3.3. Закон самозбереження

Теоретичною основою для аналізу загального стану організації є закон самозбереження, що стосовно до організацій формулюється в такий спосіб.

Закон самозбереження означає, що кожна матеріальна система свідомо або стихійно прагне до збереження своєї якісної визначеності й використовує для досягнення цього весь свій потенціал.

Однак збереження своєї якісної визначеності не можна розуміти в буквальному значенні. Якісна визначеність як будь-яке явище динамічне й залежить від зовнішнього середовища. У цьому випадку закон самозбереження варто розуміти як збереження системи в зовнішнім середовищі, що постійно змінюється.

Самозбереження організації залежить не тільки від зовнішнього середовища, але й від параметрів внутрішнього середовища, характеру її діяльності і якості керування ресурсами. Самозбереження організації обумовлене дією двох факторів - стабільності й розвитку:

стабільність викликає застій;

розвиток прискорене, але не забезпечене ресурсами, орієнтовано на тимчасовий успіх.

Як механізм реалізації закону самозбереження виступає здатність системи до стійкого функціонування в умовах мінливого зовнішнього й внутрішнього середовища й збереженню своїх властивостей, характерних для системи.

Розрізняють кількісну й структурну стабільність системи. Перша – характеризується числом і розмаїтістю компонентів, що входять у систему, тобто  чим більше компонентів входить у систему, тим вона стійкіше стосовно зовнішніх і внутрішніх змін. А друга - характером і чинністю зв'язків у системі.

Більші системи стійкіше малих, однак схильність до росту більших систем, що не супроводжується розвитком (тобто  створення відповідних зв'язків), веде до втрати стабільності й руйнуванню системи.

Структурну стабільність характеризують два типи: статична й динамічна стабільність. Статична – ставиться до систем статичної рівноваги: природні об'єкти, будинки й спорудження, механічні конструкції, створені людиною, і закриті (замкнуті) соціальні системи. Стабільність таких систем знижується повільно й визначається міцністю зв'язків. Динамічна стабільність досягається шляхом зрівноважування кожного виникаючої зміни іншим, йому протилежним, тобто  процеси руйнування й творення врівноважують один одного. Динамічна рівновага ніколи не може бути повним.

Безперервні зміни можуть привести до погрози ліквідації системи.

Особлива умова реалізації закону збереження укладається в тім, що енергія втримання (енергія, необхідна для забезпечення стабільності) повинна бути більше суми енергій внутрішнього й зовнішнього « впливу-руйнування» організації.

Залежно від реальної ситуації для конкретної організації можуть бути використані різні стратегії поводження:

пасивно-індивідуальна (заснована на очікуванні партнерів і пропозицій для заповнення вільних ніш у діяльності сторонніх організацій);

пасивно-колективна (заснована на зацікавленості держави або якого-небудь суспільства в розвитку певної сфери виробництва товарів, послуг, інформації, знань у якій-небудь області; без витрат одержують від зовнішнього середовища добре розвинену інфраструктуру й мінімальний ризик);

активно-індивідуальна (стратегія постійного пошуку фірмою своєї ніші в науці, технології або інформації);

активно-колективна (припускає створення керівником власної інфраструктури під власну організацію). Забезпечити організації самозбереження допомагає система страхування ресурсів і ризиків. Зменшуючи потенціал організації на суму страхових внесків, керівник істотно збільшує стабільність (сталість) цього потенціалу.