Об’єктивні умови спільної міжгрупової діяльності
Характер безпосередньої міжгрупової взаємодії Параметри процесів міжгрупового сприйняття
Наявність 3-х ланок у цій схемі дозволяє по-новому пояснити співвідношення внутрішньогрупового фаворитизму як стратегії міжгрупової взаємодії і як характеристики міжгрупового сприйняття. Міжгрупове сприйняття виявляється неадекватним (феномен внутрішньо групового фаворитизму) у такій міжгруповій взаємодії, яка відірвана від соціально значимої спільної діяльності груп. Стабілізація неадекватних уявлень про інші групи може, відповідно, бути переборена, якщо групи включити до діяльності із загальними для них цілями та цінностями.
3. Специфіка міжгрупової взаємодії та міжгрупового сприйняття
У процесі міжгрупової взаємодії відбувається безпосередній чи опосередкований вплив однієї групи на іншу, результатом якого є зв’язок, заснований на принципах симпатії чи антипатії. Безпосередній контакт між групами має своїми наслідками взаємні зміни їх поведінки, діяльності, установок тощо.
Міжгрупова поведінка – дії, які здійснюють індивіди однієї групи стосовно індивідів іншої.
Особливістю міжгрупової взаємодії є її причинна зумовленість. Тобто, кожна із взаємодіючих сторін (груп) виступає як причина і як наслідок одночасного зворотного впливу протилежної сторони.
У процесі повсякденного життя між групами може бути співпраця, солідарність груп чи міжгрупові конфлікти.
Міжгрупові конфлікти – конфлікти всередині великих соціальних груп, організацій, сторонами яких є соціальні групи, що переслідують несумісні цілі і перешкоджають одна одній у їх здійсненні.
Соціально-психологічні причини міжгрупових конфліктів:
невизначеність, суперечливість норм, правил поведінки;
відмінності у цінностях, стилях спілкування, соціальному статусі індивідів різних груп;
недосконалість міжгрупових каналів комунікації;
функціонально-рольова невизначеність та ін.
Причиною міжгрупових конфліктів в організації є неефективність керівництва ними.
Такі конфлікти можуть виконувати як позитивні, так і негативні функції. Їх наслідки залежать від налаштованості, інтересів, поведінки його сторін і від методики управління ними.
Організаційна взаємодія може відбуватися на кількох рівнях:
внутрішньогруповому (керівник-підлеглий, керівник-підрозділ та ін.);
міжгруповому (вертикальний – між підрозділами різного рівня організаційної структури; горизонтальний – між підрозділами одного рівня; рольовий – через визначеність – невизначеність сфер відповідальності та контролю, що взаємно перетинаються);
міжорганізаційному (кооперація чи конкуренція між організаціями, носіями та виразниками яких є власники і керівники вищої ланки).
У контексті безпосередньої міжгрупової взаємодії важливою є гіпотеза контакту, на підставі якої роблять прогностичний висновок, за яких умов контакт між членами різних груп здатен послабити міжгрупове упередження, ворожість. У кожній конкретній ситуації гіпотеза контакту має свої особливості. Її вибудовують за такою методикою: чим більше сприятливих умов для контактів між групами, тим довше і тісніше вони взаємодіятимуть.
Міжгрупові відносини можуть виникати і за відсутності безпосередньої взаємодії між групами. Така міжгрупова діяльність реалізується в опосередкованих формах – через обмін цінностями культури.
Особливості міжгрупової перцепції зумовлені розумінням групи як цілості. Група як суб’єкт та об’єкт соціальної перцепції має такі характеристики: для групи-суб’єкта сприймання групове утворення є «цілісністю», яка визначається як міра збігу уявлень членів цієї групи про іншу групу; для групи-об’єкта сприйняття – «уніфікованістю», тобто ступенем поширення уявлень про іншу групу на окремих її індивідів. Отже, цілісність та уніфікованість – специфічні структурні характеристики міжгрупового сприймання.
Динамічні характеристики міжгрупового сприймання:
міжгрупові соціально-перцептивні процеси стійкіші, консервативніші, вигідніші, ніж міжособистісні, оскільки їх суб’єктом є не одна особа, а група людей;
формування цих процесів є тривалішим і складнішим, адже в нього включається індивідуальний життєвий шлях кожного індивіда і досвід життєдіяльності групи загалом;
діапазон можливих варіантів сприймання іншої групи значно вужчий, ніж за міжособистісного сприймання;
формування образа іншої групи залежить від особливостей міжгрупової діяльності.
Специфіка міжгрупового сприймання у порівнянні з міжособистісним:
об’єднання індивідуальних уявлень у цілісність, якісно відмінну від елементів, з яких вона складається;
довготривалий, менш гнучкий процес формування міжгрупового сприйняття, яке, сформувавшись, набуває стійкості до внутрішніх впливів;
схематизація та спрощення сприйняття й оцінення іншої групи.
Міжгрупове сприйняття є більш стереотипним, у ньому тісніше з’єднані когнітивні та емоційні компоненти, яскраво виражена оцінна спрямованість. Водночас воно пристрасніше, ніж міжособистісне, оскільки, міжгрупові уявлення дуже чутливі до всього, що стосується їх істинності, точності, адекватності. Усі ці параметри міжгрупового сприймання концентровано виражені у міжгруповій дискримінації та внутрішньо груповому фаворитизмі.
Міжгрупове сприймання реалізується на різних рівнях:
сприймання групою належних до неї індивідів;
сприймання групою представника іншої групи;
сприймання групою себе;
сприймання групою іншої групи як цілості.
Специфіка сприймання групою іншої групи:
- об’єкт сприймання не є пасивним, нейтральним щодо його суб’єкта. Він неминуче прагнутиме викликати позитивне уявлення про себе як учасника діяльності;
- сприймання супроводжується оцінюванням, інтерпретацією об’єкта;
- у сприйманні соціальних об’єктів важливими є пізнавальні, емоційні якості, рівень розвитку суб’єкта сприймання;
- поняття «розуміння» виражає здатність групи як суб’єкта сприймання пізнати суттєве, істотне в об’єкті (іншій групі, людині з іншої групи), розкрити його у зв’язках і у відношеннях з іншими об’єктами.
Розуміння об’єкта сприймання залежить від досвіду спілкування і діяльності суб’єкта сприймання.
Розуміння об’єкта сприймання зумовлюється завданням діяльності, характеристиками учасників спілкування і діяльності (життєвим досвідом груп, соціальними стереотипами, соціальною дистанцією, самооцінкою, способом розуміння та ін.). Проникнення у внутрішній світ об’єкта сприймання є нелегким завданням, адже суб’єктові, як правило, легкодоступні лише зовнішні ознаки і характеристики об’єкта (поведінка, висловлювання, переживання, комунікативні можливості, вчинки тощо). Тому сприймання іншої групи полягає у сприйманні її зовнішніх ознак, співвіднесеності їх з власними характеристиками суб’єкта сприймання і інтерпретації на цій основі її вчинків. Далі за допомогою зовнішніх ознак необхідно проникнути у внутрішній світ групи. У реалізації цього завдання важливу роль відіграють стереотипи.
Стереотип – відносно стійкий і спрощений образ соціального об’єкта, формування якого спричинене недостатністю інформації, надмірною прив’язаністю до власного досвіду, некритичним сприйняттям відомостей.
Позитивні сторони стереотипів: дозволяють швидко і відносно надійно розпізнати групу (зарахувати її до якогось ширшого класу явищ) – відносно швидко дають певні схематичні знання.
Негативні сторони стереотипів: якщо стереотипи наповнені негативними характеристиками іншої групи, вони провокують і нагнітають міжгрупову ворожнечу, оскільки неминучою є поляризація оцінних суджень, що особливо помітно в міжетнічних відносинах – стереотипи формують помилкові уявлення про іншу групу, деформують процес міжгрупового сприймання та міжгрупової взаємодії.
З’ясування істинності чи помилковості стереотипів повинно базуватися на аналізі конкретних ситуацій міжгрупової діяльності.
Процес міжгрупового сприймання зумовлений і емоційними регуляторами. Фони виявляються у формуванні відповідного ставлення однієї групи щодо іншої. На основі емоційних оцінок народжується широка гама почуттів – від несприйняття групи до симпатії. Пізнання їх відкриває можливості і для емоційного врегулювання міжгрупових відносин.