2.6.7. Гідрологія гирл річок

Гирлові ділянки річок зазнають впливу водойм — водоприйомників (морів, озер). Гідрологічний режим річок тут значно змінюється (гирлами називають також місця впадіння приток в головну річку, але ці випадки ми не будемо тут розглядати). В широкому розумінні гирло охоплює і частину річки і частину водойми. Для позначення такого комплексного перехідного водного об’єкту вводять поняття — гирлова область. Для морських гирл вона включає: 1) гирлову ділянку річки; 2) гирлове узмор’я. Деколи також виділяють передгирлові ділянки річок та передгирлові акваторії морів. Верхня (річкова) межа гирлової області визначається або розповсюдженням специфічних коливань рівнів води пов’язаних з морськими факторами (припливи, нагони), або початком дельтових розгалужень. Розповсюдження припливів у річках може проявлятися у вигляді специфічних хвиль, які рухаються проти течії і мають дуже крутий передній схил (висотою до 3 м) та дуже пологий задній. В різних місцевостях вони отримали різні власні назви: бор; маскаре; поророка та інші. Віддаль розповсюдження самих припливів на Амазонці сягає 1 400 км, на р. Св. Лаврентія — 700 км, Янцзи — 600 км. Хвилі створюються не скрізь, і розповсюджуються менше (на Амазонці на 300 км). Цікаве явище спостерігається на річці Сент-Джон, що впадає у затоку Фанді. Недалко від гирла вона протікає у вузькій скелястій ущелині. При розповсюдженні припливної течії проти течії річки рівні перед звуженою ділянкою дуже швидко підвищуються. При цьому утворюється водоспад направлений проти течії річки. Відплив виражений так само різко. Тепер утворюється вже прямий водоспад у верхній частині ущелини.

Морська межа гирлової області визначається за розташуванням зони розпріснених річкою вод, або за особливостями рельєфу дна, що пов’язаний зі специфічними відкладами наносів. В цілому визначення гирлових областей ведеться за комплексом ознак. Їх межі деколи виражені не чітко. Крім того, якщо враховувати тільки одну ознаку, то можна зробити помилку. Наприклад багато річок створюють підводні конуси виносу, але вони розташовані вже в межах морських акваторій. Наприклад конус виносу Гангу з Брахманутрою займає більшу частину Біскайської затоки.

Вплив річки, окрім розпріснених вод, може проявлятися у виникненні зон мутних вод, стокових течій та ін. Вплив моря (озера) також проявляється не тільки у змінах рівнів, але і у зміні поля швидкостей потоку, вторгненнях солоних вод, зміні процесів транспорту наносів, розвитку русел (проток) та ін.

Гирлові області річок поділяють на однорукавні (нерозгалужені, бездельтові) та багаторукавні (розгалужені, дельтові). Назва «дельта» виникла ще у Давній Греції і пов’язана з подібністю гиролової ділянки р. Ніл до відповідної літери ( ). Гирла поступово розвиваються. Особливості розвитку проявляються у загальному їх вигляді (будові, морфології) і залежать від сукупності геоморфологічних, геологічних, географічних та гідрологічних факторів.

Різноманітність процесів розвитку можна звести у певну формалізовану схему (рис. 2.86). Ця схема створена В. Михайловим. Він розглядає принципово можливі стадії розвитку гирлових областей і виділяє основні їх типи (табл. 2.6.).

В. Михайлов відмічає, що перехід від одної стадії до другої (від одного типу до другого) визначається перш за все інтенсивністю заповнення морських заток, або підтоплених ділянок долин річковими наносами. Утворення цих акваторій він відносить до часу завершення останнього значного післяльодовикового підвищення рівня води Світового океану (5-6 тисяч років тому). Інтенсивність заповнення в свою чергу залежить від величини стоку наносів в річці, ємності гирла (затоки) та протидії (віднесення наносів) окремих морських факторів — припливів, нагонів, течій, хвиль.

Таблиця 2.6.