32. Теорія асиметрії інформації та її вплив на фінанси мікрорівня

У кінці ХХ – на початку ХХІ століття одним з основних напрямків в аналізі ринків та фінансів корпорацій стає теорія інформаційної асиметрії (Джордж А. Акерлоф, Майкл Спенс, Джозеф Е. Стігліц – лауреати Нобелівської премії з економіки в 2001 р.). Теорія асиметричної інформації заперечує основні принципи неокласичної теорії функціонування ринкової економіки(отримання учасниками ринку повної і достовірної інформації; відображення її у єдиній рівноважній ціні товару; забезпечення загальної рівноваги економіки через ринковий механізм регулювання).

Основні теоретичні висновки парадигми „асиметрії інформації”:

— ринкова економіка функціонує в умовах асиметричної інформації(складність і багатогранність інформації, різна її доступність, призводить до послаблення мотивів підприємців до отримання прибутку)

— на ринку немає єдиної рівноважної ціни, в якій міститься вся інформація. На кожному конкретному ринку формуються свої ціни

— ринковий механізм не забезпечує загальної рівноваги в економіці. В кожній галузі формується своя специфічна рівновага

— в умовах асиметричної інформації підвищується регулююча роль держави

— нова парадигма є універсальною – її методи аналізу економіки та фінансів можна застосовувати як на мікро-, так і на макрорівні

Державні фінанси як сфера макрорівня тісно пов’язані прямими і зворотними зв’язками з фінансами на мікрорівні – корпоративними фінансами.

На фінансовому мікрорівні.

Парадигма пояснює домінанту для фірми позикових коштів недосконалістю інформації:

- менеджери корпорації більш інформовані відносно розподілу прибутку, ніж гіпотетичні інвестори.

- менеджери можуть використовувати різні способи перерозподілу чистого прибутку на користь головних, мажоритарних крупних акціонерів, що може суттєво знизити суму прибутку, який розподіляється серед інших акціонерів. Там, де дотримуються законодавчих норм та правил бухгалтерського обліку, з’являються розвинені ринки акцій і, відповідно, може змінитися політика фірми щодо структури капіталу.

В питаннях корпоративного управління вагомою позицією є визначення повноважень менеджера. Розподіл права власності та права на управління цією власністю зобов’язує менеджерів приймати рішення в інтересах власників, тобто акціонерів. Але внаслідок асиметрії інформації менеджери можуть діяти у власних інтересах, маніпулюючи звітністю, завищуючи розміри прибутку та застосовуючи інші протиправні засоби.

33.Наукові концепції неоінституціоналізму кін хх-поч ххі ст.

Засновником неоінституціоналізму по праву вважається Рональд Коуз. У його статтях "Природа фірми" (1937) та "Проблема соціальних витрат" (1960) була вперше сформульована дослідна програма неоінституціоналізму, з якою пов'язані подальші зміни у захисній оболонці неокласичної теорії.

По-перше, розглядається ширший, ніж у неокласиці, спектр форм власності та контрактних форм, на основі яких здійснюється обмін. Так, нарівні з приватною, аналізуються колективна, державна, акціонерна форми власності й порівнюється їх ефективність у забезпеченні угод на ринку. Такою є дослідна програма теорії прав власності (її найбільш яскравими представниками є Р. Коуз, Р. Познер, С. Пейович) і теорії оптимального контракту (Дж. Стігліц, І. Макніл). Також тут потрібно згадати і теорію держави, відповідальної за встановлення та ефективний захист прав власності, теорію суспільного вибору (Дж. Б'юкенен, Г. Таллок), дещо на відокремленій позиції перебуває конституційна економіка (В. Ванберг), яка відокремилась від теорії суспільного вибору (її специфіка полягає у комбінуванні елементів як неокласичної теорії суспільного вибору, так і "теорії порядку", що є частиною "старого" інституціоналізму.

По-друге, в неокласичну модель вводиться поняття інформаційних витрат, тобто витрат, пов'язаних із пошуком і отриманням інформації про угоду і про ситуацію на ринку в цілому. Хоча теорія інформації (Дж. Стіглер) і не безпосередньо належать до неоінституціоналізму, вона значно вплинула на його подальший розвиток. По-третє, поряд із виробничими, або трансформаційними, витратами нео-інституціоналісти припускають існування транзакційних витрат. Під цим терміном, центральним для теорії транзакційних витрат (Р. Коуз, О. Вільямсон), розуміються всі витрати, що виникають при здійсненні угод. Саме нова економічна історія (Д. Норт, Р. Фогель) виникла у результаті використання теорії транзакційних витрат та теорії прав власності для історичного аналізу. Учення про транзакційні витрати має основоположне, фундаментальне значення в неоінституціоналізмі. Представники цієї школи вважають, що неокласична теорія звужує можливості свого економічного аналізу через те, що враховує лише витрати взаємодії людей з природою (трансформаційні витрати). Необхідно також брати до уваги і глибоко вивчати витрати взаємодії між людьми — транзакційні витрати. Детальніше їх можна визначити як витрати ресурсів (грошей, часу, праці тощо) для планування, адаптації та контролю за виконанням узятих індивідами зобов'язань у процесі відчуження та привласнення прав власності й свобод, прийнятого у суспільстві.Неоінституціоналізм ґрунтується на двох фундаментальних передумовах: 1)соціальні інститути мають значення (принцип інститутоцентризму);

2)вони піддаються аналізу за допомогою стандартних інструментів економічної теорії.

Неоінституціональна теорія впливає на розвиток теорії державних фі­нансів.