9.6. З Ордонансу про робітників і слуг (1349 р.)

Оскільки більша частина народу, і більше за усіх робітників і слуг, уже померли в цю чуму, то дехто, бачачи тяжке становище панів і малочисельність слуг, не бажає служити інакше, як отримуючи завелику винагороду, а дехто, байдикуючи, просить милостиню замість того, щоб працею здобувати засоби для життя. Тому ми ... постановили:

Щоб кожен чоловік і жінка королівства нашого Англії, якого б стану вони не були, вільного або залежного, міцні тілом і у віці до шістдесяти років, які не живуть торгівлею і не займаються ремеслом і не мають власності, за яку б жили, ні власної землі, обробляючи яку були б зайняті, і не перебувають на службі в іншого, коли його або її покличуть служити відповідно їх стану, зобов'язані служити тому, хто їх покличе, і брати ту винагороду грошима і натурою, яку у місцевостях, де вони зобов'язані будуть служити, зазвичай давали у двадцятий рік правління короля нашого в Англії або за останні п'ять чи шість років. При цьому передбачається, що сеньйори повинні мати перевагу перед іншими на право тримати у себе на службі віланів або тих, хто володіє віланською землею, проте ці сеньйори мають тримати у себе стількох, скільки їм необхідно, і не більше.

І коли такий чоловік або жінка, коли його або її будуть наймати на службу, не побажає цього, і це буде доведено

76

двома заслуговуючими довіри людьми перед шерифом, або бейліфом короля, або перед сільським констеблем, де б це не сталося, вони негайно повинні бути ними або будь-ким з їх людей схоплені і відправлені до найближчої в'язниці і там перебувати під строгим наглядом, доки не будуть мати поручення в тому, що будуть служити, як зазначено вище.

І коли жнець, косар або інший сільський трудівник або слуга, якого б стану він не був, що перебуває у когось на службі, раніше обумовленого дозволу господаря піде, то повинен бути покараний ув'язненням, і ніхто через страх того ж покарання не може приймати і тримати у себе на службі такого.

Ніхто також нікому не повинен платити або обіцяти платити винагороду натурою або грошима більше звичайного, як сказано вище, і ніхто його в іншому розмірі не повинен вимагати або отримувати під страхом сплати удвічі проти того, що було так заплачено, обіцяно або одержано, тому, хто зазнавав від цього збитки; а якщо ніхто з таких людей не захоче розпочати переслідування, у такому випадку (ця плата повинна бути здійснена) кожному, хто розпочне таке переслідування; і такого роду переслідування повинно відбуватися в курії лорда тієї місцевості, де стався такий випадок; і коли лорди сіл і манорів проти цієї постанови нашої самі або через своїх службовців в чомусь відважаться поступити, тоді переслідування проти них повинне відбуватися у зазначеній формі у графстві (тобто зборах графства)... або інших наших куріях такого роду під страхом штрафу утроє більшого за те, що ними або їхніми службовцями було заплачено або обіцяно, і у випадку, коли хтось до цієї постанови уклав з кимось угоду про службу за більшу (ніж належить) винагороду, то він не зобов'язаний платити те, що він мав би заплатити у відповідності з угодою і що виходить за рамки того, що було звичним йому платити, а платити більше він не може під страхом штрафу.

Також і сільські майстри, шкіряники, чоботарі, шевці, ковалі, плотники, кам'янщики, покрівельники, що криють черепицею, майстри човнів і суден, візники і решта ремісників і робітників не повинні брати за свою працю і майстерність більше того... як було за звичай платити; і коли хтось візьме більше, то буде ув'язнений у найближчій в'язниці зазначеним вище чином.