4.3. Інституції Гая

Книга І

1. Усі народи, які керуються законами і звичаями, користуються частково своїм власним правом, частково загальним правом усіх людей: отже, те право, яке кожен народ

36

сам для себе встановив, є його власним правом і називається правом цивільним... А те право, яке поміж усіх людей встановив природній розум, застосовується і захищається однаково в усіх народів і називається правом загальнонародним... Таким чином і римський народ користується частково своїм власним правом, загальним для усіх людей...

2. Цивільне право римського народу складається із законів, рішень плебеїв, постанов сенату, указів імператора, указів тих сановників, які мають право приймати розпорядження, та з відповідей юристів.

8. Усе право, яким ми користуємося, стосується або осіб, або речей ... або позовів...

9. Основний розподіл у праві осіб полягає в тому, що усі люди — або вільні, або раби.

10. Потім з вільних людей одні — вільнонароджені, інші вільновідпущені.

11. Вільнонароджені — ті, які народилися вільними; вільно-відпущені — ті, які відпущені на волю із законного рабства.

48. Існує інший поділ у праві осіб. Одні особи самовладні, інші підкорені чужому праву.

49. З підвладних теж одні перебувають під владою батька, інші під владою чоловіка, треті в кабальній залежності від іншого.

50. Розглянемо спершу тих, які підвладні чужому праву, бо коли ми узнаємо, що то за особи, то разом з тим зрозуміємо, які особи самовладні.

51. Спочатку розглянемо тих, які перебувають під владою іншого.

52. Отже, під владою господарів перебувають раби; ця влада над рабами є інститутом загальнонародного права; адже у всіх узагалі народів ми можемо помітити, що господарі мають над рабами право життя і смерті і що усе, що набувається рабом, набувається господареві.

55. Таким же чином під нашою владою перебувають наші діти, народжені у законному шлюбі; право це є особливість (виключне надбання) римських громадян, адже майже немає інших народів, які мали б над дітьми таку владу, яку ми маємо...

37

109. Під владою батька бувають і чоловіки, і жінки, сімейній же владі чоловіка підкоряються тільки жінки.

119. Манципація полягає... в уявній продажі. Ця форма набуття власності притаманна також римським громадянам і здійснюється таким чином. Запросивши не менше п'яти повнолітніх римських громадян як свідків і окрім того ще одну особу того ж стану, яка тримала б в руках мідну вагу, а тому зветься вагарем, покупець, ще тримаючи мідь, говорить: «Стверджую, що цей раб за квиритським правом належить мені і що він повинен вважатися купленим мною за цей метал через цю мідну вагу»; потім він вдаряє цим металом по вазі і передає річ через купівлю.

120. Цим способом манципуються раби і особи вільного стану, а також тварини; тим же способом манципуються земельні ділянки як сільські, так і міські...

122. Мідь і вага використовуються тому, що колись користувалися лише мідними грошима, так що існували асси, і не використовували жодної золотої або срібної монети...

Книга II

14а. Існує поділ речей на два розряди: на res mancipi і res пес mancipi.

146. До res mancipi відносяться раби, бики, коні, віслюки, мули і землі, потім будівлі на італійській землі...

18. Досить проте велика різниця між речами res mancipi і res пес mancipi.

19. А саме: res пес mancipi переходять у власність іншої особи внаслідок простої передачі, якщо тільки речі ці фізичні і як результат цього дозволяють передачу.

20. Отже, коли я передам тобі одежу, або золото, або

срібло через продаж, дарування або якимось іншим спосо

бом, то річ ця стає негайно твоєю без дотримання якихось

урочистих формальностей.

22. Res mancipi — це ті, які переходять до іншої особи через манципацію; ось чому ці речі і названі mancipi.

40. Необхідно нам зауважити, що у іноземців є тільки один вид власності, а саме: кожен буде або власником, або таким він не вважається; таким же правом користувався

38

колись і римський народ; або кожен був власником за квиритським правом, або таким не вважався. Але з часом прийнято такий поділ власності, що один міг бути власником за квиритським правом, а інший — простим володільцем.

41. Коли річ, що належить до res mancipi, я не манципую, не віддаю тобі перед претором, а тільки передаю її тобі, то ти будеш річчю тільки володіти, а я буду її квиритським власником до того часу, поки ти набудеш власності на основі давнього володіння, бо коли спливе термін давності, річ стає твоєю повною власністю, не тільки бонітарною, але й квиритською, наче б вона була передана іншою особою манципацією...

69. За загальнонародним правом нам належить також і те, що ми захоплюємо у ворогів.

73. Окрім того, будівля, збудована кимось на нашій землі, хоча б хтось збудував її для себе, стає за природним правом нашою, оскільки збудоване на поверхні належить власнику землі.

74. У більшій мірі застосовується те ж саме до рослини* яку хтось посадив на моїй землі, коли рослина пустила в неї коріння.

75. Те ж саме трапляється і з хлібом, який хтось посіє на моїй землі.

76. Але коли ми віндиціруємо від нього землю або будівлю і ми не хочемо винагородити за витрачене на будівлю... і посіви, то йому надається проти нас заперечення, якщо тільки він був добросовісним володільцем.

101. Спочатку застосовували два види заповітів: заповіт складали або перед усім народом на куріальних зборах, які скликалися два рази на рік, або перед походом, тобто тоді, коли брались за зброю і мали намір іти на війну. Отже, одні заповіти складають під час миру і спокою, а інші — перед походом на війну.

102. Пізніше став за звичай третій вид заповіту — через вагу і мідь. Коли хтось не складав заповіту ні в куріальних зборах, ні на полі бою, то у випадку, коли йому раптово стала загрожувати смерть, він передавав у манципаційній формі товаришеві своє сімейство, тобто своє майно, і про-

39

сив розподілити господарство за його останньою волею." Цей вид заповіту називається заповітом через ваги і мідь, звичайно тому, що здійснюється через урочистий продаж.

103. Але перші два види заповіту давно перестали використовувати; останній же вид заповіту, який здіснюється через вагу і мідь, залишався. Зрозуміло, що тепер він здійснюється інакше... Тепер у заповіті призначається один спадкоємець, який обтяжується відмовами, а інший вважається уявним покупцем спадкового господарства за аналогією давнього права.

104. Уся процедура проходить так: у присутності запрошених п'яти свідків, повнолітніх громадян і вагаря, як і в інших манципаційних угодах, той, хто складає заповіт, передає через уявний продаж своє майно сторонній особі, і останній, тобто покупець майна, проголошує такі слова: «Я заявляю, що твоя сім'я і майно твоє за квиритським правом, перебувають під моєю опікою і моїм наглядом, а за цим правом, за яким ти можеш скласти заповіт, усе це купляється мною за ціну наявної міді». Потім він торкається міддю до ваги і віддає її заповідаючому, ніби визначаючи купівельну ціну. Потім, тримаючи в руках заповіт, проголошує таке: «Усе так, як написано у цьому заповіті на вощених дощечках, я даю... свідчу, то і ви, квирити, будьте свідками».

118. Окрім того, ми повинні знати, що жінка, яка була під опікою, не може складати заповіт без згоди опікуна; в іншому випадку заповіт її, за цивільним правом, буде недійсним.

Книга III

88. Тепер перейдемо до зобов'язань, які поділяються на два види; кожне зобов'язання виникає або з договору, або з правопорушення.

89. Розглянемо перш за все ті, які виникають з договору; їх чотири види: вони виникають внаслідок передачі речі або урочистими словами, або письмово, або простою угодою.

90. Зобов'язання укладається передачею речі, наприклад, коли позичають. Позика виникає при тих речах, які визначаються вагою, рахунком і мірою, як наприклад, гроші

40

готівкою, вино, масло, хліб зерном, мідь,- срібло, золото; ці речі ми даємо або кількістю, або мірою, або вагою для того, щоб вони перетворились у власність тих, хто їх отримує, і щоб з часом були повернені нам не ті ж самі речі, але інші тієї ж якості і властивості.

92. Зобов'язання словами укладається через запитання і відповідь: «Чи зобов'язуєшся урочисто дати?». — «Дам.» — «Обіцяєш?» — «Обіцяю.» «Чи даєш чесне слово виконати свою обіцянку?» — «Даю чесне слово.» — «Ручаєшся?» — «Ручаюсь.» — «Зробиш?» — «Зроблю».

128. Зобов'язання базується на письмовому документі,

коли, наприклад, воно нотується у прибутково-витратній

книзі; запис боргу до домашньої книги буває двох видів:

або від речі до особи, або від особи до особи.

129. Запис від речі до особи має місце тоді, коли те, що ти

мені винен через купівлю, найм або товариство, я запишу за

тобою як суму для мене.