Література:

1. Андреева Г.М., Аксёнова Е.Я. Социальной психология. Практикум. – М.: АспектПресс, 2006. – 480с.

2. Введение в практическую социальную психологию / Под ред. Жукова Ю.М. – М., 1996. – 373с.

3. Гунаре М. Пракикум по социальной психологии. – Рига: Балтийский Русский Институт, 2000.

4. Квинн В. Прикладная психология. – Спб.: Питер, 2000. – 560с.

5. Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. – СПб.: Питер, 2001. – 528с.

6. Социальная психология: Учеб.пособие для студ.высш.учеб.заведений / Под ред. А.Н.Сухова, А.А.Деркача. – М.: Изд.центр «Академия», 2002. – 600с.

1. Сфери застосування та напрями діяльності практичного соціального психолога

Практичні соціальні психологи працюють в багатьох галузях: політиці, освіті, охо­роні здоров’я, МВС, комерційних, фінансових структурах, трудяться в центрах по вивченню громад­сь­кої думки, прикладної конфліктології, службах сім’ї, цен­трах зайнятості населення, навчальних за­кладах, орга­нах охорони здоров’я, є учасниками організаційного консультування, виступають в ролі іміджмейкерів, ведучих тренінгів ділового спілкування і немедичної групової психотерапії.

Їхня діяльність доволі своєрідна, відповідальна і ризикована. Особливий попит на практич­них соціальних психологів виникає в період проведення передвиборних кампаній. Нерідко їх включають до штабів по забезпеченню виборів партій чи лідера.

На жаль, не всі практичні соціальні психологи в цей час показують себе з кращого боку. Ба­гато з них демонструють свою ангажованість, займаючись соціально-психологіч­ної пропагандою, передаючи через ЗМІ «вигідні» для кандидата дані. Тим самим вони фо­рмують відповідну установку у виборця. Звичайно, така поведінка не узгоджується з етич­ним кодексом психолога.

З точки зору статусу практичні соціальні психологи відрізняються один від одного в залеж­ності від місця їх роботи: у складі психологічної служби державних органів (служби сім’ї, центи зайнятості, соціального захисту, освіти, міністерства освіти і науки, охорони здоров’я), в комерційних структурах, на приватних підприємствах чи в незалежних недержавних центрах (прикладні центри конфліктології, вивчення громадської думки, консалтингові фірми і т.д.).

В залежності від цього складається і система відносин, в межах якої практичному соціальному психологу доводиться вико­нувати свої функціональні обов’язки. Це можуть бути вертикальні, суворо субординаційні відносини (керівник-психолог): до­говірні (замовник-психолог), горизонтальні – якщо мова йде про психологічну лабораторію, групу, тимчасовий творчий ко­лек­тив.

Практичні соціальні психологи виконують різні ролі, виступаючи і як діагности, і як консультанти, і я психотехнологи. У зарубіжній прикладній соціальній психології у діяльності практичних соціальних психологів прийнято розрізняти два підходи: інженерний і клінічний.

Інженерний (соціоінженерний) підхід відноситься до сфери діяльності приватних консу­льтативних центрів. Займаються вивченням задоволеності працею, умовами праці, мотивації та стимулювання праці, організації і режиму роботи, діяльності ме­не­джментів, особливо супервайзе­рів. Тому діяльність соціоінженера ще називають організаційно-управлінським консультуванням.

Соціоінженер, чи консультант, використовує стандартні методи опитування, експерименту, спостереження і т.д. зібравши та узагальнивши первинні дані, він використовує звичайну статис­тику і кількісний аналіз змінних, а готуючи науковий звіт, включає в нього поряд з описом вказа­них процедур блок практичних рекомендацій. Результати свого дослідження він, як правило, обго­ворює спільно з менеджерами і, якщо потрібно, з проф­спілками. Свої рекомендації інженер-консу­льтант формулює в термінах замовника чи клієнта.

Якщо інженер оперує тільки тією інформацією, яку йому надають результати опитування, то клініцист надає перевагу незалежним судженням, мало звертаючи увагу на те, що йому диктує чи що хотів би бачити замовник. Він, як і інженер, проводить діагностику, але не приймає цінності клієнта як дещо дане, що обов’язково вплине на результати дослідження. Клініцист працює з людьми, не враховуючи їх посадового статусу, на відміну від інженера, який діє, як правило, на замовлення вищого еталону влади і рідко консультує рядових працівників в організації.

У зарубіжній літературі немає стійкого критерію спеціалістів в області клінічного та інженерного підходів. Одні автори відносять їх до сфери прикладної соціальної психо­логії, інші – до соціології. У другому випадку інженерів називають інженерні соціологи, клініцистів – клінічні соціологи. І хоча термін «клінічна» частіше за інших використовують медики та психіатри, першим соціологом клініцистом більшість вважає Еміля Дюркгейма.

Ще одна відмінність двох підходів полягає в тому, що інженер оперує скоріше очевидним і порівнює реальний стан справ з деяким еталоном (наприклад, співставляє ефективне та неефективне управління), а клініцист цікавиться глибоко прихованою сутністю явищ, відкриває латентні змінні і вияснює відхилення (патологію) реальних процесів. Він підходить до будь-якого клієнта максимально серйозно та індивідуально. Непоспішне поглиблене інтерв’ю з людиною допомагає клініцисту при інтерпретації даних уникати стереотипів здорового глузду, сумнівних висновків.

Отже, соціоінженери застосовують кількісні та статистичні методи, а клініцисти – якісні, нестатистичні.

Серед вітчизняних практичних соціальних психологів такої спеціалізації немає. Во­ни виступають на практиці як універсали.

Напрямки діяльності: соціально-психологічна діагностика, соціально-психологічне консультування, психотехніки впливу, психопрофілактика, психокорекція, психотерапія, пропаганда психології.

Сфери діяльності:

Промисловість – один із головних замовників на прикладні СП дослідження. Найпоширеніші теми СП досліджень: проблеми формування виробничих колективів, психологічний клімат колективу, задоволеність працею, текучка робочої сили, атестація кадрів, адаптація новачків, дослідження характеру ділових стосунків між членами колективу, міжособистісних стосунків, ставлення до праці, розвиток комунікацій.

Проблема управління (займаються і економісти, і соціологи). Основні теми: психологічні якості, необхідні керівнику, проблема співвідношення стилю керівництва і ефективності групової діяльності, проблема вирішення конфліктів, які виникли на психологічному рівні, проблема оптимізації процесу прийняття групового рішення, розвиток організації (підвищення кваліфікації управлінського персоналу, робота з персоналом – розвиток довіри, забезпечення більшої інформованості співробітників організації про її діяльність, примноження можливостей участі кожного в прийнятті рішень

ЗМІ та пропаганда: дослідження масової комунікації, комунікатора, повідомлення, аудиторії, каналу, ефективності.

Увесь комплекс соціально-психологічних проблем представлений у системі освіти: спілкування, функціонування колек­ти­ву, міжгрупові стосунки, питання соціалізації. У багатьох школах створені психологічні служби. Основне завдання – допомога в забезпеченні розвитку здорової особистості, корекція різного роду утруднень і її розвитку, проблеми професійної орієнтації та ін. основні напрямки роботи: психологічна просвіта, психопрофілактика, психоконсультування, психодіагностика, психокорекція.

Соціальна психологія та сім’я. Сім’я для соціальної психології – природна мала соціальна група. Проблеми: підготовка молодих людей до створення сім’ї, забезпечення служби знайомств, регулювання сімейних взаємостосунків, створення спеціальних сімейних консультацій.

Прикладні дослідження в сфері політики: психологічні фактори прийняття політичних рішень, психологічні умови їх сприйняття, роль особистісних характеристик та іміджу політичного діяча, політична соціалізація та ін. Соціальні психологи беруть участь в розробці та прийнятті рішень, систематично аналізують динаміку громадської думки, прямо консультують політичних діячів перед їх виступами, створюють психологічні портрети опонентів.