29. Фінансові концепції неокейнсіанського і неокласичного напряму та їх вплив на фінансову політику держави.

Фін концепції сучасної неокласичної школи і її головного напряму – неоконсерватизму – базується на наступних положеннях:

1.Центром дослідження стає суб’єктивний фактор, а саме поведінка так званої економічної людини, її спонукання, мотиви і переваги. З цією метою здійснено аналіз мікро економ показників, таких як ціна, капітал, прибуток, з/п та ін. категорії мікрорівня;

2.На основі ідеї вільного підприємництва розвивалася концепція саморегулювання економіки і обмеженого державного втручання.

Теоретики неокласичної школи пропонують скоротити обсяг держ витрат і змінити їх структуру. Зокрема, пропонується збільшити частку витрат держави, пов’язаних із стимулюванням НТП, а також із розвитком освіти та науки.

На думку представників неокласичної школи, необхідно перейти від екстенсивного типу держ витрат до інтенсивного. Неокласики вважають за необхідне обмежити втручання держави шляхом скорочення рівня податків. Окрім того вони повертаються до принципів «здорових» фінансів: до необхідності балансування доходів і видатків. Вони вважають за необхідне уникати держ запозичень.

У 50-60-ті рр. XX ст.. послідовники Джона Кейнса ввели нові елементи в теорію держаних фінансів. Послідовники вважали, що держ втручання в економіку повинну мати місце не лише у фазі кризи, а й протягом усього процесу відтворення суспільного продукту. В основу теорій економічної динаміки та довготермінового еконо¬мічного зростання Р. Харрода і Є. Домара покладено такі положення:

1. стихійні коливання попиту та пропозиції призводять до неповної зайнятості й недовикористання ресурсів;

2. державне регулювання, формуючи ефективний попит, забезпечує стабільність.

Головними факторами економічного зростання визнаються інвестиції та капіталоємкість.

Було також завершено створення фінансової концепції фіскальної антициклічної теорії. Суть цієї теорії зводилась до змін у державних доходах і видатках з метою збалансованості економічного розвитку.

30. Фінансові теорії неокласиків (монетаризм, концепція Лаффера)

Традиційна неокласична теорія зосереджує увагу на поведінці так званої економічної людини, під якою розуміється й підприємець, і продавець робочої сили, і споживач.

Монетаристські підходи зводяться до таких основних положень:

1. -критики втручання держави в економіку (ідеться не про принципове заперечення державного втручання, а про неприйняття конкретної економічної політики, яка базується на кейнсіанських методах державного регулювання);

2. -ставки на політику регулювання грошової маси як основний інструмент управління економікою;

3. -проголошення приватного підприємництва єдиною рушійною силою економічного розвитку;

У сфері практичної реалізації монетаристських концепцій також можна виокремити кілька елементів, а саме: перебудову бюджетного механізму, відмову від бюджетного впливу на виробництво, зменшення бюджетних витрат, дерегулювання певних сфер господарства, послаблення юридичної регламентації господарської діяльності, приватизацію окремих секторів економіки, скорочення соціальної інфраструктури та соціальних програм.

На початку 70-х років М. Фрідмен виступив за законодавче регулювання грошової маси державою (Центральним банком) для того, аби щорічно збільшувати кількість грошей у обігу на 3—5 % ("грошове правило" монетаризму). Він визнавав за грошима монопольну роль у коливаннях національного доходу й висунув тезу: "Гроші мають значення".

Монетаристи відродили лозунг природного рівня безробіття, яке не піддається зниженню в довгостроковому плані, і були противниками соціальної допомоги безробітним. Монетаристи головний акцент роблять на регулюванні кількості грошей.

Уявлення про стимулюючий вплив зниження податків на інвестиційну діяльність теоретично обґрунтовується за допомогою відомої кривої Лаффера.

Крива́ Ла́ффера — крива, яка характеризує залежність державних доходів від середнього рівня податкових ставок у країні. Крива показує наявність оптимального рівня оподаткування, за якого державні доходи досягають свого максимуму.

На думку автора, крива повинна показати, що у вигляді податків не можна стягувати до бюджету понад 30—35 % доходів. Доходи бюджету з підвищенням податкової ставки знижуються. Це спричинюється до зменшення зацікавленості в інвестуванні, ухилення від сплати податків, переходу до "тіньового" сектора економіки тощо.

Таким чином, неокласичні економічні концепції відображують рух сучасної капіталістичної економіки в бік стихійно-ринкових перетворень з метою створення ефективніших методів державного втручання на новому етапі науково-технічної революції.