2. Організація соціально-психологічної діагностики і процедура її проведення.

Соціально-психологічна діагностика є фундаментом прикладної соціальної психології та має 2 рівні;

1. це галузь соціально-психологічної теорії, в межах якої розробляється методологія, методи діагностування, пізнання соціально-психологічних явищ;

2. це сфера соціальної практики, сукупність дій психолога по розпізнаванню, вимірюванню соціально-психологічних явищ.

У процесі соціально-психологічної діагностики встановлюють соціально-психологічний діагноз. Виділяють 2 його види:

1. встановлення міри/ступеня відхилення явища, яке вивчається, від норми;

2. встановлення місця даного явища на шкалі інтенсивності тієї чи іншої ознаки явища.

Окрім цього, діагностування включає в себе і встановлення причин саме такого функціонування і розвитку об’єкта, який вивчається, а також визначення тенденцій його подальшого розвитку (розробка прогнозу).

Слід розмежувати терміни соціально-психологічне дослідження та соціально-психологічна діагностика.

Соціально-психологічне дослідження – фундаментальне вивчення наукових проблем, з допомогою якого здійснюється прирощення знань до науки.

Соціально-психологічна діагностика – прикладні дослідження, які покликані вирішувати практичні завдання (розпізнавання явища, опис його характеристик, вияснення причин і побудова прогнозу).

Фундаментальне соціально-психологічне дослідження вимагає програми дослідження, яка включає в себе 4 етапи:

І етап – теоретичний – відносно самостійна дослідницька діяльність теоретичного характеру: формулювання проблеми; визначення предмета, об’єкта дослідження; формулювання мети і завдань дослідження; емпіричне визначення основних понять; формулювання гіпотез.

ІІ етап – методичний: розробка методики конкретного дослідження, опис методів і методик, розробка методичного плану (розробка робочого плану, процедури дослідження, планування математичної обробки експериментальних даних); проба методики (її пілотаж), її удосконалення, перевірка надійності.

ІІІ етап – експериментальний: збирання первинної інформації, яке супроводжується контролем надійності та вірогідності отриманих даних (створюється експериментальна ситуація, здійснюється спостереження, керування ходом експерименту, вимірюються реакції досліджуваних)

IV етап – аналітичний: логічна та кількісна обробка зібраних результатів; інтерпретація результатів; висновки; звіт; рекомендації.

3. Характеристика основних методів соціально-психологічної діагностики.

До головних методів соціально-психологічного дослідження належать: метод спостереження, метод опитування, метод тестування, метод групової оцінки особистості, метод експерименту, метод вивчення документів, метод соціометрії.

Метод спостереження. Його значення та цінність зумовлена черпанням матеріалу безпосередньо з життя при спостереженні за психічною діяльністю індивідів у взаємодії з іншими, яка виявляється в їхніх рухах, діях, вчинках, висловлюваннях, оцінках. Він є одним з емпіричних методів соціально-психологічного дослідження, який виявляється в чуттєвому пізнанні явища чи досліджуваного предмета. Сутність його полягає в систематичному і цілеспрямованому сприйманні, фіксації психічних явищ з метою вивчення їх специфічних змін за певних умов, аналізу і використання у практичній діяльності. Цей метод широко використовується в соціальній психології для вивчення процесів сприймання та взаємовпливів, аналізу соціально-психологічного середовища, соціокультурної програми поведінки партнерів по взаємодії тощо.

Наукове спостереження повинно відбуватися за дотриманням таких правил і вимог:

— будь-яке соціально-психологічне дослідження, що прагне до об'єктивності, полягає у визначенні кола досліджуваних фактів та їх спостереженні;

— вибір способу спостереження;

— складання плану і програми дослідження;

— спрямованість спостереження на істотні явища, відокремлення істотного від неістотного, головного від другорядного;

— об'єктивна і точна реєстрація фактів соціально-психологічної реальності, формулювання з них висновків;

— ведення журналу спостережень і реєстрації подій, стенограм, протоколів тощо, в яких необхідно фіксувати не тільки факти, що характеризують дії, вчинки, поведінку індивідів, а й умови, в яких вони відбувалися;

— перевіряючи обґрунтованість і надійність одержаних результатів, слід вдатися до повторних аналогічних спостережень (на тому самому об'єкті і в тих самих умовах);

— спостереження необхідно за можливості повторювати в різний час, у різних умовах і ситуаціях.

Перевага методу спостереження, порівняно з іншими, полягає в тому, що психіка виявляється в природних умовах, тобто спостереження дає інформацію про дії індивідів незалежно від їх установок на “бажану”, “схвалювану” поведінку.

З огляду на статус спостерігача психологічне спостереження поділяють на такі види: включене спостереження (передбачає, що дослідник на певний час стає учасником групи — об'єкта дослідження); невключене спостереження (спостереження “збоку”: спостерігач не є учасником групи — об'єкта спостереження). Залежно від функціональних позицій спостерігача щодо об'єктів спостереження виокремлюють відкрите (досліджувані знають, що вони є об'єктом спостереження) і приховане (досліджувані не підозрюють про спостереження за їх поведінкою і діяльністю) спостереження. За чинником регулярності спостереження поділяють на систематичне (дослідник відвідує досліджуваний об'єкт протягом певного часу) й епізодичне. Спостереження може бути також суцільним, коли фіксуються усі прояви психологічної діяльності протягом певного часу, і вибірковим, коли реєструються тільки ті явища, які безпосередньо стосуються питання, що вивчається.

Спостереження є «старим» методом соціальної психології і іноді протиставляється експерименту як недосконалий метод. Разом з тим далеко не всі можливості методу спостереження сьогодні вичерпані в соціальній психології: у разі отримання даних про відкриту поведінку, про дії індивідів метод спостереження грає вельми важливу роль.

Головна проблема, яка встає при застосуванні методу спостереження, полягає в тому, як забезпечити фіксацію якихось певних класів характеристик, щоб «прочитання» протоколу спостереження було зрозуміле і іншому дослідникові, могло бути інтерпретовано в термінах гіпотези. На звичайній мові це питання може бути сформульоване так: що спостерігати? Як фіксувати спостережуване?

Існує багато різних пропозицій для організації так званої структуризації даних спостереження, тобто виділення наперед деяких класів, наприклад, взаємодій осіб в групі з подальшою фіксацією кількості, частоти прояву цих взаємодій і т.д.

Питання про виділення класів спостережуваних явищ є по суті питання про одиниці спостереження, як відомо, що гостро стоїть і в інших розділах психології. У соціально-психологічному дослідженні він може бути вирішений тільки окремо для кожного конкретного випадку за умови обліку предмету дослідження.

Інше принципове питання - це часовий інтервал, який можна вважати достатнім для фіксації яких-небудь одиниць спостереження. Хоч і існує багато різних процедур для того, щоб забезпечити фіксацію цих одиниць в певні проміжки часу і їх кодування, питання не можна вважати до кінця вирішеним.

Як видно, метод спостереження не так примітивний, як здається на перший погляд, і, поза сумнівом, може з успіхом бути застосований у ряді соціально-психологічних досліджень.

Метод опитування. Цей метод є надзвичайно поширеним у соціально-психологічних дослідженнях і використовується для з'ясування, чи розуміють досліджувані конкретні завдання, життєві ситуації, а також з метою отримати інформацію про інтереси, погляди, почуття, мотиви діяльності та поведінку особистості. Опитування ґрунтується на безпосередній (бесіда, інтерв'ю) чи опосередкованій (анкетування) соціально-психологічній взаємодії дослідника й опитуваного (респондента). Бесіда дає змогу одержати інформацію на основі вербальної (словесної) комунікації. За анкетного методу, на відміну від методу бесіди, не обов'язковий особистий контакт. Використовується опитувальний лист, який є сукупністю впорядкованих за змістом і формою запитань.

Анкетування повинно відповідати таким вимогам:

— запитання протягом анкетування мають залишатися незмінними;

— перед початком необхідно провести інструктаж про порядок заповнення анкети;

— наявність гарантії анонімності;

— запитання анкети повинні бути чіткими, лаконічними;

— на початку анкети запитання мають бути простими, поступово ускладнюючись;

— запитання мають ураховувати індивідуально-психологічні особливості респондента: вік, стать, рівень освіти, схильності й переваги тощо.

Кожна анкета має певну структуру і може містити такі комунікативні компоненти:

— епіграф до анкети і звернення до респондента (це робиться з метою створення позитивного емоційного настрою респондента, сприяння активізації його розумової діяльності в потрібному напрямі, позитивного впливу на формування мотивації до участі в опитуванні, підкреслення ролі громадської думки);

— повідомлення про мету дослідження, умови анонімності опитування, використання одержаних результатів та їх значення, правила заповнення анкети та пояснення;

— основна частина анкети, яка містить питання про факти, поведінку, продукт діяльності, мотиви, оцінки і думки респондентів;

— запитання про соціально-демографічні характеристики респондентів (це своєрідна візитна картка респондента, його схематичний портрет, який можна розмістити як на початку, так і наприкінці анкети).

Метод анкетування дає змогу зібрати багато матеріалу, вивчити велику кількість осіб. Недолік його — в залежності інформації від наявності чи відсутності установки в опитуваних на щирість у відповідях, здатності респондента об'єктивно оцінювати вчинки людей, ситуації, свої якості та якості інших.

Опитування - вельми поширений прийом в соціально-психологічних дослідженнях, що викликає, мабуть, найбільше число нарікань. Зазвичай критичні зауваження виражаються в подиві з приводу того, як же можна довіряти інформації, отриманій з безпосередніх відповідей випробовуваних, по суті з їх самозвітів.

Звинувачення такого роду засновані або на непорозумінні, або на абсолютній некомпетентності в області проведення опитувань. Серед численних видів опитувань найбільшого поширення набувають в соціальній психології інтерв′ю і анкети (особливо при дослідженнях великих груп).

Головні методологічні проблеми, які виникають при застосуванні цих методів, полягають в конструюванні запитальника. Перша вимога тут - логіка побудови його, передбачення того, щоб запитальник доставляв саме ту інформацію, яка потрібна по гіпотезі, і того, щоб інформація ця була максимально надійною.

Існують численні правила побудови кожного питання, розташування їх в певному порядку, угрупування в окремі блоки і т.д. У літературі детально описані (Лекції з методики конкретних соціальних досліджень. М, 1972) типові помилки, що виникають при безграмотному конструюванні запитальника.

Все це служить тому, щоб запитальник не вимагав відповідей «в лоб», щоб зміст його був зрозумілий авторові лише за умови проведення певного задуму, який викладений не в запитальнику, а в програмі дослідження, в гіпотезі, побудованій дослідником.

Конструювання запитальника - важка робота, вона не може виконуватися поспішно, бо всякий поганий опитувальник служить лише компрометації методу.

Окрема велика проблема - застосування інтерв′ю, оскільки тут має місце взаємодія інтерв′юєра і респондента (тобто людини, що відповідає на питання), яка саме по собі є деяке соціально-психологічне явище.

В ході інтерв′ю виявляються всі описувані в соціальній психології способи дії однієї людини на інше, діють всі закони сприйняття людьми один одного, норми їх спілкування. Кожна з цих характеристик може впливати на якість інформації, може привносити ще один різновид «суб’єктивності», про яку йшлося вище.

Але потрібно мати на увазі, що всі ці проблеми не є новими для соціальної психології, з приводу кожної з них розроблені певні «протиотрути», і завдання полягає лише в тому, щоб з належною серйозністю відноситися до оволодіння цими методами.

На противагу поширеному непрофесійному погляду, що опитування – «найлегший» для застосування метод, можна сміливо стверджувати, що хороше опитування – це «найважчий» метод соціально-психологічного дослідження.

Метод тестування. За його допомогою встановлюють психологічні якості людини, наявність чи відсутність певних здібностей (дидактичних, комунікативних, організаційних), навичок, умінь. Головним інструментом під час використання цього методу є тест.

Тест (англ. test — проба, екзамен, випробування) — спеціально розроблені завдання і проблемні ситуації, використання яких у результаті кількісної та якісної оцінки може стати показником розвитку певних психологічних якостей, властивостей особистості.

Сучасна психодіагностика використовує такі основні види тестів:

— тести інтелекту (задачі на логічні відношення, узагальнення, кмітливість);

— тести досягнень (йдеться про виявлення ступеня конкретних знань);

— особистісні тести (з метою вивчення характеристик особистості, її психологічних якостей);

— проективні тести (використовують у процесі дослідження властивостей і характеристик, в існуванні яких людина цілком не впевнена, не усвідомлює або не хоче визнавати у себе, наприклад, негативні риси, мотиви);

— тести креативності (за їх допомогою досліджують розвиток творчих здібностей).

За формою тестові методи поділяють на вербальні, невербальні та змішані. Ефективність їх залежить від правильності використання тестів, дотримання умов психологічного тестування: правильно застосований тест дає змогу зібрати за короткий термін багато цінного матеріалу для якісного психологічного аналізу, що підвищує продуктивність дослідницької роботи.

Тести не є специфічним соціально-психологічним методом, вони широко застосовуються в різних областях психології. Коли говорять про застосування тестів в соціальній психології, мають на увазі найчастіше особові тести, рідше - групові тести.

Але і цей різновид тестів, як відомо, застосовується і в загальних психологічних дослідженнях особи, ніякої особливої специфіки застосування цього методу в соціально-психологічному дослідженні не немає: всі методологічні нормативи застосування тестів, що приймаються в загальній психології, є справедливими і тут.

Як відомо, тест - це особливого роду випробування, в ході якого випробовуваний виконує або спеціально розроблене завдання, або відповідає на питання, що відрізняються від питань анкет або інтерв’ю. Питання в тестах носять непрямий характер.

Сенс подальшої обробки полягає в тому, щоб за допомогою «ключа» співвіднести отримані відповіді з певними параметрами, наприклад, характеристиками особи, якщо йдеться про особові тести. Більшість таких тестів розроблена в патопсихології, де їх застосування має сенс лише у поєднанні з методами клінічного спостереження.

У певних межах тести дають важливу інформацію про характеристики патології особи. Зазвичай вважають найбільшою слабкістю особових тестів та їх якість, що вони схоплюють лише якусь одну сторону особи. Цей недолік частково долається в складних тестах, наприклад, тесті Кеттела або тесті MMPI. Проте застосування цих методів не в умовах патології, а в умовах норми (з чим і має справу соціальна психологія) вимагає багатьох методологічних коректив.

Найголовніше питання, яке постає тут, - це питання про те, наскільки значущі для особи пропоновані нею завдання і питання; у соціально-психологічному дослідженні – наскільки можна співвіднести з тестовими вимірюваннями різних характеристик особи її діяльність в групі і т.п.

Найбільш поширеною помилкою є ілюзія про те, що варто провести масове тестування осіб в якійсь групі, як всі проблеми цієї групи і осіб, її складових, стануть зрозумілими. У соціальній психології тести можуть застосовуватися як підсобний засіб дослідження. Дані їх обов’язково повинні зіставлятися з даними, отриманими за допомогою інших методів.

До того ж застосування тестів носить локальний характер ще і тому, що вони переважно стосуються лише одного розділу соціальної психології – проблеми особи. Тестів же, що мають значення для діагностики групи, не так багато. Як приклад можна назвати що набув широкого поширення соціометричний тест, який буде розглянутий особливо в розділі, присвяченому малій групі.

Метод групової оцінки особистості. Побудований він на феномені групових уявлень про кожного учасника групи в результаті пізнання людей у процесі їх спільної діяльності та спілкування. Передбачає одержання характеристики людини під час взаємних оцінювань з використанням прийомів безпосереднього оцінювання за n-бальною шкалою, ранжирування (послідовне розміщення) якостей, попарного їх порівняння та ін.

Метод експерименту. Його перевага полягає в тому, що дослідник сам ініціює явища, які його цікавлять, а не чекає їх появи. Експеримент реалізується як організована дослідником взаємодія між досліджуваним чи групою досліджуваних і експериментальною ситуацією з метою встановлення закономірностей цієї взаємодії та змінних, від яких вона залежить. Психологічний експеримент може бути природним (базується на управлінні поведінкою досліджуваних у природних умовах, тобто у спеціальних експериментальних умовах, які не порушують звичайного перебігу подій) і лабораторним (дослідження у штучних умовах, з використанням вимірювальної апаратури, приладів та іншого експериментального матеріалу).

Проведення експерименту як методу соціально-психологічного дослідження передбачає такі етапи:

— теоретичний (постановка проблеми й теми дослідження; визначення об'єкта й предмета; формулювання гіпотези та завдань);

— методичний (розроблення методики експерименту та експериментального плану);

— експериментальний (створення експериментальної ситуації, здійснення спостереження, керівництво перебігом експерименту, вимірювання реакцій піддослідних);

— аналітичний (здійснення кількісного аналізу результатів, наукової їх інтерпретації, формулювання висновків і рекомендацій).

Правильно організований і всебічно проаналізований експеримент дає змогу максимально передбачити розвиток ситуації у, так би мовити, штатних умовах.

У соціальній психології розрізняють два основні види експерименту: лабораторний і природний. Для обох видів існують деякі загальні правила, що виражають суть методу, а саме: довільне введення експериментатором незалежних змінних і контроль за ними, а також за змінами залежних змінних.

Загальною є також вимога виділення контрольної і експериментальної груп, щоб результати вимірювань могли бути порівнянні з деяким еталоном. Проте разом з цими загальними вимогами лабораторний і природний експерименти володіють своїми власними правилами. Особливо дискусійним для соціальної психології є питання про лабораторний експеримент

Перша проблема, яка постає тут, - це проблема емпіричних даних . Даними в соціальній психології можуть бути або дані про відкриту поведінку індивідів в групах, та дані, що характеризують якісь характеристики свідомості цих індивідів, або психологічні характеристики самої групи.

З питання про те, чи “допускати” в дослідження дані цих двох видів, в соціальну психологію йде запекла дискусія: у різних теоретичних орієнтаціях це питання вирішується по-різному.

Так, в біхевіористській соціальнїй психології за дані приймаються лише факти відкритої поведінки; когнітівізм, навпаки, робить акцент на дані, що характеризують лише когнітивний світ індивіда: образи, цінності, установки та ін. У інших традиціях дані соціально-психологічного дослідження можуть бути представлені обома їх видами.

Але це відразу висуває певні вимоги і до методів їх збору. Джерелом будь-яких даних в соціальній психології є людина, але один ряд методів придатний для реєстрації актів його поведінки, інший - для фіксації його когнітивних утворень. Визнання як повноправні дані і того, і іншого типу вимагає визнання різноманіття методів.

Проблема даних має ще і іншу сторону: який повинен бути їх об’єм? Відповідно тому, який об’єм даних присутній в соціально-психологічному дослідженні, всі вони діляться на два типи:

а) кореляційні, засновані на великому масиві даних, серед яких встановлюються різного роду кореляції,

б) експериментальні, де дослідник працює з обмеженим об’ємом даних і де сенс роботи полягає в довільному введенні дослідником нових змінних і контролі за ними.

Знову-таки і в цьому питанні вельми значуща теоретична позиція дослідника: які об’єкти, із його точки зору, взагалі “допустимі” в соціальній психології (припустимо, чи включаються в число об’єктів великі групи чи ні).

Метод вивчення документів. Традиційно документами вважають спеціально створені предмети, призначені для передавання та збереження інформації. Ними може бути будь-яка інформація, що містить дані про відносини в групі, вплив трудової діяльності на людину тощо. У психологічній літературі документи поділяють на такі типи:

— за статусом: офіційні (урядові матеріали, постанови, статистичні звітні архіви, накази та ін.); неофіційні (анкети, скарги, мемуари, листи, фотографії);

— за формою: письмові тексти (друковані, машинописні, рукописні); фонетичні (магнітні записи, платівки, лазерні диски); іконографічні (кіно-, відео-, фотодокументи, твори живопису);

— за джерелом інформації: первинні (створені на основі прямого спостереження чи безпосереднього опитування); вторинні (оброблена й узагальнена первинна інформація);

— за ступенем персоніфікації: особові (автобіографія, особові картки, характеристики, заяви, анкети, скарги); безособові (звіти, протоколи, архівні документи).

Робота з документами потребує від дослідника спеціальної підготовки. Особливо важливими є вміння визначити достовірність інформації, поданої в документах (з'ясувати, з якою метою складено документ, хто його автор та ініціатор; проаналізувати наміри осіб, які склали документ; виокремити опис подій та їх оцінку; встановити, чи був автор документа свідком зафіксованої події, чи переказав її зі слів інших або склав документ на підставі даних, одержаних від інших осіб, тощо).

Вивчення документів має велике значення, оскільки за допомогою цього методу можливий аналіз продуктів людської діяльності. Іноді необґрунтовано протиставляють метод вивчення документів, наприклад, методу експерименту як метод «об’єктивний» методу «суб’єктивному».

Навряд чи це зіставлення доречне: адже і в документах джерелом інформації виступає людина, отже, всі проблеми, що встають при цьому, залишаються в силі. Звичайно, міра «суб’єктивності» документа різна залежно від того, чи вивчається офіційний або суто особистий документ, але вона завжди присутня.

Особлива проблема виникає тут і у зв’язку з тим, що інтерпретує документ - дослідник, тобто теж людина з своїми власними, властивими йому індивідуальними психологічними особливостями. Найважливішу роль при вивченні документа грає, наприклад, здібність до розуміння тексту.

Проблема розуміння - це особлива проблема психології, але тут вона включається в процес застосування методики, отже, не може не прийматися до уваги.

Для подолання цього нового вигляду «суб’єктивності» (інтерпретації документа дослідником) вводиться особливий прийом, що отримав назву «контент-аналіз» (буквально: «аналіз змісту») (Богомолова, Стефаненко, 1992). Це особливий, більш менш формалізований метод аналізу документа, коли в тексті виділяються спеціальні «одиниці», а потім підраховується частота їх вживання.

Метод контент-аналіза є сенс застосовувати тільки в тих випадках, коли дослідник має справу з великим масивом інформації, так що доводиться аналізувати численні тексти. Практично цей метод застосовується в соціальній психології при дослідженнях в області масових комунікацій.

Ряд труднощів не знімається, звичайно, і застосуванням методики контент-аналіза; наприклад, сам процес виділення одиниць тексту, природно, багато в чому залежить і від теоретичної позиції дослідника, і від його особистої компетентності, рівня його творчих можливостей.

Як і при використанні багатьох інших методів в соціальній психології, тут причини успіху або неуспіху залежать від мистецтва дослідника.

Метод соціометрії. Започаткований він американським соціальним психологом Джекобом (Якобом) Морено (1892—1974) для дослідження емоційно-психологічних відносин у малій соціальній групі. Його процедура спрямована на опитування кожного учасника малої групи з метою встановлення можливості його участі (неучасті) в певному виді спільної діяльності або ситуації. Кінцеві результати використання соціометрії можуть бути представлені у формі соціоматриць, соціограм, які графічно відтворюють структуру взаємин у групі або соціометричних індексів, що кількісно відображають психологічні взаємини у групі. Метод соціометрії має і певні недоліки, оскільки під час його застосування неможливо дізнатися про мотиви міжособистісних переваг або заперечень. Нерідко його результати спотворюються нещирими відповідями тощо.

У соціальній психології використовують й інші методи та методики: шкали вимірювання соціальних установок, апаратурний метод тощо. Для отримання достовірних відомостей доцільно одночасно використовувати кілька методів: якщо їх результати збігаються, це підвищує впевненість у правильності зроблених висновків.