3.1.2. Практичні заняття

Практичні заняття – важливий етап навчання математиці. Для отримання максимальної користі, їх зміст повинен бути щільно погоджений з лекційним матеріалом. Закріплення теоретичних знань, як в результаті обговорення та аналіза лекційного матеріалу, так і за допомогою розв’язання задач, дозволить студентам не тільки добре засвоіти матеріал і навчитися застосовувати його на практиці, а й отримати додатковий стимул для активної проробки лекцій.

Практичні заняття з вищої математики – це колективна форма діяльністі, а тому для них важлива атмосфера доброзичливості, довіри, розкутості, єдності, коли студенти сміливо проголошують свої міркування, уяснюють незрозуміле, допомагають один одному

Необхідно використовувати колектив індивідумів з різними здібностями і відмінностями у підготовці, з різними характерами і темпераментами для активізації роботи думки кожного з них, для творчого оволодіння матеріалом кожним з них.

Але найбільш важливу роль при оволодінні математичними знаннями має самостійна індивідуальна робота,оскільки людина не може навчитися думати, якщо вона не буде думати сама, а вміння думати – основа володіння математикою. Високі результати в цьому досягаються при виконанні максимальной індивідуалізації завдань або робіт.

Для підвищення рівня самостійності під час практичних занять необхідно використовувати методи навчання, що саме сприяють формуванню творчого ставлення студентів до професійних знань і вмінь майбутніх фахівців.

Практичні заняття – форма занять, яка повинна забезпечувати створення студентами особистих освітніх продуктів (ідей, понять, вмінь, методів, способів діяльності).

До числа найбільш ефективних методів належать:

1. Методи цілеспрямованого формування у студентів уміння

планувати власну діяльність (оргдіяльнісний). Студентам треба спланувати тему, розділ, свою творчу роботу, вибрати цілі із тих, що запропоновані викладачем. Праця з підручниками, першоджерелами, реальними об’єктами.Обговорення цілей, запропонованих студентами з їх деталізацією, формування цілей на основі результатів рефлексії, співвідношення колективних та індивідуальних цілей, тощо.

2. Аналіз конкретних ситуацій.

3. Метод еврестичного дослідження (когнітивний).

Обирається об’єкт дослідження. План самостійного дослідження:

1. Визначення мети.

2. Створення плану роботи.

3. Збирання фактів про об’єкт.

4. Виконання дослідів (моделей дослідів).

5. Збирання нових фактів.

6. Формулювання питань і проблем.

7. Формулювання версій дослідів, гіпотези.

8. Констатування рефлексивних суджень і результатів.

9. Формулювання висновків.

4. Метод еврестичного спостереження (когнітивний).

Студенти, спостерігаючи поряд з інформацією викладача добувають нову інформацію та констатують нові знання про особливості об’єкта.

5. Метод „мозкового штурму” (креативний).

Основна задача – збір різноманітних ідей.

Принципи і правила: заборона критики ідей, схвалення всіх реплік, ідей, аналіз ситуацій, оцінка ідей, генерація контрідей.

6. Метод морфологічного ящика (креативний).

Знаходження (виведення) нових, оригінальних ідей (наслідків) шляхом співставлення різних комбінацій відомих та невідомих елементів.

7. Метод помилок (когнітивний).

Зміна негативного відношення до помилок, на конструктивне застосування помилок. Помилка розглядається як джерело суперечки, феноменів, які протиставляються загальновизнаним.

8. Метод бачення (когнітивний).

Одночасна концентрація на навчальному об’єкті фізичного зору та „допитливо налаштованого” розуму.

9. Метод конструювання теорій (когнітивний).

Знайдені студентами факти класифікуються за заданими викладачем основами, з’ясовуються типи позицій студентів (досліджуються кількісні характеристики об’єктів), формулюються питання і проблеми, які стосуються більш цікавих фактів.

10. Метод гіпотез (когнітивний).

Студентам пропонується сконструювати відповіді на поставлене питання чи проблему для вибору основи конструювання версій.