Міжнародне приватне право

І частина

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І.

Загальна частина МПрП

Тема №1. Сутність міжнародного приватного права

1. Поняття, предмет й система міжнародного приватного права.

2. Джерела міжнародного приватного права.

3. Методи правового регулювання у міжнародному приватному праві.

4. Співвідношення міжнародного приватного і міжнародного публічного права.

1. Поняття, предмет й система міжнародного приватного права

Міжнародне приватне право регулює міжнародні невладні відносини.

Універсального визначення поняття міжнародного приватного права немає. Міжнародним право називається тому, що відновини, які воно регулює, виходять за межі юрисдикції однієї держави; приватним – бо регулює відносини приватноправового характеру (цивільні, торгові, трудові, сімейні, спадкові).

Зародилося міжнародне приватне право ще у Древній Греції та в Єгипті. Сократ (436 – 358 р. до н.е.) у своїй судовій промові заявляв, що суд повинен визнати дійсним заповіт його клієнта, оскількі він відповідає як праву «батьківщини» заявника, так і праву форуму (держави суду). Відомий договір між грецькими полісами, у якому зазнчено, що договори із спричинення шкоди мають розглядатися у місці спричинення шкоди за правом держави суду. У Єгипті був закон, за яким договори грецькою мовою мали розглядатися грецькими судами, а укладені єгипетською – єгипетськими судами Канашевский 28

Спочатку МПрП називалося колізійне або конфліктне право, оскільки воно виникло як наслідок вирішення колізій (зіткнень) між кількома правопорядками. Сам термін «міжнародне приватне право» запропонував у 1934 році американський юрист, член Верховного суду США, професор Гарвардської школи права Джозеф Сторі.

Міжнародне приватне право – це система принципів і норм, які регулюють цивільно-правові у широкому сенсі відносини, ускладнені іноземним елементом.

Іноземний елемент може бути у трьох формах:

• суб’єкт правовідносин – іноземна фізична чи юридична особа;

• об’єкту – певне благо (майно чи право), з приводу якого виникають правовідносини.

• юридичний факт – дія чи подія, яка мала місце за кордоном, і на підставіякої встановлюються, змінюються або припиняються правовідносини.

Як вважає Ануфрієва Л.П., іноземний елемент – це будь-яка ситуація, у якій цивільні правовідносини мають реальний звязок з правопорядком двох і більше дерижав.

Відповідно, предмет міжнародного приватного права – цивільноправові у широкому сенсі відносини, ускладнені іноземним елементом.

Як зазначають Чешир і Норт, завдання міжнародного приватного права виконано, коли визначено, право якої держави має бути застосовано.

Виділяють два різновиди системи міжнародного приватного права:

 дисциплінарна – включає загальну, особливу й спеціальну частини (міжнародний приватний процес, але процес є сферою регулювання публічного права, тому спеціальна частина розглядає питання міжнародного цивільного процесу);

 наукова система ставить певні проблема (завдання), які вирішуються правом. Серед таких завдань згадаються наступні:

 захист прав і законних інтересів громадян однієї держави закордоном;

 правовий статус іноземців, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб у міжнародному цивільному обороті;

 участь держави, міжнародних організацій, а також їхніх представників й посадових осіб у цивільно-правових відносинах;

 підстави виникнення й порядок здійснення речових прав;

 договірні та їм подібні відносини (зобов’язання);

 виключні права на наслідки інтелектуальної діяльності;

 відносини, пов’язані зі спадщиною;

 сімейні відносини, трудові відносини;

• відносини, що виникають у процесі здійснення всіх вищезгаданих проблем.

Ще у III сторіччі до нашої ери Ульпіан писав: “Вивчення права розкладається на дві частини – публічне право й приватне право. Публічним право є те право, яке має відношення до становища Римської імперії, тоді як приватне стосується користі окремих сторін. Існує деяке корисне як у суспільній відносині, так і у приватній”.

В Римі існувало “jus civile” й “jus gentium” (право народів). “Jus civile” застосовувалось до громадян Риму. До інших осіб застосовувалось “jus gentium”. У подальшому “jus gentium” мав два значення – як право народів і як право між народами. Складності виникали тоді, коли виникали відносини варвара з римлянином або навпаки. Це є сферою приватного права. За Середньовіччя у кожному місті існувало своє статутне право. “Kva lege vili” – в якому місті ти живеш? У справах застосовували право того міста, в якому той чи інший громадянин жив.

Зародження приватного права почалось з магістра Олдріна, який говорив: “Чи можливо судити в місті Моден за законами цього міста громадянина з міста Бодена?”.

В Україні становленням й виникненням приватного права вважають договір Олега з греками (911), в якому містилася норма щодо успадкування майна русинів, які служили у Греції українцями (їхніми нащадками).

Глоси – помітки на полях Кодексу Юстиніана. Переписуванням й аналізуванням глосів займалися глосатори. В Середньовіччі були постглосатори. В XVIII столітті завдяки праці глосаторів почалась рецензія римського права. До XVIII століття цим займалися італійці, а в кінці XVIII століття француз Буйєн винайшов відповідь на питання щодо застосування права міста – це був перший колізійний принцип “lex domicilii” (людина живе за тим законом, де вона живе).