1.6. Підходи до керування організаціями

За останні сім тисячоріч систематизація знань і досвіду в області керування пройшла шлях від реєстрації фактів і визнання необхідності планування (Древній Єгипет) до розуміння доцільності спільної економічної діяльності людей, заснованої на волі, рівності й братерстві.

Специфічною моделлю передбачуваної діяльності людини, що узагальнює багатовіковий досвід, є модель, запропонована Д. Мак-Грегором на початку 1960-х рр. (так звані теорії «Х» і «В»). Прихильники теорії «Х» уважали, що нормальній людині властив ворожість до праці; людина ледача по своїй природі і його необхідно примушувати до праці; людина бажає, щоб їм управляли, і уникає відповідальності. Прихильники ж теорії «В» виходили із протилежних переконань: людина по натурі - творець, і витрати фізичних зусиль для нього так природні, як гра або відпочинок; нормальна людина шукає відповідальності; погроза покарання - не єдиний стимул для досягнення поставленої мети. Теорія «В» орієнтована на творчу активність людини.

Таким чином, відмітними рисами теорії «Х» є наступні показники:

виділення завдань керування в самостійний клас завдань;

детальні приписання виконання працівниками операцій;

оцінка якості виконання завдань шляхом порівняння досягнутих результатів з еталонами;

використання персональних заохочень і покарань.

У цій системі керування важливе значення має раціоналізація діяльності, заснована на виробленні нормативів, розроблювальних апаратом керування. Його ціль поступово розходиться із цілями безпосереднього виробництва, що приводить до негативних наслідків:

ростуть непродуктивні видатки;

у складних технологічних процесах і динамічних середовищах апарат не справляється зі своїм завданням;

мотивується виконання функції, а не підсумкова ефективність;

реакція на зміни зовнішнього середовища вповільнена.

Два десятиліття через У. Оучи, як би приграючи Мак-Грегору, висунув теорію «Z». Відповідно до неї до працівників організації варто ставитися як до найбільш важливого ресурсу розвитку організації, як до вищої її цінності. Теорія «Z» відображає необхідність співучасті кожного працівника в процесі керування організацією, і при цьому колективна творчість благотворно позначається на якості керування. Відпадає необхідність в утримуванні громіздкого бюрократичного апарата.

Цінності організації, на думку А. И. Пригожина, найбільшою мірою пов'язані з керованістю, инновационностью й клиентной орієнтацією [54]. Керованість у цьому випадку розглядається як міра в співвідношенні між керуючими й керованою частинами організації в частині того ступеня контролю, що перша з них може поширювати на другу. Инновационность являє собою здатність організації приймати нові рішення існуючих завдань і здійснювати їхню реалізацію. Клиентная орієнтація організації укладається в її відповідності тим очікуванням, які присутні в зовнішнім середовищі організації. Модель розглянутої сукупності цінностей організації представлена в табл. 1.2.

Якщо підходити аналітично до розвитку системного керування організаціями, то можна запропонувати трифазну модель розвитку організацій: фаза становлення підприємництва (первопроходческая фаза, або фаза «тусовки»); фаза спеціалізації й формування технічних підсистем організації (фаза диференціації); фаза інтеграції, що поєднує колектив спільно працюючих людей. Еволюція систем керування представлена в табл. 1.3.

Таблиця 1.2

Базові цінності організації

При іншому підході до організації керування можна побудувати й інші моделі організаційного розвитку. Але, незважаючи на розмаїтість моделей, існують устояні принципи організації. По визначенню, принципи є оптимальними правилами, які сформулювали люди [23, 41]. Структурна схема подібних принципів організації наведена на мал. 1.4.

Таблиця 1.3

Еволюція систем керування

Ґрунтуючись на зазначених принципах, необхідно виділити наступні напрямки можливих змін організацій у майбутньому:

1) децентралізація керування організацією, спрямована на скорочення проміжних інстанцій між особою, що приймає рішення, і виконавцем;

2) диверсифікованість і нововведення як спосіб не програти в конкурентній боротьбі в середньостроковій перспективі;

3) стратегічна орієнтація, що забезпечує ясність цілей організації в майбутньому й формуюча специфічну соціальну (корпоративну) культуру організації;

4) використання потенціалу внутрішнього підприємництва, що забезпечує зниження витрат на проведення обліку й звітності, накладних видатків, ефективна організація інформаційних потоків;

5) динамічна відповідність змінам зовнішнього середовища – гнучкість і адаптивність; підтримка індивідуальності й формування команд керування; внутрішня конкурентоспроможність персоналу і його диверсифікованість.

Існують і інші класифікації організацій і менеджменту.

Рис. 1.4. Структурна схема принципів організації

Контрольні питання

1. Що є предметом вивчення теорії організації?

2. Як зв'язані між собою елементи організаційних взаємин?

3. Назвіть загальні риси різних типів організацій.

4. Чим відрізняється теорія менеджменту «Х» від теорії «В»?

5. У чому укладаються сучасні принципи керування (теорія «Z»)?

6. Назвіть фази еволюції систем керування (моделей підприємництва).

7. Перелічите основні підсистеми організації.

8. Чим організація відрізняється від механічних систем?

9. Охарактеризуйте общинну модель організації.

10. Що розуміється під терміном «організація»?

11. Яке значення організації для ринку?

12. У чому організація перевершує ринок?

13. За рахунок чого організація може знижувати витрати на ринку?

14. Що впливає на зміни, що відбуваються в організаціях?

15. Як впливає мотивація працівників на циркуляцію інформації в організаціях?

16. Як впливає різне мотивування працівників на меті організації?

17.  Чи можна впорядкувати мотивації працівників в організації?

18. У чому складається мета механізмів стимулювання в організаціях?

19. Поясните, чим вигідніше внутрішня воля в організаціях у порівнянні зі стимулюванням.

20. Чим відрізняється стратегія власника від стратегії менеджера?

21. Навіщо потрібні правила в організаціях?

Розділ 2 Системний підхід як метод керування