70-х рр., оцінюючи подаль­ший розвиток дисципліни як посткризовий:

• к. 60-х – поч. 70-х рр. – констатація теоретичного неблагополуччя дисципліни, спроби її косметичного ремонту. У цей період провідне положення зберігає американська соціальна психологія, але разом з тим, вона стає об’єктом критики зі сторони західноєвропейської нау­ки, яка набуває сили і таким чином стверджує право на створення альтернативних моделей соціально-психологічного знання;

• 70-ті рр. – усвідомлення нової ситуації в соціальній психології як спроби «зміни парадиг­ми», пошуки несцієнтистських концептуальних рамок для опису та пояснення соціально-психологічних явищ; у Західній Європі виникають свої центри соціально-психологічних до­сліджень (Женева, Париж, Брістоль), які не тільки поклали кінець безроздільному пануванню американських зразків, але й вперше за післявоєнні роки склали їм серйозну конкуренцію. Однак, не дивлячись, що теоретичні ідеї були новими, дослідження, які проводилися для пе­ревірки цих ідей, залишалися цілком традиційними; звичайно, це не були ті нові парадигми, про які говорили соціальні психологи в роки кризи;

• 80-ті – поч. 90-х рр. – посткризовий розвиток соціальної психології, активізація наукових контактів між американськими та європейськими спеціалістами, співіснування кількох тео­ретичних орієнтацій.

Ускладнив стан соціально-психологічної теорії і її пограничний характер. Виникнув­ши на стику соціології та психології, західна соціальна психологія насправді має два обличчя – соціологічне та психологічне. І хоча серед її засновників були як знамениті психологи (Ле­бон, Фрейд, Олпорт), так і класики соціологічної думки (Дюркгейм, Мід, Кулі, Гофман), со­ціально-психологічна наука найчастіше розглядається у руслі психологічного, а не соціоло­гічного знання.

Проблеми вітчизняної соціально-психологічної теорії пов’язані з іншими обстави­нами: відсутністю, по суті, методології (принципи про класовий підхід, єдності діяльності та свідомості, зовнішній детермінації не працювали і не можуть працювати); заідеологізованістю в минулому; монополізмом ряду наукових шкіл; відсутність наукового плюралізму; аналіз соціально-психологічних явищ тільки на рівні свідомості, виключаючи з їх приро­ди пласти колективного несвідомого.

Власне криза вітчизняної теорії пов’язана з відсутністю теорії як такої. Теорія не до кінця виконує свою місію по науковому обслуговуванню прикладників з числа соціальних психологів.

Криза вітчизняної соціально-психологічної теорії не могла не позначитись на діяльно­сті практичних соціальних психологів.

Так, некритичне використання західних методи приводить до необ’єктивності даних, особливо на етапі їх інтерпретації. Помилки виникають із-за концептуальної, екологічної не­валідності західних методик.

Вихід – створення порівняльної, тобто міжкультурної, прикладної соціальної психо­ло­­гії. Без врахування культур­но­го контексту, ментальних особливостей не можна застосо­ву­ва­ти західні психодіагностичні методики. Необхідна їх адаптація.

Ще одна важлива проблема: практичні соціальні психологи сьогодні діагностують з позиції однієї наукової школи, консультують – з точки зору іншого підходу, надають допо­могу на основі положень третьої орієнтації.

Причини: спектр теорій, які можна застосувати на практиці надзвичайно великий: по­зитивізм, розумі­юча психологія, соціальний психоаналіз, когнітивна психологія, біхевіоризм, інтерактивний підхід, нейролінгвістичне програмування, екзистенцій на психологія, гешталь­тпсихологія та організаційна психологія. Але все таки слід зупинитись на чому-небудь одно­му і працювати в одному монологічному теоретичному ключі.

Спеціалізація – основа професіоналізму практичного соціального психолога, хоча вте­­кти від комплексного систематичного підходу складно, та й не треба у багатьох випадках.

Спеціалізація не означає жорстких обмежень і заборони на застосування різноманіт­них методик. З сучасної точки зору спеціалізація означає обґрунтованість (вибірковість чи адресність як зараз прийнято говорити) застосування методик, тобто тих методик, які необхі­дні для даної групи та особистості. Тобто, спеціалізація не заперечує, а навіть, навпаки, при­пускає інтегрований підхід, принаймні, широку підготовку психолога-практика, яка вихо­дить за межі однієї школи. У той же час це не означає, що можна використовувати методики, які не стикуються між собою.

Однією з умов розвитку прикладної соціальної психології є створення методологічно­го коридору, точніше тунелю, замість ідеологічної системи, яка рухнула, і заповнення його принципами, які б стимулювали розвиток прикладної соціальної психології.

А.М.Сухов вважає, що не слід відкидати всі принципи, просто треба їх ідеологічний зміст наповнити психологічним.

Наприклад, принцип співвідношення середовища та особистості. З сучасних позицій, точніше з точки зору екологічної психології цей принцип цілком науковий і не втратив свого значення. Справо тільки в тому, щоб характеристики середовища нарешті набули психологічного виміру. Тому екологічний підхід може претендувати на статус однієї з парадигм прикладної соціальної психології.

Діяльнісний підхід в умовах ринку, конкуренції поповнюється реальним змістом. Він може бути «вписаним» і вмонтованим до теорії соціальних організацій і тоді не буде випадати з соціально-психоло­гічного поля. «Діло» насправді мотивує, породжує зовсім інші відносини і сприяє прояву особистісного потенціалу. Але цей підхід повинен позбавитися домінуючого положення, щоб не виступати обмежувачем і не суперечити соціальному психоаналізу.

Новим змістом повинен бути наповнений і принцип розвитку. Він може бути переосмислений і пе­ре­формульований в принцип особистісного, професійного, організаційного розвитку. Основи трактування даного принципу складають ідеї гуманістичної психології та організаційного підходу.

Створення єдиної парадигми прикладної соціальної психології – справа майбутнього. На сьогодні ж її основи створюють спектр теорій: позитивізм, розуміюча психологія, організаційний підхід, теорія немедичної групової психотерапії, екологічна, екзистенцій на, когнітивна, інтеракціоністська, історична психологія, соціальний психоаналіз та ін.

Прикладна соціальна психологія не може функціонувати без розробленої теорії. Од­нак, багато починаючих практичних психологів вважають, що без теорії цілком можна обій­тися. І, як не дивно, обходяться. До чого ж це приходить – нескладно здогадатися.

Становлення прикладної вітчизняної соціальної психології (діагностики, консультува­ння і психотехніки впливу) залежить від врахування таких соціально-психологічних теорій, як позитивізм, розуміюча психологія, теорія організацій, екологічна психологія та ін.

Звичайно, прикладна соціальна психологія нетотожна практиці. Вони відрізняються і одиницею аналізу, і мовою викладу, і логікою пізнання.

«Прикладники» з числа соціальних психологів оперують цілісними поняттями, гово­рять на буденній мові і дослідження проводять, здавалося б, з порушенням наукових канонів: згорнуто, найчастіше без програми, опираючись на досвід, візуальну психодіагностику. Тим не менш імпліцитно в основі їх професійної діяльності лежить саме соціально-психологічна теорія.

Теоретична соціальна психологія відрізняється від прикладної. На сьогоднішній день склалися непрості, суперечливі стосунки між соціально-психо­логічною теорією та практикою, пов’язані, як правило, з ігноруванням першої. Не враховую­чи цього зв’язку, неможливо зрозуміти, що і як слід консультувати, як здійснювати вплив на те чи інше соціально-психологічне явище.

Теоретичний рівень соціально-психологічного знання суттєво відрізняється від емпі­ричного, прикладної соціальної психології. Вирішальною ознакою теоретичного досліджен­ня виступає його спрямованість на удосконалення і розвиток концептуальних засобів науки. Навпаки, емпіричне дослідження визначається як застосування вже готових мислитель них засобів, які лежать поза системою понять об’єктивної дійсності.

У соціально-психологічній теорії слід виділити 3 рівні: наукова картина світу; загальна теорія; часткова теорія.

Власне теоретичне знання обмежене побудовою теорій – загальних, часткових. Виді­ляють 3 функції наукової теорії: опис, пояснення, передбачення.

Основним елементом теоретичного знання є закон, твердження про необхідних, суттєвих зв’язках між явищами.

О.І.Кравченко: елементи загальної теорії всі до єдиного повинні формулюватися яв­ним чином, а елементи часткової теорії повинні не тільки явно виражатися, але й записувати­ся на мові формальної логіки чи математики.

У науковій теорії важливу роль відіграють так звані онтологічні схеми. Це збірне по­няття означає достатньо широкий і неординарний по складу клас структуроутворюючих еле­ментів теорії, який складається щонайменше з трьох компонентів – картини світу, частково теоретичної і емпіричної схем.

Онтологічна схема – сукупність ідеальних об’єктів теорії, орієнтованих, з одного бо­ку, на застосування математичного апарату, а з іншого – на проектування експериментальних ситуацій.

Емпірична схема об’єкту дослідження – це більш правильна назва онтологічної схе­ми у вузькому значенні, якщо вона використовується в соціально-психологічній теорії. По суті, вона представляє собою «стратигему» практичних дій, чи алгоритм операцій.

Емпірична схема об’єкта – вихідна основа двох типів дослідження в соціальній пси­хології – емпіричного та прикладного. Емпіричне дослідження спрямоване на прирощування нового знання. Соціально-психологічна теорія (загальна і часткова) також спрямована на прирощення нового знання. На основі цього критерію їх відносять до сфери фундаменталь­ного знання. Прикладне дослідження не орієнтоване на прирощення знань, воно переслідує цілі замовника. Тому воно не відносяться до сфери фундаментального значення, яке ще називають базовою, академічною наукою.

Прикладне дослідження найчастіше або ототожнюється з іншими, частіше емпірич­ними, дослідженнями, або розуміється як спрощений, нерозвинутий рівень інших типів до­слідження; або трактується як дослідження, орієнтоване на практику та її зміну.

Прикладне дослідження починається там, де закінчується дослідження емпіричне.

У словнику по прикладній соціології прикладне дослідження специфікується за своєю ціллю (використання знання законів, виявлених у фундаментальному дослідженні, в конкретних соціальних умовах), але не за характером (воно залишається емпіричним). В останні роки прикладне дослідження пов’язується з функціями заводських (промислових) чи практикуючих соціальних психологів.

Таким чином, у вітчизняній літературі відбулася якісна переоцінка логіки, структури і цілей прикладного дослідження. З побічного методу пізнання, розчиненого в інших видах дослідження, воно стало самостійним і несхожим на них діалогом теорії та практики.

Прикладна соціальна психологія складається з таких напря­мів: соціально-психологічна діагностика; соціально-психологічне консультування; соціально-психологічний вплив чи застосування соціально-психологічних технологій, на­дання соціально-психологічної допомоги.

У щоденній діяльності практичних соціальних психологів вказані напрямки виступа­ють злито, нероздільно.

Практичний соціальний психолог має справу з соціально-психологічними явищами на різних рівнях і в різних умовах:

• на макрорівні (масові рухи, партії, страти, соціальні інститути та стосунки);

• на середньому (соціальні організації);

• на мікрорівні (малі групи);

• на особистісному (соціально-психологічні характеристики суб’єкта);

• в окремих сферах (держава, економіка, суспільство);

• в нормальних, ускладнених, екстремальних умовах.

Аналіз сутності прикладної соціальної науки дозволяє визначити предмет прикладної соціальної психології.

Предмет у кожного напряму свій.

Предмет соціально-психологічної діагностики – постановка діагнозу, тобто визна­чення конкретних характеристик соціально-психологічних явищ (особистості, груп, організа­цій) з допомогою готових методик і процедур. Соціально-психологічна діагностика має ста­діальний характер (кілька фаз), а соціально-психологічні явища повинні розглядатися на без­свідомому, підсвідомому і зверх свідомому рівнях.

Предмет соціально-психологічного консультування включає себе різні моменти, в тому числі і постановку діагнозу, і надання психологічної допомоги.

Предмет психотехніки впливу є соціальні зміни в організації, особистісний і профе­сійний ріст, підвищення продуктивності груп в результаті використання певних психотехно­логій (тренінгів та інших групових методик).

Набагато складніше визначити предмет та об’єкт прикладної соціальної психології з теоретичних позицій.

Отже, предметом прикладної соціальної психології є закономірності діагностуван­ня, консультування і здійснення впливу з допомогою психотехнологій на соціально-психоло­гічні явища в різних сферах, умовах (нормальних, ускладнених, екстремальних), часових інтервалах і на рі­зних рівнях (макро-, середньому, мікро- та особистісному).