Мікобактеріози

У навколишньому середовищі існує багато атипових потенційно патогенних мікобактерій. Частина з них виділяється від людей і тварин при різноманітних захворюваннях легень, шкіри, лімфатичних вузлів, інших тканин і органів. Вони отримали загальну назву мікобактеріози. Роль умовно-патогенних мікобактерій в інфекційній патології людини зростає з кожним роком. У цю групу захворювань не входять туберкульоз і проказа, хоч деякі з них мають подібний перебіг. Існуючі методи лікування туберкульозу і мікобактеріозів різні, у зв'язку з чим мікробіоло­гічна ідентифікація збудників набуває особливого значення.

За класифікацією Раньйона атипові мікобактерії поділяються на 4 групи: фотохромогенні, скотохромогенні, нефотохромогенні та швидкоростучі.

До фотохромогенних мікобактерій належать Mycobacterium kansasii, M. mari- num, M. ulcerans, M. simiae, M. szulgai. Всі вони кислотостійкі, утворюють жовто- оранжевий пігмент на світлі, викликають туберкульозоподібні захворювання легень, лімфаденіти, ураження шкіри і підшкірної клітковини. M. ulcerans, на­приклад, спричиняє виразку Бурулі.

Скотохромогенні мікобактерії (M scrofulaceum, M. aquae, M. flavescensта ін.) утворюють жовто-оранжевий пігмент у темноті, викликають шийні лімфаденіти у дітей, рідше патологічні процеси в легенях.

Нефотохромогенні види -M. avium, M. intracellulare, M. xenopi - мають дуже слабку пігментацію колоній, або вони зовсім не забарвлені, викликають туберку- льозоподібні захворювання легень, шкіри, нирок, кісток і суглобів, небезпечні для хворих з імунодефіцитами, особливо при ВІЛ-інфекції. Вони викликають тубер­кульоз у птахів і рідко у людини (M avium).

До групи швидкоростучих мікобактерій віднесеніM. fortuitum, M. friedmanii, M. malmoense, M. smegmatis, M. phlei. Вони причетні до виникнення абсцесів після ін'єкцій у наркоманів, запалення навколо імплантованих об'єктів (наприклад, про­тезів серцевих клапанів). Ураження легень і лімфаденіти у дітей викликаєM. mal­moense. Практичне значення в плані диференціації різних видів мікобактерій має M. smegmatis, особливо при лабораторній діагностиці захворювань сечостатевої системи.

Мікробіологічна діагностика. Матеріалом для дослідження служить харко­тиння, вміст виразок та інших уражень шкіри, пунктати лімфатичних вузлів, про­мивні води бронхів, сеча та ін. Лабораторні дослідження проводять за тими ж принципами і методами, що й при туберкульозі.

Після первинної мікроскопії матеріал сіють на середовища Левенштейна- Йенсена, Фінна і обов'язково на середовище з саліцилатом натрію. Перед посівом патологічний матеріал обробляють 15-20 хв 2-5 % розчином сірчаної кислоти або 10 % розчином фосфату натрію протягом 18-20 год при 37 °С. Атипові мікобак­терії більш чутливі до такої обробки, ніж палички туберкульозу. Якщо обробляти харкотиння малахітовим зеленим або генціановим фіолетовим - виділення збуд - ників мікобактеріозів збільшується в 3-4 рази.

Для ідентифікації атипових мікобактерій запропоновано багато тестів. Однак у бактеріологічних лабораторіях практичних медичних установ використати їх про­сто неможливо. Найчастіше для встановлення виду збудника враховують колір ко - лоній, швидкість росту субкультур, ріст при різних температурах і особливо на середовищі з саліцилатом натрію, визначення каталази, синтезу ніацину та ін. Прак­тично всі види атипових мікобактерій дають ріст на середовищі з саліцилатом на­трію, в той час як збудники туберкульозу на ньому не ростуть. Ніацин синтезує лишеM.tuberculosis, а збудники мікобактеріозів не утворюють нікотинової кислоти

.Розроблені методи ідентифікації атипових мікобактерій в реакціях преципі­тації і фаголізису. Серологічні реакції для діагностики мікобактеріозів, особливо такі як РЗК, РІФ, РНГА, можна буде використовувати при умові виготовлення спе­цифічних тест-систем. Великі можливості для визначення збудників цих захво­рювань відкриває впровадження полімеразної ланцюгової реакції.